Спостерігачі дивились один на одного і не знали як пояснити те, що трапилось. Однак усе відбулось у цілковитій відповідності із законами і вони просто розгубились в оцінці ситуації, яка склалася.
Наступного ранку світ прокинувся й узнав щось досить несподіване. Виявляється бувають такі речі, коли сто відсотків виборців приходять на виборчу дільницю. Виявляється бувають такі речі, коли всі вони голосують проти діючого представника вищої влади. Газети усього світу захлинались їдкими коментарями, різноманітні радіостанції присвятили декілька великих передач видатній події, канали телебачення усіх країн відмітили нечувану досі єдність поглядів виборців. В окремо взятій країні, на окремо взятій виборчій дільниці.
Політична репутація все ж таки переобраного президента отримала доволі відчутного ляпасу. Досить тільки назвати заголовки газетних шпальт: "За що президента так не люблять в Маріуполі?", "Український феномен", "Стовідсоткова відставка".
;
;
/*-------------------------------------24----------------------------------*/
;
Вільям Годріч сидів у своєму кріслі і палив цигарку. Його мозок напружено підраховував свої шанси щодо використання ситуації. Він натиснув кнопку зв'язку із секретаркою.
– Місіс Уолш, будь ласка, викличте до мене чергового по Управлінню.
Уже через декілька хвилин Сем Джош увійшов до кабінету. Годріч показав на крісло для відвідувачів.
– Сідайте Сем, – запропонував він. – Дуже багато шуму біля цих виборів. Треба трохи вгамувати пристрасті.
– Згоден, сер, – відповів Джош. – Спробуємо коректно натиснути на наші засоби масової інформації...
– Важливо уникнути великого загального шуму. Не треба привертати зайву увагу.
– Ми спробуємо делікатно вплинути на європейців.
– Добре. Як там наша група?
– Приступила до з'ясування всіх відомих обставин.
– Передайте, хай поквапляться, але працюють без зайвого поспіху.
– Так, сер.
– Можете йти, Сем, але, повторюю, нам не потрібна зайва реклама. Завдання дуже важливе. Крім того, воно знаходиться під особистим контролем вищих осіб.
– Розумію, сер.
Годріч і сам не знав, чому він збрехав своєму підлеглому. Лише потім його підсвідомість дала відповідь: в такій дуже делікатній справі не можна довіряти нікому. Навіть до себе треба прислуховуватись дуже обережно. Ставка не висока. Ставка більш ніж шалена. Ставка – можлива необмежена влада на планеті Земля.
Що перед ним правителі усіх віків та народів з їхніми мріями про світове господство!
Він, Вільям Годріч, не має права на помилку. Тому треба діяти рішуче і швидко. Час працює не на нього. А старанний хлопець Сем... По-перше, він не має виходу на "високих осіб", а по-друге, він може стати в нагоді потім, у якості вдячного виконавця його наказів. А доповісти, зрозуміло, доведеться. Особисто президенту. Але трохи пізніше так, щоб створити ефект негайності і подати результати роботи у потрібному вигляді.
Обмін інформацією між групою агентів та штаб-квартирою АНБ жвавішав. Так сталось, що практично всі повідомлення проходили через дуже скромну, роботящу і непримітну жіночку. Багатьом подобалось працювати з нею: вона працювала завжди швидко і без зайвих запитань. І ніхто в АНБ не здогадувався, що вона з неменшою швидкістю передавала інформацію до Ізраїлю, у спеціальну розвідувальну службу "Моссад". Але передавала далеко не завжди і не всю інформацію, а тільки найважливішу: "Моссад" не могла дозволити собі ризикувати таким цінним агентом.
Розвідувальна служба цієї близькосхідної країни також одразу зрозуміла яку цінність уявляє собою відкриття масового впливу на людей. І "Моссад", не гаючи часу, також послала свою групу досвідчених агентів із числа колишніх громадян Радянського Союзу: вони добре знали мову, звичаї, місцевість. Тому мали деяку перевагу перед американцями при виконанні такого складного завдання.
Зрозуміло, що розвідники обох країн не могли просто так потрапити до України. Колись це була досить важлива частина території СРСР за Залізною завісою.
Частина американської групи прибула до Києва під офіційним прикриттям: приватні підприємці та журналісти. Дехто з чиновництва в МЗС здивувався досить несподіваною цікавістю до вільної економічної зони в Маріуполі. Справа була в тому, що існувала така зона лише на папері. Тому їм хотілось дуже знати про невідомі їм перспективи можливого збагачення на цінній інформації. Крім того, вони здогадувались, що ситуація якимось чином пов'язана з виборами.
Наступного дня Джош стурбовано доповів Годрічу:
– Наші агенти доповідають, що зустріли в Маріуполі двох відомих їм агентів із "Моссад". Особисто я не вірю, що Ізраїль паралельно з нами провів кропітку роботу по вивченню ситуації. Звідси невтішний для нас висновок: скоріш за все у нас існує джерело витоку важливої інформації...
– Негайно перевірити усіх, хто мав доступ до цього проекту! Усіх без виключення. Перевіряти навіть мене!
"Отакої, – подумав Сем. – Добре, що хоч мені довіряє". А вголос сказав:
– Перевірка вже почалась.
– Добре. Коли плануєте закінчити?
– З огляду на те, що з цією справою працює дуже обмежене коло людей, сподіваюсь, що перші результати будуть вже завтра вранці...
