На телефона Челсі була 11 00 тобто пройшла година від того часу як вона пробудилась, ми уже знаємо що за цей період часу Тарас об'ясняв їй ситуацію в якій вони опинились та можливий план дій, також вони спожили свої останні харчові припаси у вигляді шоколадного баточки що завалявся у кишені дівчини, зрозуміло енергії вони получили від такої порції їжі не багато.
Вони залишались на місці своєї ночівлі під тим же смерековим деревом, домовившись один з одним не відходити від нього більше аніж в радіусі на сто метрів. Вони були у двох посеред смерекового лісу, було темно із-за верхівок стовбурів дерев які перекривали небо та сонячні проміня яких так потребувала обросла мохом трава.
Як не дивно саме у такі моменти люди починають говорити на чистоту, адже вони загублені, вони тільки у двох і ніхто не знає що буде дальше, розум позбавлений буденних рутинних справ у такій обстановці прагне вилити свою душу, наче це американській фільм постапокаліпсис де весь світ вимирає від нашестя зомбі і тільки двоє закоханих голуб'ят залишаються в живих, і уже ніщо не заважає пізнавати та зосередитись тільки однин на одному.
Челсі одразу задала пряме питання не лізучи в кишеню за словами, гратись в журналістку, заходини з різних сторін, використовувати різноманітні формулювання та метафори їй не хотілось, в даний час було не до того, не було сенсу...
— Чому ти це робиш Тарас, чому не займаєшся справою батька, чому живеш от так от наче в останній раз? "Остання фраза дівчини змусила відволкікти прозорий як вода погляд хлопця який сфокусувався на могучий стовбур дерева вкритого корою по якій де-не-де просочується золотистого відтінку смола."
— Мені перестало це бути цікавим, знаєш Челсі раніше я і справді любив батьків біснес допомагаючи йому ще з дитячих років розвивати його. "З якоюсь свого роду журбою та холоднокровністю промовив він"
— Не вже це через... вибач за те що я зараз скажу "те що твої батьки з дівчиною загинули в автокатастрофі? "вагаючись продовжувала дівчина розуміючи що тисне на нього але зупинятись їй чомусь не хотілось" — так розумію це досить велика втрата та привід занепасти духом але невже та важко жити дальше, невже за життя батько не бажав щоб ти перейняв його здобуту тяжкою працею діяльність? "Челсі уже мабуть зрозуміла що перетнула межу, сказавши те що можливо не слід було казати."
Але хлопця чомусь ці слова абсолютно ще чіпляли за живе, наче Челсі це маленьке пушисте цуцення що стоїть навпроти могучого та непохитного лева безпомічно лайкаючи на нього, а лев в свою чергу навіть не помічає скавчання загубленої собачки, зосередившись на чомусь більшому, він дивиться високо в небо, бачучи там тільки своє відображення.
— Знаєш Челсі є щось більше аніж просто бажання, так батько хотів, але я мабуть хотів не менше нього а той більше але... "на цьому слові Тарас зробив паузу він наче заглянув десь в середину спробував зачерпнути там якусь відповідь, згадати чому він зробив цей вибір, після чого все проаналізувавши вирішив закрити цю тему."
— Думаю Челсі не все має свою однозначну причину, давай залишимо все як є, ми двоє опинились тут посеред лісу, ти журналістка з міста я син міліонера чомусь вибрали цю віддаленість від цивілізації але для чого? можливо щоб просто втекти від реальності, мабуть ми гадаємо що можемо щось тут віднайти, щось що втратили колись, щось що уже давно забули? "Усі запитання Тараса були реторичними, вони наче ехо розтворялись між дерев залишаючи за собою пустоту"— а може це просто ілюзія? Самообман? ми гадаємо що дивлячись на гори, дерева чи водоспади зможемо пізнати себе, стати одним цілим з природою, розслабитись, а що якщо ми просто паразити чи бактерії на великому організмі планети Земля, тільки вдумайсь що роблять бактерії на пальцю людини вони колонізують тереторію, розмножуються та роблять все можливе для виживання а чим ми люди відрізняємось, а що відбувається коли бактерій стає забагато так організ починає з ними боротись так само і природа планети Земля, тільки вдумайсь всі ці віруси що заберають життя міліонів живих істот в тому числі і людей, а війни,якщо подумати люди з таким розвинутим інтелектом уже давно мали б усвідомити що у війні немає жодно сенсу в плані гуманності але чому це роблять? Релігія? Патріотизм? Гроші чи Влада? можливо це все ширма, можливо війну нам на вушко навіює саме природа організму планети земля, еволюція що намагається відновити баланс. "На диво лекція чи трактат як вам буде завгодно була цікавою для Челсі тому вона мовчки продовжувала слухати хоча й наразі ця тема була надто далекою від неї" — Ми гадаємо що ескурсії на природі, ночівлі під відкритим небом посеред лісу з дружньою компанією, сходження на гори, фотосесії, красиві пейзажі створені матінкою природою, все це любить нас, все це з радість та нетерпінням чекає нас зі розпростертими обіймати, а що якщо ні? що якщо кожне дерево що дивитися на нас з висока робить це з ненавистю, що якщо кожна травинка на яку ми наступаємо своєю підошвою проклинає нас за це, що якщо вода яку ми п'ємо жаліє що вона не отрута.
— Годі Тарас, зупинись, можливо ти як і я уже перетнув межу на сьогодні своїми висловлюваннями "з іронією промовила дівчина розуміючи що їх обох сьогодні добряче занесло, занесло кудись не туди як у прямому так і у переносному сенсі..."
