Звичайно, від кожної з них він приховував наявність суперниці.
– Жінки теж бувають дуже ревнивими й здатні за зраду… – задумливо промурмотав двірник, подякував фотографові за інформацію, відпустив його й покликав Петренка.
На запитання, кому, на його думку, вигідна смерть Небіжчика, Петренко, мигаючи крізь вус металевим зубом, відповів:
– Ну, наприклад, Іваненку, так, цьому. Іваненко програв Небіжчику в карти величезну суму, і Ілля Григорович усе чекав, коли ж Вольфґанґ віддасть йому той картковий борг. А раз Небіжчик умер, виходить, і картковий борг анульований; Вольфґанґу, ну, Іваненку вже нема кому віддавати програні гроші. Але це не означає, звісно, що саме Іваненко винний у смерті Іллі Григоровича…
– Тепер мені треба як слід обмізкувати зібрані факти, – сказав потім Солопій Охрімович Нишпорка Захарові Захаровичу Полуящикову. – Загадкова справа. Особливо цей дивний шум, який чули зовні, але не чули усередині… Піду додому, попрацюю мозковими звивинами.
– Так-так! – зрадів інспектор карного розшуку, знаючи з досвіду, що якщо вже цей двірник почне працювати мозковими звивинами, то обов'язково допрацює ними до викриття злочинця. – А я до тебе завтра навідаюся й повідомлю результати розтину трупа й лабораторного порівняння слини.
Перш ніж покинути квартиру натурника, Нишпорка заглянув у ванну, щоб попрощатися з міліціонерами, котрі зібралися витягти з рідини слизького голого мерця. "Без труда нема плода" – проказує народна мудрість. Це твердження залишається слушним, навіть якщо замінити слово "плід" на слово "мрець". Добре ще, що небіжчик не був товстуном, а то б довелося додавати ще більше зусиль.
Потискуючи руки налаштованим на цю працю Переплюньпаркану, Жужжалову, Зільберкукіну й Достоєвському, Солопій Охрімович вимовляв:
– До побачення… Усього доброго… До нових зустрічей… Радий був здибатися… Бажаю довгих років життя.
П'ята потиснута рука виявилася мокрою ногою мертвяка, якому двірник побажав довгих років життя.
– Тьху ти! Виставив! – лайнувся Нишпорка й витер пальці об штани, ні, не свої, а сусіда, що висіли на батареї.
Після цього він покинув квартиру уколошканого натурника й піднісся за допомогою ліфта на один поверх – до своїх рідних пенатів.
Переступаючи рідний поріг, детектив-аматор ледве не розчавив підошвою капця свого, так би мовити, співмешканця – свійську тварину. Тварина була, по-науковому висловлюючись, люмбрикусом; а, по-простонародному виражаючись, земляним хробаком, або, як ще кажуть, дощовим черв'яком. На кличку Робесп'єр. Відчувши тапок хазяїна, слизький шнуркоподібний Робесп'єр радісно завиляв своїм організмом.
Із книг і фільмів Нишпорка знав, що деякі відомі детективи тримали вдома свійських тварин. Наприклад, у лейтенанта Коломбо, з американського телесеріалу, був улюблений цуцик… Рівняючись на них, детектив-аматор Нишпорка теж заводив у себе різних звірків. Будучи за природою індивідуумом оригінальним і навіть дещо екстравагантним і ексцентричним, двірник ігнорував таких банальних істот, як кішечки, собачки, хом'ячки або акваріумні рибки, а волів тримати когось більш екзотичного. Так, у різний час на житлоплощі двірника мешкали такі "брати менші": блоха Христофор, носоріг Пушок, слимак Людовик, горила Аполлінарій Андрійович, солітер Вітька, верблюд Самокат і тарган Сумароков. Тільки тварини виявлялися всі якісь не живучі й швидко здихали. Після того як здох тарган Сумароков (названий так на честь улюбленого російського поета; до речі, саме мумія Сумарокова – таргана, а не поета – працювала тепер закладкою в книзі "Волога ніздря брюнетки"), Солопій Охрімович завів удома дощового хробака (викопавши його із клумби біля будинку), якого назвав Робесп'єром на честь знаменитого французького революціонера.
