У голові Челсі чомусь одразу виникла думка про свого шефа, якій же він нікчемний, так вона і до цього не була про нього високої думка але поступити таким чином, через невдалу спроби зруйнувати репутацію чесної людини шляхом обману, він вирішив ще раз це зробити але уже з людиною що продовжила рід свого попередника, цей вчинок їй здався жалюгідним, і тільки останній негідник здатний на таке.
— Чесно я не знала правди Тарас, мені справді шкода тебе як і твого батька але керівництво не вибирають, знаєш робота мені потрібна, хоча й гроші не великі але на кварплату та їжу вистачає, не жити ж мені у 22 роки тільки на мамині гроші вислані з Англії, мама то уже не молодіє, якщо вже на чистоту то й журналістика сама по собі мені подобається я б хотіла так чи інакше пов'язати з нею своє життя тому й погодилась на цю авантюру, плюс шеф обіцяв премію та більше можливостей в разі успіху. "Дівчина замовчала, залишивши після себе певну недосказаність, яка повисла у повітрі над нашими героями, зрозуміло Тарас вирішив зруйнувати її своїм питанням."
— А що якщо ні Челсі? Що буде якщо ти відмовишся писати, можеш будь ласка відповісти.
— Тоді не прямим текстом від дав мені зрозуміти що мене звільнять, ось і все. "Остання її фраза була наче подушкою безпеки для неї при зіткненні з твердим предметом, була свого роду залізним виправданням, мовляв це її обов'язок писати такі от статті а якщо ні тоді вона не зможе заробляти собі на життя."
— Тоді зроби це, і нічого тобі вагатись "Довго не думаючи абсолютно щиро мовив хлопець" — Але будь ласка роби акцент на мені, по можливості не пиши нічого поганого про Рому та дівчат, вкажи у статті що я ніде не працюю, закинув справу батька проводячи дні напроліт то в горах блукаючи бог знає де як ми з тобою сьогодні, то не висуваюсь з квартири у Львові. "Парубок трішки подумав та добавив на кінець щоб остаточно сформувати свою думку" — А в кінці статті наче вишенька на торті буте надруковано таке:в решті-решт він абсолютно втратив голову стрибнувши до водоспаду так і не вибравшись з нього, можливо люди напротивагу презирства зжаляться наді мною "останні слова планувались Тарасом як не винний сарказм але як і всі попередні його слова Челсі прийняла їх близько до себе наче вони це стріла з отруєним наконечником що мчиться прорізаючи повітря з швидкістю звуку, врешті-решт попадаючи дівчині прямо в серце."
— Чому ти так зі мною? "Вона ставала все більш беззахісною, віддаючись у лоно сумнівів, в голові запаморочилось чи то від страху чи то від відчаю, все наче віддалились від неї, дівчину більше не хвилювало те що вони вскочили у таку от халепу, її тривожила одна думка одна дилема, Тарас, перед ним вона мабуть в перше за багато років відкрилась так сильно, розмовляючи з ним душа в душу без жодних масок, хотілось ще, на секунду у Челсі промайнула така абсурдна думка як те щоб їх ще довгий час ніхто не знайшов, щоб вони ще хоча б на мить побули разом, ось тут на цьому ж місці біля старенької але все ще могутньої смереки, біля іншіх дерев що де-не-де проростали скрізь хвою, а саме буки та берези на яких майоріли поодинокі жовті листочки які уже готові навічно припасти до землі, а з часом залягти вічним сном вкрившись білою, крижаною ковдрою під назвою сніг.
В небі над ними пролетів вирій пізніх гусей, емігруючи в далекі сонячні краї, їх спів був для Челсі якоюсь ілюзією, в даний момент вона думала про все на світі тільки не про нього, вона не думала куди і чому летять ці птахи, чи їм не важко це робити, тай відки чорт забирай вони знають куди летіти!? У них же не має карти або ж навігатора. Це все було надто далеко від неї як в переносному так і в реальному сенсі. — А що ти можеш запропонувати мені в замін Тарас, тобі ж байдуже на мене, що буде якщо я відмовлюсь від статті? Мене звільнять я стану нікому не потрібна, з часом я набридну і вам, ви перестанете брати мене з собою, знаєш тільки в цю мить я усвідомила що почуваюсь тут ось посеред непробудного лісу абсолютно вільною, місто наче душило мене своїми рамками, робота, штучна ввічливість та привітність перед колегами, модний одяг якій потрібно носити, зовнішній вигляд який завжди має бути ідеальним все це робить з нас роботів які втрачають себе, нічого не радувало мене останніми роками як бурхлива річка що стрімголов мчиться через ліс манячи до себе диких тваринок, водоспад що наче скажений б'ється об каміння раз за разом не даючи про себе забути, ватра розведена посеред ночі яка своїм полум'я зігріває не тільки тіло а й душу, змушує розслабитись, зануритись глибоко, глибоко в себе, віднайти там те що скривається на самому дні океану, поховане багатьма прошарками намулу під назвою страх, комплекси, дитячі обіти, відчуття провини і так дальше... але ніщо не було для мене так приємне з перечисленого раніше як час проведений з новими друзями а особливо з то... "тривалий монолог виснажив дівчину тому вона мало що не промовилась, замовчавши в останню мить, так і не договоривши кінцівку слова. "Ну гаразд давай розкладемо все на свої місця "було відчутно що вперше за весь час проведений дівчиною з ним, він трішки завагався, зрозуміло його розгубленість була маленькою каплею роси в порівнянні з цілим морем яким можна охарактеризувати розгубленість Челсі, но і ця капля насторожила дівчину." — але не сьогодні, думаю нам пора уже закінчувати нашу безіду, як б сказав "ні про що " та зосередитись на більш важливих справ в даний момент, якщо я непомиляюсь то серед пізніх осінніх грибів в цих краях мають рости зимні опеньки, давай хоча б заради того щоб якось скоротити час займемося збиранням грибів. "Ідея Тараса звучала для Челсі абсурдною якщо зважати про що вони до цього розмовляли, але з точки зору елементарної логіки гриба хоча б можна з'їсти навідмінну від слів."
