Колись давно, коли я був практичну у твоєму віці то як зазвичай, безтурботно гуляв цими лісами, займаючись мисливським ремеслом і от одного разу на мене неочікувано накинулась зграя агресивно налаштованих собак, один чорт знає звідкіля вони взялись але факт залишається фактом, коли вони на мене накинулись то один з них що явно вирізнявся з-поміж інших, вчепився у мою руку своєю пащею залишивши на ній цю рану.
Челсі застигши на місці уважно слухала та "перетравлювала" почуту інформацію, все ще не розуміючи її суть.
— А далі моя нова заступнице буде найцікавіше, ті кляті лайки раптом перестали мене атакувати, я інстинктивно жестом вказав їм відійти від мене що вони й зробили, а коли я обережно почав відступати у бік пси покірно рушили за мною, а лайка що залишила на мені мітку укусивши мене бігла по переду, з часом я зрозумів що це був вожатий зграї.
"він говорив спокійно та переконливо, було зрозуміло що сенсу брехати йому немає, як би це не було прикро чути, але слова сказані ним звучали від щирого серця"
— Після цього інциденту минуло уже більше тридцяти років, і весь цей прекрасний час зграя диких лайок була вірною мені, так її члени та лідери змінювались з покоління у покоління, вони розмножувались між собою, старі замінювали молодих, юний вожатий ставав на пост уже покійного, але попри це завжди залишався один специфічний нюанс.
І тут його голос трішки задрижав, складалось таке враження що він вагається, казати наступні слова чи ні, що якщо...? подумав чоловік... та врешті-решт спромігся продовжити далі.
— Цим нюансом була мітку на моїй руці, саме завдяки ній лайки зі покоління у покоління мені підкорялись, але те що я тільки що побачив осіяло мене, діючий лідер собак залишив нову мітку тепер на твоїй нозі, хоча й одразу опісля цього ти його прикінчила та все ж факт залишається незмінним, молоді пси принюхуються та приглядаються до тебе, вони щось в тобі відчули.
— І для чого мені вислуховувати твою придуркувату лекцію, я ж іще раніше дала тобі добре зрозуміти, або позбався мене на місці або дай мені піти, я не буду ані твоєю рабинею а ні партнеркою.
Челсі знову повернулась до нього спиною та обережно рушила куди подальше, собаки продовжували уже не так агресивно ступати за нею.
Прозвучав дзвінкий крик мисливця.
-Тепер ти нова повелитилька собак! Юна та амбітна, ох... як ми б тепер зажили разом у двох, будемо зачищати ліс від сміття як і раніше, але більш інтенсивно, якщо ти розумієш про що я.
Дівчина остаточно вирішила його ігнорити, йдучи геть від хижини, та старець не відступав, перехиливши через плече гвинтівку він ступав за нею слід у слід, допоки не зупинився даючи собакам наступну команду.
— ФАС! Взяти її.
— Ахх... "невдоволено зітхнув він" — ти сама вибрала свій шлях, вибач але дати змогу тобі вибратись звідси вживих я не можу собі дозволити, це занадто велика розкіш.
Коли собаки щільніше оточили Челсі готуючись до атаки, старець зробив наступне.
— От лайно невже у мині все ще жервіє якась сентиментальність... "самоіронічно пробурмотів собі під ніс він" — тоді гаразд, я пом'якшу твої страждання, все ж коли тебе живцем роздирають на шматки це не найкраще видовище, а біль для жертви просто нестерпна.
Мисливець знову націлив рушницю на дівчину щоб прикінчити її, тим самим позбавити наступних страждань, він уже практично був готовий звести такій бажаний для них обох курок як собаки неочікувано повернулись у напрямку старця, хижо гарчучи на нього вискіривши свої смертоносні пащі, найбільш активним зі собак був юний лідер який тільки набирав свого статусу, лайки плавно все ще вагаючись та підкошуючись рушили до нього, зі сторони складалось таке враження що вони намагаються захистити Челсі, тому спрямована гвинтівка для вистрілу на неї так їх насторожила, в той час як сама журналістка все ще не до кінця усвідомлювала що тут коїться, тому просто спостерігала на місці, заціпенівши від страху.
— Ах ви невдячні сучині діти, як ви посміли мене ослухатись, я ж все життя був вам немов рідний батько, а ви проміняли мене на неї.
Мабуть вперше за весь час цих жахливих пригод він посправжньому закипів від гніву, водночас було очевидно що у його голосі відчувається своєрідний острах.
Собаки все ще неквапливо наближались до свого колишнього господаря, час від часу роблячи короткі паузи, він хутко здійняв гвинтівку в небо та зробив попереджувальний вистріл в надії що лайки налякавшись відступлять, але вони тільки на декілька секунд зупинились, трішки опустивши вуха та приклякши на задні лапи але оговтавшись знову невпинно взялись оточувати його.
— Це ти! Це все ти "трахана хвойдо" у всьому вина, вся ця чортівння через тебе... "гнівно тикнувши пальцем на Челсі закричав чолов'яга, паралельно, відступаючи спиною назад він зачепився об коріння що стирчало з-під землі та приземлився на землю буквально на задню точку, цієї миті вистачило щоб новий вожак який був попереду інших, наважився впритик наблизитись та накинутись на нього.