– Зголоднів, Робесп'єрчику? – Детектив ласкаво поплескав черв'ячка носком капця.
Робесп'єр, як би погоджуючись, ще динамічніше завиляв собою.
– Зялязь мі погодуємо насєго Льобєсп'єльчика, – засюсюкав зменшувально-ласкаво Солопій Охрімович, схопив слизького вихованця, що ізвивається, двома пальцями й потупав на кухню, продовжуючи сюсюкати: – Зялязь мі дямо нясєму улюбленцеві чельвоної ікольочки.
Нишпорка підняв хисткий холодильник, перевівши його з горизонтального положення у вертикальне, підклав під його дно закам'янілий батон, щоб зафіксувати агрегат у вертикальній позиції, відкрив дверцята балансуючого холодильника, дістав баночку червоної ікри, ляпнув цей делікатес на порцелянове блюдце вісімнадцятого століття, поставив блюдце на лінолеум підлоги й став тикати хробака мордочкою в ікру. Хробак увертався.
– Та що ж і ти усе нічого не їси! – засмутився Нишпорка, спостерігаючи, як улюбленець відповзає від блюдця до салатниці з того ж сервізу, що також стоїть на підлозі, до салатниці, наповненою вгноєною землею, у якій Робесп'єр і провадив більшу частину свого життя.
Солопій Охрімович сам поглинув ікру, облизав блюдце й сказав:
– А тепер віддамся роздумам. О ліро! Розбуди в мені ідеї!
Із книг і фільмів Нишпорка знав також, що деякі відомі детективи віддавалися роздумам, музикуючи на якому-небудь інструменті. Наприклад, Шерлок Голмс грав на… Ну, це загальновідомо. І одного разу двірник вирішив наслідувати їхній приклад. Але у зв'язку зі своєю оригінальністю, що переходить в екстравагантність, Солопій Охрімович не схотів опускатися до таких банальних варіантів, як скрипка, або, скажімо, фортепіано, а зажадав грати на чомусь більш винятковому.
– От, наприклад, ліра! – сказав собі Нишпорка.
Він пам'ятав, що в шкільні роки читав якийсь вірш, у якому якийсь поет визнавався, що за допомогою ліри в комусь щось пробуджував.
Спробувавши придбати ліру, двірник із радістю переконався, що не помилився у виборі: це інструмент дійсно рідкісний. Судячи з того, що ніяких лір у продажі не було.
Ця обставина надихнула його на спорудження ліри власними кінцівками. Але заковика була в тому, що Нишпорка не знав, як і із чого робляться ліри, ніколи їх не бачив і взагалі, крім того, що хтось у комусь щось лірою пробуджував, ніякої інформації про цей інструмент не мав.
– Але це не привід для відступу! – сказав собі детектив. – Немає інформації – покладуся на інтуїцію!
Не встигнув він як слід покластися на інтуїцію, а вона вже підказала йому, що ліри робляться із цеглин, автопокришок і пластиліну. Дуже здивувавшись такій підказці, Солопій Охрімович, проте, засукав рукава й приступився до роблення інструмента. Через дві години й двадцять три хвилини від початку роботи ліра була готова!
Якщо ти, безцінний мій читачу, думаєш, що така ліра погано звучала, то ти глибоко помиляєшся! Навпаки! Така ліра взагалі не звучала! У цьому й полягала її основна перевага! Адже, по-перше, музичних інструментів, які при грі на них видають які-небудь звуки, хоч греблю гати; а от музичні інструменти, які при грі на них дотримуються повної тиші, – це велика рідкість, можна навіть сказати, раритет! По-друге, на беззвучному музичному інструменті можна грати, навіть маючи дуже чутливих і нервових сусідів (на зразок Небіжчика) за дуже тонкою стіною. І по-третє, і це найважливіше, якщо при грі під час роздумів на звичайних музичних інструментах звуки можуть відволікати від самих роздумів, то при грі на беззвучному інструменті ніякі звуки від роздумів не відволікають!
