Ідіот зрозуміє жах війни не через Ремарка чи Вонегута, а тільки тоді, коли притиснеться чолом до могильного каменю власної дитини, втупить очі у сиру, ще не обвітрену землю та шепотітиме туди серед цвинтарної тиші, час від часу порушуваної виєм інших матерів і батьків, щось там про "патріотизм", "священну війну до кінця". До чийого кінця? Твій кінець – ось він, лежить під каменем. Це ти його спричинив. Це ти його не зупинив. Вартувало того?
Рано чи пізно, позализувавши рани, позбиравши рештки кишей по несчисленним полям, крізь скрегіт зубів вони муситимуть цивілізуватися заново – болісно, довготривало, крізь біль та сором. Да того ще дуже довго. А поки що вони жадають полум'я і вважають, що воно принесе катарсис очищення, а не нестерпні тортури опіків.
Зрештою, нехай коять що заманеться, мені не до них. Зараз маю нагальніші справи, а відтак і одне важливе прохання. Благаю, постався до нього серйозно. Якщо раптом зі мною щось трапиться… Ні, нічого такого не передбачається і найшвидше не відбудеться, я не лізу на вістря та не наражатимусь на ризики понад необхідного, але раптом… Так ось, якщо зі мною щось станеться, нехороше, то попіклуйся будь ласка про Кетхен. Дай мені слово, що не залишиш її напризволяще у разі чого! І не накручуй себе, не нагнітай, чуєш. Це – просто засіб перестороги, обдурення фатуму і моя дурнувата надмірна обачність. Усе буде добре.
Щойно повернуся, одразу завітаю з пляшечкою запашної галіційської настоянки, якою ми ужеремося до рачкування, як у студентському гуртожитку!
Обіймаю,
Твій Аксель
22.12.1990
42
ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА
№ 89(2202) 25.12.1990
КРИМІНАЛЬНА ХРОНІКА
Львів. Напередодні увечері поліцією Львівської області у парку "Високий замок" було виявено понівечений труп чоловіка середнього віку. У кишені небіжчика було знайдено посвідчення особи на і'мя Степана Бандери. Загиблий виявився відомим львівським громадським активістом та політичним діячем, очільником місцевого осередку партії "Поступ волі". Наразі триває з'ясування обставин трагедії та поліцейське розслідування. Прес-служба міської поліції утримується від коментарів з приводу кола підозрюваних осіб чи можливих мотивів вбивства, посилаючись на таємницю слідства, а також передчасність висновків без попереднього здійснення відповідних слідчих дій та ретельної судово-медичної експертизи тіла. "Серед попередніх версій – помста зі сторони колишніх співробітників "Гестапо" чи вадалий замах московських спецслужб, але повністю виключати суто побутові мотиви також не варто. Подробиці з'являться згодом, щойно поліція завершить з'ясування обставин" — наголошують у прес-службі.
Ми триматимемо читачів "Львівської газети" у курсі перебігу подій щодо цієї резонансної справи.
43
ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА
№ 90(2203) 26.12.1990
КРИМІНАЛЬНА ХРОНІКА
РІЗДВЯНЕ САМОГУБСТВО
Львів. Здається, наше місто захлеснула хвиля злочинів та кримінальних розбірок. Не всигли львів'яни оговтатися від звістки про вбивство пана Бандери, добре знаного і шанованого у місті політика, як нас знову шокує чергова загадкова трагедія.
Вчора вранці комунальники газової служби прибули на виклик мешканців однієї з багатоповерхівок у середмісті, які скаржилися на сильний запах газу у під'їзді, що ставав дедалі нестерпнішим. Двері до помешкання, у якому ймовірно стався масштабний витік газу і звідки розповсюджувався відповідний запах, ніхто не відчиняв. Разом із нарядом поліції, що доєднався до комунальників, двері було відкорковано у присутності понятих.
У квартирі було виявлено два мертвих тіла: жіноче, що належало Оксані Янко, 38 років, професорці кафедри політології Львівського університету, котра, як з'ясували судмедексперти, перебувала на сьомому місяці вагітності, та чоловіка, Акселя Ульріха, громадянина ФРН та колишнього співробітника нашої газети. На тілі жінки було знайдено численні колоті рани, а також синці від ударів, завданих важким тупим предметом, імовірно виявленим у цій самій кімнаті молотком із залишками крові. Труп чоловіка ушкоджень не мав.
