Вони відновили більшість систем життєзабезпечення та електрики, хоча ситуація залишалася критичною. Проте, вони вже могли підтримувати мінімальні потреби для життя.
Чарлі присвячував багато часу відновленню охолоджувальної системи. Він розумів, що без цього шатл швидко почне перегріватися, а це може призвести до подальших аварій, які вони не зможуть усунути.
— Якщо цей радіатор не почне працювати, у нас не буде іншого вибору, як залишити шатл і шукати інші ресурси на планеті, — сказав Чарлі, працюючи з пайкою.
— Справжній виклик, — відповів Марк, спостерігаючи за роботою друга. — Але ти, здається, все одно вмієш знаходити вихід з найскладніших ситуацій.
Марк не зміг не підняти голову, коли Чарлі показав йому маленьку перемогу: охолоджувальна система знову запрацювала. Це був маленький крок, але значущий. Поступово їх шатл почав відновлюватися, і Марк відчув певну надію.
Наступним кроком був відновлений навігаційний комп'ютер. Це було не так просто, адже велика частина комп'ютерної системи була сильно пошкоджена під час аварії. Проте за допомогою запасних частин, які вони знайшли в різних відсіках шатла, Чарлі вдалося налаштувати комп'ютер і отримати хоча б часткові функції навігації.
— Хоч це і не повноцінна система, але ми хоча б можемо отримати кілька даних про навколишнє середовище, — сказав Чарлі, налаштовуючи комп'ютер.
— І це вже великий плюс. Ще одне досягнення, — відповів Марк, хоча і залишався обережним у своїх оцінках.
На третій тиждень після виснажливих ремонтів Чарлі та Марк вирішили взяти день відпочинку. Вони обрали капітанський місток — найменш пошкоджену частину шатла, яка тепер служила їм як своєрідний центр керування. Просторий оглядовий ілюмінатор відкривав вид на густий ліс ESS-0.2, що обрамляв горизонти цієї чужої планети.
Чарлі налаштовував головну консоль, намагаючись відновити хоч часткову функціональність комунікаційної системи. Марк тим часом сидів за капітанським столом, ретельно заповнюючи електронний журнал спостережень.
— Думаєш, у нас вийде відправити сигнал? — спитав Марк, не відриваючи погляду від планшета.
— Можливо. Якщо антену не знесло повністю, і генератор зможе подати стабільну напругу, то є шанс. Але чи хтось нас почує — це інше питання, — відповів Чарлі, нахилившись над пультом. — До речі, ти вже записав усе, що ми бачили?
— Поки що ні, — Марк кивнув на планшет. — Зараз якраз описую Птероса і того шестиокого носорога.
Чарлі усміхнувся, хоча на його обличчі відчувалась втома.
— Точно, Альфа. Гідне ім'я для такого монстра.
Дослідження тварин ESS-0.2
Марк розпочав з опису Птероса. Він записував кожну деталь:
"Птерос, який нагадує комаху та ящера одночасно. Його крила мають структуру, схожу на крила оси, але рухаються, як у птеродактиля. Тіло покрите хитиновою бронею, а кінцівки гнучкі й нагадують лапи кажана. Створіння демонструє високу агресивність і швидкість. Можливо, це альфа-хижак серед повітряних істот планети."
— Я, до речі, думаю, що Птерос — більше комаха, ніж рептилія, — зауважив Марк, відриваючись від записів.
— Але в нього ящіроподібні елементи, — заперечив Чарлі, сідаючи поруч. — Виглядає, як якась божевільна еволюційна суміш.
— Може, це результат якоїсь екологічної мутації, — припустив Марк.
Наступним у журналі опинився Альфа — масивний шестиокий носоріг:
"Альфа. Найбільше створіння, яке ми спостерігали. Шість очей, які розташовані півколом на його голові, дозволяють мати широкий кут огляду. Тіло масивне, із щільним кістяком і м'язами, але, попри це, воно рухається з дивовижною грацією. Його роги видаються потужною зброєю, а зовнішній шар шкіри має властивості броні. Це істота з високим потенціалом для захисту території."
— Якщо зустрінемо Альфу ще раз, краще триматися подалі, — підсумував Чарлі.
— Це безумовно, — зітхнув Марк.
Чарлі закінчив перевіряти стан антен і підключив консоль до системи. На екрані з'явились індикатори: три антени були знищені, але одна вціліла частково.
— Нічого собі. Це більше, ніж я очікував, — здивувався Чарлі. — Спробую запустити тестовий сигнал.
Марк уважно стежив, як його друг вводить команди, і на екрані висвічується процес передачі. Через кілька хвилин сигнал вийшов у космос, але відповіді не було.
— Можливо, хтось нас і почує, але чекати доведеться довго, — сказав Чарлі, вимикаючи систему, щоб не витрачати заряд генератора.
Ввечері, сидячи біля пульта керування, Марк і Чарлі знову повернулися до теми небезпеки планети.
— ESS-0.2 здається ідеально пристосованою для життя, але водночас вона вкрай небезпечна, — зауважив Марк. — Тут усе намагається тебе вбити.
— Так, наче ця планета — пастка, створена природою, — додав Чарлі.
— Може, вона створена для виживання лише найсильніших видів, — задумався Марк, дивлячись у вікно.
— А може, ми просто порушуємо її порядок, — задумливо сказав Чарлі.
На цій філософській ноті їхній день відпочинку завершився. Завтра їх чекала нова робота й нові виклики, але сьогодні вони змогли бодай трохи відновити сили й зробити важливі записи про дивовижні істоти цього чужого світу.