Коротше кажучи, така ліра була саме тим, що й було треба!
Отже, сказавши: "О ліро! Розбуди в мені ідеї!", двірник виволік з кута за газовою плитою свою громіздку беззвучну ліру й прийнявся з натхненням на ній грати, працьовито гамселячи трубчастим гумовим "смичком" по обох клавішах.
Граючи, щосили тужився мозковими звивинами, бажаючи доколупатися до розгадки таємничого вбивства сусіда.
При цьому його замислений погляд переміщався з цегляно-автопокришко-пластилінової ліри на нестійкий холодильник у позі Пізанської вежі; з холодильника – на книжку "Волога ніздря брюнетки" із сухим черевцем покійного таргана Сумарокова, що визирає між сторінок; із книжки "Волога ніздря брюнетки" – на книжку "Злочин і кара", на якій лежить сковорідка; зі "Злочину й кари" – на порцелянову салатницю, наповнену землею, у яку поринув черв'як Робесп'єр; із салатниці – назад на ліру…
Поступово під напором його титанічної мозкової напруги, стахановської праці звивин, правда про злочин стала проявлятися у всій своїй мерзенній наготі…
І коли Нишпорка зрозумів усе, ця порнографічно гола правда так торсонула детектива, що він у шоці водив так званим смичком по холодильникові, витирав блюдце малиновою краваткою, почухував потилицю сковорідкою й бурмотав:
– Та як же так! Що ж тепер робити?!..
Знайшовши відповідь на запитання "Хто вбив Небіжчика?", але не знайшовши відповіді на запитання "Що ж тепер робити?!", Солопій Охрімович прийшов у таке роздратування, що сердито відіпхнув свою беззвучну ліру, нервово вбіг у спальню, люто скинув штани, гнівно обрушився на постіль і злісно… заснув.
Спочатку йому снилося, що він спить у своїй постелі й бачить сон про те, як він спить у своїй постелі й бачить сон про те, як він спить у своїй постелі й бачить сон про те, як…
Потім йому приснився я – автор оповідання "Хто уколошкав натурника?". У тому сні я так несамовито й моторошно реготав, що в детектива кров холонула в жилах від мого жахливого сміху…
На щастя, цей кошмар, зрештою, закінчився, і почалося приємне: героїня роману "Волога ніздря брюнетки" любострасно стогнала: "Апчхи!.. Апчхи!.. Апчхи!.."; і все сміливіше й сміливіше оголювала свою спокусливу носову хустку…
Цей приємний еротичний сон був ранком перерваний знайомим гримотінням. Знову Робесп'єр холодильник звалив, здогадався Нишпорка, прокинувшись і потягуючись. Підвівся і, почухуючи труси, поплентався на кухню.
Здогад виправдався: нестійкий холодильник знову лежав на боці, а шнуркоподібний слизький годованець винувато відповзав до своєї салатниці. Двірник погрозив йому (не холодильнику, а годованцеві, звісно) босою п'ятою.
За віконцем ранкове сонце сіяло так життєрадісно, начебто йому – сонечку – полоскотали під пахвами. Під впливом такої оптимістичної погоди й тонус у Солопія Охрімовича був аналогічним. Він бадьоро заспівав арію глухонімого з опери "Мовчання – золото" і почвалав у ванну, щоб віддатися там чищенню зубів, ніздрів, вух і іншим гігієнічним подвигам.
І раптом, у момент, коли детектив чистив вухо ваткою, намотаною на зубочистку, брьохнувся у його душу, начебто морозиво на голову, спогад про розгадане вчора вбивство сусіда.