Лайка зробила це не надто впевнено, зрозуміло все ще вагаючись враховуючи що це її нещодавній господар, цього фактору вдосталь вистачило старцю який довго не думаючи, що має духу приклався прикладом рушниці по собаці, яка буквально із зойкітом відлетіла на декілька метрів назад, після чого неначе йому було не за шістдесят а тільки двадцять років, хвацько підвівся на свої міцні ноги, ставши у бойову позицію.
Собаки систематично подивлялись на Челсі в надії почути відповідну команду але вона тільки мовчала, розгублено спостерігаючи за тим що діється.
Знову подув теплий весняний вітер, зелене листя гармонійно зашелестіло довкола, вечірнє сонце все ще частково заливало галявину де відбулась усі ці жахливі події своїм теплим на дотик промінням, над верхівками дерев безупинну літали та цвірінькаючи немов гомоніли між собою безлічі пташок, але для головної героїні даної вистави всі ці фактори віддійшли на задній план, єдине що її бентежило це як залишитись живою в дану мить.
Мисливець ще деякій час хаотично відмахувався прикладом ствола у різні сторони, пронизуючи всеосяжне повітря.
В його очах була тільки тривога, голову ж заполонив туман безнадії, гарчання та скригіт зубів готових до бою псів все посилювався і посилювався, вони час від часу то накидувались на ворога то відступати, складалось таке враження що вони чекають вирішальної команди свого нового господаря, дівчини, у якій поступово почало щось пробуджуватись, заціпеніння від страху що до цього скувало своїми залізними кайданами Челсі дало слабину, вона спромоглась підняти руку та вказівним пальцем тикнути прямо на ціль, кривдника, який до цього тероризував журналістку та її друзів.
— Фас! Взяти його... "гучно, зі злостю в словах оголосила Челсі, тим самим виписавши мисливцю смертельним вирок.
— Ах ти кляте стерво... "це було останнє що спромігся процідити скрізь свої занедбані зуби старець".
Почувши таку бажану команду юний вожак зграї стрімголов накинувся на чоловіка, одразу за ним взялись за справу і інші пси.
Зваливши того з ніг, вони з усіх сторін як стерв'ятники оточили жервту розриваючи її на лахміття, інстинктивно старець зробив ще буквально декілька вистрілів в небо зрозуміло роблячи це на осліп, клубок диму від пороху розчинивсь у повітрі навколо них, після чого і сама гвинтівка вислизнула із уже знерухомлених пальців старця та гепнулась на землю.
У Челсі склалось таке враження що її мітка, символізуюча собою владу над собаками промовляла до неї зі середини, вона неначе додавала їй сил та сміливості, вона як у прямому так і у переносному сенсі відчувала всім своїм нутром владу над псами, буквально на генетичному рівні відчувався зв'язок із ними.
На старенькому ретро-програвачі звучав другий цикл етюдів Шопена, які були присвячені французькій письменниці Марії д'Агу.
На дворі поступово сутеніло але пляшку насичено-багряного вина було все ще добре видно, аромат напою був п'янким, спокушаючий глядачів до його споживання.
Челсі абсолютно рівнодушно та холоднокровно підійшла до старця, а точніше розірваної туші м'яса що від нього залишилась та підняла із землі гвинтівку, після чого переступаючи через огидні куски плоті та плями крові попрямувала до стола, де абсолютно знесилившись повалилась на стілець.
Вона уже не тямлячи, мабуть із відчаю налила у чистий келих вина, не у тої з якого раніше пив старець, причому зробила вона це абсолютно недбало як наслідок останки червоного напою розлились по столу, каплі якого відбившись від поверхні окропили спітніле та пошарпане тіло дівчини.
Велична музика та смачне вино повинні були створити атмосферу ресторанних посиденьок, але нажаль Челсі прекрасно розуміла що це не так, оцінюючи як краєвид навколо так і усі жахливі інциденти що відбулись з нею за останні дні.
Журналістка зробила декілька ковтків напою, споглядаючи буквально у далечінь поперед себе, дівчина мабуть вперше за довгий час дозволила собі трішки розслабитись та забутись, хижі тварини завершивши свою трапезу послушно підійшли до неї та обсіли її з усіх сторін, облизуючись від крові та приводячи себе в порядок.
Що робити далі вона не знала, у голові все ще був туман, водоспад, собаки, Тарас, мисливець, шеф та ліс абсолютно все перемішалось у її підсвідомості, чому мені так не фартить подумала дівчина а з другої сторони може все це й на краще, врешті-решт вона знову чудом залишилась в живих.
Раптом одна зі собак принюхалась до клаптика землі поруч хижини, здавалось що вона щось хоче відкопати але їй ніяк не получається, Челсі випила келих вина до дна, піднялась та підійшла до собаки.
Лайка надалі все активніше та активніше терлась мордою об землю, енергійно шивелячи своїм хвостом, коли Челсі насмілилась доторкнутись до неї то рукою відштовхнула тварину у сторону, дальше провівши пальцями на цьому місці раптом відчула на дотик холодне залізо, більш ретельно прибравши верхній шар ґрунту вона з подивом побачила квадратної форми люк, скоріш за все це був вхід до підземного погребу, із зусиллям припіднявши його дівчина переконалась що була права.