– Усе ж таки покваптесь. Згоден, що ізраїльські агенти з'явились там не випадково. Які будуть пропозиції по виключенню з роботи наших конкурентів у Маріуполі?
– Я якраз хотів доповісти щодо них. Справа в тому, що "Моссад" працює по повній програмі: наші встановили наявність групи з п'ятнадцяти осіб. Дванадцять чоловіків та три жінки. Агенти чекають подальших розпоряджень щодо дій.
– Треба негайно збільшити кількість наших агентів.
– Так, сер. А що робити з ізраїльтянами?
– Усіх знищити!
Джош трохи здивовано подивився на шефа, який був незвично збуджений, але звично відрапортував:
– Буде зроблено, сер. Але можуть бути проблеми з місцевою владою...
– Організуйте анонімні дзвінки до їхніх органів внутрішніх справ. Активізуйте місцеву пресу. Спишіть вбивства на місцевих злочинців або приїжджих гастролерів.
– Так, сер. Але на наступній зустрічі керівників розвідок ми мусимо щось говорити. Не виключено, що керівництво "Моссад" також може замислитись. Можливо їхні агенти вже встигли доповісти своїм, що також бачили наших людей. Крім того, через джерело витоку інформації вони зараз на крок попереду нас.
– Спробуйте списати все на місцевих злочинців, – повторив Годріч.
– Яким чином?
– Слухайте, Семе. Ви розумна людина. В "Моссад" добре розуміють, що така кількість агентів не може прибути в місто і жити в готелях. Більшість їхніх агентів працює під легальними вивісками. Невже так важко уявити декілька пограбувань?
– Декілька пограбувань не важко. Але п'ятнадцять осіб...
– Розумію, що це забагато, – Годріч замислився. – Тоді ось що. Спробуйте спровокувати великі зіткнення між місцевими злочинними групами. Щось на зразок гангстерської війни, як у наших фільмах. Організуйте масові безпорядки в місті за допомогою дрібного елементу. А під шумок уберіть наших конкурентів. В такому випадку, до речі, можна буде звалити відповідальність на них. Організуйте місцеву пресу.
Джош посміхнувся: "Чиста робота".
– А як віднесуться до неординарних подій урядові структури України?
– А як вони віднеслись до результатів виборів? Як завжди спишуть на погану роботу якогось місцевого чиновника... Або будуть-таки шукати наслідків роботи "добродіїв" з-за кордону. Ми їм допоможемо... Можна натякнути... На так зване близьке закордоння.
– Дозвольте виконувати?
Годріч стверджувально кивнув. Джош повернувся й пішов до виходу з кабінету. Але зупинився, повернувся до Годріча і спитав:
– Останнє питання, сер. Яка кількість помічників нашій групі буде доречна?
– Пошліть стільки, скільки вважаєте за потрібне. Але, зрозуміло, не більше п'ятнадцяти. Натовп дуже важко організувати на плідну роботу.
Сем кивнув на знак згоди та вийшов із кімнати. Годріч залишився сидіти у своєму кріслі. Ситуація розгорталась по небажаному сценарію. Він подумав: "Багато хто хоче оволодіти надзброєю. Треба якнайшвидше ліквідувати витік інформації у нашій структурі."
Вільям Годріч взяв в руку ручку, написав у своєму робочому блокноті: "Поквапити Сема Джоша". Він нервово натиснув на кнопку зв'язку із секретаркою, але сказав досить спокійно:
– Місіс Уолш. Будь ласка, викличте чергового Джоша до мене знову.
Сем повернувся до кабінету начальника.
– Слухаю, сер.
– Вибачте, Семе, що викликав знов. Але що ви можете сказати щодо нашої резидентури в Ізраїлі. Мене цікавить можливість отримання зворотної інформації з "Моссад" на випадок наших протидій в Ізраїлі.
– Тиждень тому я доповідав вашому заступникові, сер: наш резидент в Єрусалимі несподівано загинув: потонув. Ми намагаємось відтворити керування нашою мережею. Але, ви знаєте, що новому резиденту буде важче вжитися в ситуацію.
– Добре. Але все ж таки покваптесь. І ще. Зрозуміло масові заворушення знову привернуть увагу до цього міста. Подбайте, будь ласка, щоб було щонайменше коментарів, які б пов'язували між собою відомі події.
– Слухаюсь, сер.
– Тепер можете йти.;
;
;
/*-------------------------------------25----------------------------------*/
;
У повній відповідності з отриманим завданням, агенти ЦРУ почали виконувати розроблений в АНБ план.
До цього спокійного літнього ранку Маріуполь був доволі глухою провінцією. Віддалене від центру промислове місто жило своїм звичайним життям. Зрозуміло, що сучасне тихе життя зовсім не означало відсутності криміналу. Бували і вбивства підприємців і служників закону, які стали, можна сказати, звичайною ознакою "ринкової економіки", і мешканці зазвичай коментували ці події так: "Не зійшлись у ціні".
Однак останнім часом ситуація різко змінилась: в місті несподівано почала бешкетувати п'яна молодь. За кілька годин з початку заворушень почали поступати перші повідомлення про постраждалих, у тому числі і вбитих. Особливістю гармидеру було те, що бешкетництва не були обмежені якимсь окремим районом міста, а як добре організована пожежа, одночасно почались в усіх районах міста.
Події почали виходити з-під контролю місцевої влади. Вкрай тривожні телеграми полетіли до Києва.
Місцеві радіостанції працювали й коментували події з подивом, але дуже обережно: адже до цього моменту не було ніяких причин до спалаху насильства.