Усе і так ясно... – несподівано миролюбно відповів за всіх "їдкий".
– А ви дійсно вірите, що наш президент не спромігся набрати на нашій дільниці жодного голосу? Достатньо послухати перші дані по радіо: він йде із значним випередженням...
– Якщо робити висновки тільки по даним радіо та телебачення, то можна взагалі невідомо до чого доголосуватися...
– Усе одно, в нашому випадку треба перевірити геть усе: можливо хтось урни підмінив, можливо ще щось...
– Я був у кімнаті і можу підтвердити, що ніхто нічого не міняв. Печатки на урнах без пошкоджень, ніяких питань ні у кого не виникало до того, як підрахували всі бюлетені...
Знову задзвонив телефон, і голова похапцем підбіг до нього.
– Виборча дільниця, слухаю, – з готовністю сказав він у слухавку.
– Складай протокол, який він там є... – пролунало звідти.
– Невже?..
– На всіх ваших "стовідсоткових" дільницях однакова картина, – перебив його голос із слухавки. – Складайте протокол... Але, на всяк випадок, організуйте пару скарг, чи заяв про порушення в ході виборів... У мене все.
Голова акуратно поклав слухавку на місце та повернувся до спостерігачів.
– Як я й обіцяв, ми зараз складаємо протокол. Якщо у когось є скарги та заяви про хід виборів, – він виразно подивився на президентського спостерігача, – то прошу викласти їх до того, як я відвезу протокол до територіальної виборчої комісії.
Через чверть години голова поставив останню печатку на останньому примірнику протоколу.
– Ви маєте право підписати перший примірник, – звернувся він до групи спостерігачів. – А також представити ваші скарги та заяви.
Усі спостерігачі промовчали.
Разом з двома членами комісії він сів до автомобіля і вони вирушили. Ніколи ще не доводилось йому везти одного-однісінького пакета.
Після його прибуття до територіального виборчкому протокол було оголошено, але не було одразу передано для автоматичної обробки.
– Немає необхідності на підставі закону, – коротко пояснили тим, хто почав цікавитись.
Нарешті, надійшли усі дані з дільниць. Велику частину з них складали аналогічні протоколи. Далі тягнути час було небезпечно, тому довелось включити їх до загального рахунку.
А у вечірніх новинах з'явились певні коректування. Традиційно-симпатичні молодики та панночки на різних каналах лагідно посміхались до телеглядачів:
– Вам уже відомо про стовідсоткові результати на дільницях Маріуполя. Поступають нові дані з міської виборчої комісії про значні порушення в ході голосування, – дикторка приємно посміхнулась з екрана. – У будь-якому випадку виборців і на цих дільницях також чекає повторне голосування, бо за попередніми даними жоден із претендентів не набрав потрібної кількості голосів виборців.
У себе вдома, в невеличкій кімнаті, перед телевізором сиділо літнє подружжя.
– От бачиш! Нема ладу в країні! – сказав сивий телеглядач своїй дружині. – На дільницях роблять, що хочуть. І ніхто не відповідає!
Одразу після закінчення голосування опозиційна преса підняла дуже обережний, але досить дошкульний для влади шумок, який ставив під сумнів офіційну версію того, що трапилось. Влада якось ліниво віднеслась до цього випадку, тим більше, що міжнародні спостерігачі, як завжди, не помітили особливих порушень.
;
;
/*-------------------------------------22----------------------------------*/
;
Однак, ця краплина інформації не загубилась у океанах всесвітніх даних. Через декілька днів невеличкий папірець лежав на столі чергового АНБ Сема Джоша:
;
Для внутрішнього використання.
Таємно.
Агентство національної безпеки.
управління телекомунікацій І комп'ютерних служб.
вибори в україні, місто Маріуполь.
ЩОДО розбіжностей офіційної інформації та повідомлень опозиційної преси.
у виборах прийняли участь практично сто відсотків виборців. усі з них викреслили прізвище нині діючого президента.
з огляду на роботу зафіксованого раніше невідомого передавача не виключено використання невідомого досі впливу на великі маси.
заслуговує на увагу детальне вивчення ситуації.
Джеймс Хагарт.
начальник Аналітичної групи "а".
;
Сем Джош ще з часу виникнення отих незрозумілих передач був внутрішньо занепокоєний. Інтуїція підказувала йому, що в тій ситуації він був абсолютно правий. Тепер на його столі лежав папір, в якому була або надзвичайно вибухова інформація, або, ймовірно, фальшиві результати якоїсь невідомої політичної гри всередині України.
З огляду на те, що скоро там, в тому далекому Маріуполі, скоро відбудеться повторне голосування, він вирішив, що має сенс послати туди агентів для "детального вивчення ситуації".
"Нарешті, аналітики видали те, що повинні були дати раніше, – подумав він. – І цей папір є нічим іншим як запізнілою спробою виправдатись".
Він повільно встав та пішов до свого начальника Вільяма Годріча.
– Нова інформація щодо Маріуполя, сер. Я доповідав вам нещодавно...
– Пам'ятаю.
Сем протягнув папірець. Годріч уважно прочитав його. Він також мав неабияку інтуїцію: інакше не сидів би зараз у своєму кріслі.
– А ось це видається значно важливішим за невеличкий передавач, – цією фразою він немовби вибачився перед Джошем та одночасно немовби звинуватив його ж у подачі "сирої" інформації. – Зв'яжіться з ЦРУ. Нехай тимчасово відрядять у наше розпорядження досвідченого агента для перевірки цих даних.