— Ну гаразд я не проти, але можна будь ласка дати відповідь, з якого саме водоспаду ти хочеш стрибнути? "Хлопець швиденько перебрав у голові всі можливі останні події щоб згадати будь що знайоме, було ясно що він сказав це з гарячу і жодної точки для стрибка насправді не мав"
— Нуу... хоча б Пробій, ой... точніше так, це буде водоспад Пробій.
— А друзі? Рома та дівчата знають про твою витівку, якщо так то я дам їм добрячої причуханки за те що не відмовили тебе, ти знаєш як це в біса небезпечно "промовила з певним докором в сторону хлопця Челсі, недочекавшись відповіді вона добавила" — давай тоді я прийду погляну на твій стрибок, можливо я теж... тільки у двох... ти і я ... "її слова все більше і більше підтверджували сказане раніше Романом, а саме що все це до добра не доведе, його погані передчуття знову збуваються, тому Тарас остаточно вирішив з усім цим покінчити,розібратись на завжди, він уже готовий був повернутись в сторону дівчини щоб зробити це, але вона передбачила хід думок хлопця тому вимовила слова які наче влучний вистріл з гвинтіви попали прямо в Тараса, поваливши на землю останню спробу щось виправити.
— Давай за тиждень.
— Що саме за тиждень Челсі? "перепитав він, чекаючи на більш конкретні слова."
— Зустрінемось біля водоспаду, ну біля цього як він там... а точно Пробій, тільки ти і я, ну будь ласка Тарас це все що я від тебе прошу, дай мені ще один шанс, я зроблю вибір, обіцяю він буде остаточний, хоча я вже мабуть його зробила... "вона з під лоба подивилась хлопцю прямо у вічі ,розуміючи що саме він має право на останнє слово, тільки від нього залежить чи взагалі Челсі має право вибирати і чи прийме він цей вибір." — ну що скажеш Тарас? чи маю я право розділити з тобою ці прекрасні дні посеред лона матінки природи, абсолютно віддавшись природнім інстинктам, тільки ти і я забувши про все на світі, знаєш мені більше нічого не потрібно, з тобою я готова пірнути хоч до водоспаду тільки позволь...
— Все годі Челсі "Хлопець перервав слова дівчини які все більше нагадували освідчення у кохані, відштовхуючись від ідеї яку вона сама то й запропонувала."
— Ми ж домовилися на сьогодні годі спілкування у такому руслі, ти ж сама сказала рівно за тиждень біля Пробою тільки ми у двох,обіцяю я буду чесний з тобою як ніколи, тоді ми все вирішимо остаточно, ти як і я маємо прибути туди точно на дванадцяту години дня, щоб не чекати довго один одного. "раціональність та увага хлопця до дрібниць знову проявилася, даючи дівчині зрозуміти що він не жартує, тому налаштований на цю зустріч серйозно"
— Ну гаразд, тоді домовились, рівно за тиждень "остаточно завершила дану тему дівчина, з ледь відчутним відчуттям ейфорії що їй можливо вдалось зачепитись за останній клаптик надії" — все давай тоді займемось справою яку ти раніше запропонував допоки остаточно не потемніло. "Челсі на мить подивилась до телефона, стараючись зекономити остатки батереї, на екрані смартфона була уже 15:05 за Київським часом, тобто за якусь годину з хвостиком не те що гриби вони один одного практично не зможуть побачити, ніч як і мільйони її попередників не планують наступити пізніше тільки тому що дві мурахи під назвою Челсі і Тарас загубились десь посеред дрімучого лісу, причому витратили весь вільний освітлений далеким осіннім сонцем день на пусті балачки, а за мить перед заходом сонця вирішили взятись за власне самовиживання.
Рома, Мар'яна та Яна йшли слідом за старцем Богданом, який попри свій уже досить солідний вік хоч і шкутильгаючи та раз за разом чіпляючись своїми грязними, та де-не-де дірявими чоботами об гілки чи каміння які траплялись на їх шляху, вони йшли по непримітній, як здалось Романові уже давно закинутій лісній стежині, яка наче змійка закручувалась то в одну то в іншу сторону. Уже було темно, мало що практично було можна розгледіти, нічне небо було вкрите хмарами, тому жодне небесне світило не було доступне для людського зору. Де-не-де були чутні крики нічної сови, складалось таке враження що в кущах час від часу щось шевелиться, наче нічні лісові мешканці готові висунути свого носа із нірок де вони безтурботно сплять цілими днями.
— Чорт забирай довго нам ще йти тай взагалі чи можна йому довіряти, вам не здається він дивним? "Роман сказав це роздратованим тоном, слова його швидше всього були спрямовані до дівчат, які йшли позаду, практично не розмовляючи."
— Мені здається ми договорились, що ви йдете до селища де заручаєтесь нормальною підмогою у вигляді служби порятунку або місцевих жителів, яким як мінімум не буде "+90" років.