— Я маю написати про тебе та твоїх друзів статтю, ось чому я приєдналась до вас щоб вивчати тебе та інших із середини, узнати які ви насправді що вами керує "знявши свою маску правда потекла наче бурна річка з рота Челсі, уже надто багато дощу туди накапало..."
— Як тобі така інформація, мій шев чомусь мав зуб на твого батька і вирішив злити всю свою злобу саме на тобі як прямому нащадку, своєму сину, ось я і займаюсь цією справою."Сама того не усвідомлюючи Челсі чомусь хотілось зачепити хлопця за живе, привернути його увагу, зробити так щоб він сприймав її серйозно, але все це було марно, вона усвідомила це після наступної фрази Тараса"
— Я уже давно хочу стрибнути до водоспаду але без екіпіровки, без каната так от просто віддатись в руки матінки фортуни, відчути істинний екстрим, справжні емоції перебуваючи за крок від смерті "надиво мабуть це перший раз коли Челсі відчула у його словах певний ентузіазм, щиру жагу, було відчутно що він не жартує, вона подумала що він знову абсолютно проігнорував її попередні слова але як виявилось все ж таки ні, говоряче він мабуть у перше за деякій час подивився на Челсі" — Доречі це буде непогана ідея для твоєї статті, зірвиголова абсолютно зневірившись у собі вирішив стрибнути з водоспаду без страхівки, ризкуючи своїм життям, причому начхавши на своїх близьких, в кінці тексту добавиш, так у ньому жервіла ще якась надія стати на правильний шлях будучи корисним членом суспільства але його смерть після стрибка абсолютно розвіяла всі можливі спадівання. "Його слова звучали так начебто він уже давно догадався чому Челсі приєдналась до нього, але у них не було зла чи образи, йому начебто було байдуже що там і хто хоче про нього написати."
— Це уже не смішно Тарас, без страхівки небезпечно стрибати, все може статись "промовила Челсі розуміючи що хлопця цікавлять інші слова, тому продовжила" — вибач мене що кажу так усе і одразу у явно не найкращий для нас поворот подій, така моя робота, я ж не знала вас тоді, які ви є насправді тому вирішила заради власного інтересу спробувати влитись до вашого колективу щоб узнати тебе та інших поблище для того щоб написане мною було від щиро серця тільки правдою узятою від моїх вражень та ставлення до вас. Але... "На останнім слові дівчина наче зупинилась на якусь мілі-секунду вагаючись що сказати дальше, цього було достатньо щоб Тарас перебив її взявши ініціативу на себе"
— Що "але" Челсі, ти раптом передумала писати статтю чи ти ще у роздумах щодо неї, можливо ми не такі уже й погані як тобі шептало на вухо ваше керівництво, все це класно але чому ти розказуєш це мені? "це реторичне питання поставило Челсі у некомфортне положення, надавивши на почуття дівчини."
Юна журналістка почервоніла, її раптово чомусь стало якось ніяково, вона була готова уже заплакати але трималась, мабуть Челсі сама не розуміла чого вона уже хоче, не розуміла яка реакція Тараса її задовільнить, незнаючи де знайти порятунку вона подивилась йому прямо у вічі, наче вся з головою готова віддатись у його руки, і це уже не кішка що розбила слоїк зі сметаною хазяйки, це уже домашня собака що раптово та підступно укусила маленьку дитину хазяйки за ногу і тепер почувається настільки виною що готова провалитись скрізь землю"
— Бачу Челсі ти не маєш наразі що сказати тому давай я продовжу, по-моєму я пригадую одну скандальну справу між моїм батьком та пресою з Івано-Франківська це було приблизно три роки назад, його звали Дмитро Володимирович, ну твого шева?
— Так "відповіла вона, розуміючи що зараз почує правду про таке стрімке бажання шефа насолити хлопцю, але чомусь якогось задоволення вона не відчувала, невже їй як і Тарасу ставало все байдуже"
— Ясненько, ну тоді мої догатки були вірними, я згадав що тоді сталось, у мого батька мережа супермаркетів по цілій країні у твоєму місті також є один, тоді хтось з журналістів твого директора по його ж команді написав статтю в газеті яка виходить щотижневим тиражем, її сенсом було очорнити місцевий супермаркет а загалом похитнути батькову репутацію, мовляв вони зафіксували на прилавка 150 кілограмів курячого м'яса яке по їх словах було з простроченими терміном придатності причому не на пару днів а на цілий місяць, мало того вони ще й наважились добавити що зайнялись розслідуванням цієї справи, після чого вияснили що м'ясо на грані кінця терміну придатності повторно перепаковували ставлячи його в морозильну камеру з посиленим холодом, в кінці вони зробили висновок що такі от каварні справи проводяться чи ледь не в кожному магазині батька, зрозуміло це було сенсацією серед свідомих людей адже м'ясо їдять не тільки вони а й їх близькі та діти, тому чутки розрослись нас почали звинувачувати уже йшло до суду, газета твого шефа лікувала від радості, створивши такій фурор але це тривало недовго батько та його вірні люди довели що це просто жалюгідна брехня яка заслуговує "найжовтішої преси", факти були залізобетонними тому весь гнів переключився на пресу у якій ти працюєш Челсі, зрозуміло газета як і цей самий Дмитро Володимирович тоді вдарились обличчям у багнюку можна сказати.
В голові дівчини всі пазли даної справи почали сходитись у цільну картину, ось чому шеф з таким запалом доручив їй справу, ось чому так розізлився та поставив такій радикальний ультиматум, (правда зробив він це не на пряму) коли вона почала зволікати зі статтею все більше відтягуючи її, ось чому пообіцяв премію коли стаття получится успішною.