На наступний день Марк вирішив приділити увагу опису та аналізу озера, яке вони знайшли раніше. Воно не давало йому спокою через свою дивну природу.
"Озеро, яке нагадує смолу. Прозоре, але в'язке й смертельно небезпечне. Навколо нього не росте жодної рослини, а єдиний великий скелет у його водах свідчить про його пастковий характер. Ймовірно, речовина має якісь хімічні чи біологічні властивості, що можуть викликати негайну смерть при контакті."
Марк планував одного дня повернутися до озера й узяти зразок цієї речовини, але для цього потрібно було створити спеціальний захисний контейнер.
Поки Чарлі займався розрахунками в технічному відсіку, Марк вирушив назовні з набором для збору зразків. Рослини ESS-0.2 дивували своєю різноманітністю: одні нагадували земні, зокрема листяні дерева, але з химерними кольорами, інші були зовсім невідомими.
"Зібрано п'ять видів рослин. Синє, червоне, фіолетове листя. Один із зразків має чіткі ознаки руху, можливо, через чутливість до світла або дотику. Жодна з рослин не має знайомих ознак токсичності, але це потребує додаткових тестів."
Марк особливо зацікавився червоною рослиною з товстим стеблом.
— Що як ця річ може бути джерелом води? Або палива? — сказав він сам до себе, клацаючи фото.
Тим часом Чарлі сидів за пультом і виводив дані про резервуари. Його обличчя хмурилося дедалі більше з кожним розрахунком.
— Що трапилося? — запитав Марк, повернувшись із черговим зразком.
— Вода, — зітхнув Чарлі. — У резервуарах її залишилося на 11 місяців. Це якщо ми використовуватимемо її тільки для пиття та мінімальних потреб. Якщо враховувати охолодження систем — часу ще менше.
— Чудово, — скептично відповів Марк, поклавши рослини на робочу поверхню. — Ми навіть ще не дійшли до експериментів із місцевими ресурсами.
— Ось і я про це. Потрібно буде знайти спосіб переробляти воду з цієї планети. Хоча, дивлячись на те озеро, я не дуже оптимістичний.
Чарлі відкрив таблиці, де фіксувалася кількість залишкового палива для генераторів.
— З шести резервуарів уціліли лише три, — сказав він, переглядаючи дані. — За мінімального споживання цього вистачить на три роки.
— Це більше, ніж я очікував, — відгукнувся Марк.
— Але тут є нюанс. Якщо ми хочемо працювати з лабораторіями чи спробувати реанімацію основних систем корабля, палива вистачить максимум на рік-півтора.
— Значить, будемо економити, — підсумував Марк. — І шукати альтернативи.
Чарлі й Марк закінчили робочий день із чітким розумінням своїх найближчих пріоритетів:
Вода: Вирішити, чи можна використовувати місцеві джерела або зібрані рослини для поповнення запасів.
Енергозабезпечення: Оптимізувати споживання генераторів і знайти способи їх підзарядки чи альтернативи.
Житло: Зробити шатл придатним для довгострокового перебування, залатавши ключові ділянки.
Вони знали, що майбутні тижні будуть ще більш насиченими, але тепер у них був план і впевненість, що навіть на ворожій планеті можна вижити, якщо діяти розумно.
Минув місяць від початку робіт, і кожен із них поступово знаходив своє місце в рутині відновлення шатла. Хоча роботи було ще чимало, результати давали відчуття прогресу.
Ремонт лабораторії
Чарлі нарешті завершив ремонт лабораторії Марка. Всі ключові системи були відновлені, хоча через обмеження в енергії працювали вони лише на мінімальному рівні. Зрозумівши, що ця частина роботи завершена, Чарлі переключив увагу на іншу ідею, яка давно не давала йому спокою.
— Марк, а що ти скажеш про сонячні панелі? — запитав він, сівши поруч із біохіміком, який вивчав свій останній зразок.
— Ти про ті, що залишилися на супутниках? — перепитав Марк, не відводячи погляду від мікроскопа.
— Саме так. Якщо ми зможемо їх зняти й під'єднати до генераторів, то це значно полегшить роботу останніх. Ми навіть зможемо зберігати надлишки енергії, що стане критичним, коли генератори перестануть працювати.
Марк задумався, відсуваючи зразок.
— Звучить логічно. Але як ти збираєшся туди дістатися? Супутники ж на орбіті.
— Я говорю про ті, що впали. Якщо ми зможемо віднайти хоч кілька, це вже великий крок уперед.
— Ну, якщо тобі потрібен помічник, скажи. Але спершу я хочу повністю зрозуміти, як працює місцева екосистема.
Поки Чарлі будував плани для сонячних панелей, Марк заглибився у дослідження зразків рослин. Він провів два експерименти, які дали цікаві результати.
Перевірка на токсини. Марк розчавив кілька листків червоної рослини, додав до них каталізатор і спостерігав за реакцією. Жодних ознак відомих токсинів не виявилося, але він був обережним у висновках.
"Ця планета може мати зовсім іншу хімію. Місцеві токсини можуть бути нерозпізнаваними для земних тестів, що робить експерименти тільки початком довгого процесу."
Він узяв крихітну дозу пасти, створеної з перемелених листків, і провів реакцію з ферментами, подібними до тих, які є в людському шлунку. Результат був обнадійливим: рослина не розкладалася на отруйні сполуки, але й повної впевненості не було.
"Можливо, деякі речовини проявляють свою токсичність лише з часом або за певних умов. Рекомендується продовжити тести в лабораторії."
Вечері Чарлі поділився своїми думками.
— Якщо ми зможемо дістатися панелей, це вирішить енергетичне питання на роки вперед.