– Може одразу групу? Якщо такий вплив існує...
– Гаразд... Група з трьох чоловік.
– Слухаюсь, сер.
– І тримайте цю справу під особистим контролем, – він ввімкнув нотки довірливості у своїм голосі. – Чим менше буде витік зайвої інформації, тим краще. Я покладаюсь на вас, Сем.
– Так, сер, – відповів Сем і відмітив про себе, що шеф уперше назвав його просто на ім'я.
– Йдіть.
Джош повернувся й вийшов із кімнати. Годріч залишився сидіти у своєму кріслі.
"Якщо там, в тій бідній Україні, – думав він, – спромоглися запрограмувати великі маси людей, то цікаво чи розуміють вони, що винайшли надзброю? Скоріше за все – не розуміють, бо діяли б значно обережніше... Якщо це, звісно, не хлопчаки, з тих сучасних, які всюди лізуть та яким би тільки випнутися перед дівчатами та однолітками... Дуже багато цих "якщо". Треба потурбуватись, щоб вона опинилась тут. Але знов-таки якщо, – він посміхнувся, – усе здійсниться, то треба подумати до чиїх рук ця надзброя попаде. До президента та його так званої команди? Для політичної балаканини політикани ще годні, а керувати світом... Тут зосереджена реальність світової влади. І керувати цим світом буду я".
Він випрямився у кріслі і його обличчя прийняло медальні риси.
Дуже багато йому, Вільяму Годрічу, прийшлось принижуватися перед багатими нікчемами, віддавати начальникам вистраждані ним самим ідеї, плани, щоб потроху рухатись кар'єрними сходинками. Він розумів, що цей пост, який він зараз займає, є найвищим його надбанням, бо далі його просто не пустять. Так би мовити, рилом не вийшов.
А віддавати таку козирну карту він не буде. Ні за що. Такий шанс випадає раз на життя. Годріч встав. Він пригадав, що його прізвище складалось з двох древніх частин: перша – бог, друга – влада, могутність, царювання. У дитинстві прізвище краяло серце бідному хлопцеві. Настав час відповідати своєму прізвищу.
Він підняв трубку телефону та набрав номер.
– Сем, думаю, що варто послати до того Маріуполя групу з п'ятьох осіб. Треба перевірити все детально. Ми не можемо ігнорувати таку інформацію.
– Буде зроблено, сер.
;
;
/*-------------------------------------23----------------------------------*/
;
Четвірка хлопців зібралась разом незабаром після виборів.
– Виявляється, що незважаючи на офіційні дані все ж таки вимальовується загальна картина подій, – почав Вадим.
– Так, – підтримав його Анатолій. – Вплив працює, так би мовити, на всі сто. Це вже було зрозуміло після перших повідомлень...
– Це тоді, коли влада з надією чекала від стовідсоткової явки стовідсоткової підтримки, – із посмішкою кинув Олександр.
– Гадаю, що вона втрутилась би і в такому разі, – висловив сумнів Віктор. – Нема чого привертати увагу світової громадськості незвичними, навіть дуже хорошими, результатами...
Вадим подивився на хлопців.
– Але ж буде повторне голосування...
– Вважаєш за потрібне повторити вплив? – запитав його Віктор.
– Якраз навпаки, – відповів Вадим. – Відчуваю, що повторяти не треба.
– Це не довід, – сказав Олександр.
– Розумію, але... Я відчуваю, що це буде зайвим. Можливо, інтуїція.
– А я думаю, що ми можемо спробувати, – повторив свою точку зору Олександр.
– Приєднуюсь до Сашка, – підняв руку Віктор.
– Можна спробувати, – несподівано став на їхню сторону Анатолій. – Це той випадок, коли надлишок інформації не завадить.
– Що ж. Якщо більшість наполягає... Тоді спробуємо. Перевибори незабаром, – неохоче погодився з більшістю Вадим.
За проведенням звичайних робіт у своїй фірмі, хлопці готувались до проведення впливу.
Настав час проведення перевиборів.
На "скандальних" виборчих дільницях зібралося багато бажаючих подивитись на перебіг подій. Крім місцевих спостерігачів, прибули спостерігачі від різних європейських та міжнародних організацій, не говорячи вже про значне підвищення щільності любителів порпатися у брудному шматті – журналістів.
За перебігом подій на дільницях спостерігали ще декілька осіб. Двоє агентів ЦРУ, які працювали під безпосереднім керівництвом АНБ. А саме під пильним наглядом Сема Джоша, який, в свою чергу, чесно й простодушно припускав, що працює на велич своєї країни у владному втіленні її президента. Троє інших також не гаяли часу і вивчали оперативну обстановку в місті та вже почали робити перші кроки по пошуку можливого місця загадкового радіопередавача.
Як би там не було, але ситуація на повторному голосуванні повністю повторилась.
Перед підрахунком поданих голосів у невеличкій кімнаті стояв жвавий гомін. Журналісти від нудьги почали робити невеличкі ставки на результати виборів.
Під час підрахунку, із кожним озвученим "недійсний", гомін почав зменшуватись. А коли підрахунок голосів закінчився, в кімнаті запанувала тиша. Усі зрозуміли, що відбувається щось надважливе. Але ніхто з присутніх не розумів, що саме.
Першими стали приходити до тями твердошкірі журналісти: професійна звичка штовхнула більшість з них швидко кинутись до виходу та почати передавати по стільникових телефонах перші слова хоч і очікуваної, але все ж несподіваної інформації.