Втім, як зазначають медики, жодна з ран на тілі жінки не носила летального характеру. Смерть обох потерпілих настала внаслідок отруєння газом. Найбільш шокуючою обставиною була поза, у якій знаходилися тіла: вони обіймали одне одного! Чоловік міцно притискав жінку до себе, а вона обхопила руками його шию. На обличчі жінки застигла посмішка.
З'ясувати пікантні обставини цього доволі незвичного злочину допомогли колишні колеги та знайомі пана Ульріха. За твердженнями кількох екс-співробітників редакції, пан Ульріх та пані Янко вже давно були коханцями і, напевно, чергове побачення переросло у запеклу суперечку, але ця версія не пояснює ані очевидної добровільності суїциду зі сторони обох фігурантів, ані передумов такого відчайдушного вчинку. Що спонукало цих двох закоханих до кроку у спільне небуття? Що сталося у їхньому житті, аби змусити їх настільки зневіритися і передчасно обірвати не лише власні життя, а й життя своєї ще не народженої дитини? На жаль, відповіді на ці питання м, схоже, ніколи не отримаємо, а те, що сталося за дверима цієї затишної професорської квартири у ніч проти Різдва назавжди залишиться оповитим таємницею та ще довго слугуватиме джерелом для пліток, чуток, здогадок і пересудів із боку знайомих та близьких померлої пари.
44
Любий Акселю,
Психологи радять писати листи тим, за ким ти сумуєш та перед ким ти завинив, незалежно від того, зможуть вони прочитати це чи ні. Минуло вже три місяці відтоді, як ти пішов і от нарешті я наважився. Схід тебе все ж не відпустив. І епоха не відпустила. Вона випатрала тебе та зжерла, хоч ти і судомно пручався до останнього. Ти відійшов у засвіти разом із нею, під самісінький фінал ери інтелектуальної політичної турбулентності й напередодні ери кривавих вирішення назрілих питань, прориву смердючих гнійників, щодо яких не спрацювала щадлива словесна терапія. Либонь аби зустріти епоху та її фігурантів із розкритими обіймами на порозі пекла.
Ти, відчайдуху-пересмішнику, завжди чинив по-своєму і правильно робив. Ти не сприймав критику від людей, до яких не звернувся б за порадою. А ті, до кого звертався, не критикували тебе, бо їм не дозволяв внутрішній аристократизм. Тож ти вмів обирати "своїх" людей. Не ту дурну косноязику і пришелепкувато-оптимістичну більшість, що у будь-якій правді вбачає небезпеку, а у лицемірстві – тактовність...так ти любив повторювати? Ти не наклав на себе руки, а загинув від перевантаження отруйною правдою. Втім, правда – вона завжди така – токсична та небезпечна. Ти вісміював усе та попирав святині, бо був певен, що гумор та сатира у хронічно сп'янілому від пропаганди суспільстві виконує витверезну та катарсичну функцію, хочь і призводить то важкого неприємного похмілля, що смушує пацієнтів поводитися неадеквато, а почасти й агресивно.
Господи, як же мені тебе не вистачає і як же мені соромно перед тобою! Твоя смерть – нестерпний удар і водночас – о, іронія долі! – невимовне полегшення для твоїх близьких, до котрих як без жодних "але" зараховую й себе. Я мов з хреста знятий. Не знаходжу собі місця і не наважуюсь поглянути тобі у вічі навіть на жалобному цвинтарному фото.
З чого почати? Навпевне, з того, що крає моє серце навпіл і нещадно дряпаючи по кривавій рані залишків моєї совісті. З каяття та самобичування. Хоч і цілком щирого, та запізнілого, з безпечно-підлої відстані, зпозаду домовинних дошок. Ти сам полюбляв повторювати, що не буває вірних та невірних чоловіків. Бувають ті, кого піймали та ті, кого не піймали. Втім, як і жінок. Тебе от Кетхен піймала, а ти її ні. За кілька тижнів до твого від'їзду вона отримала листа від твоєї лемберзької пасії "дати тобі волю", та Кетхен вирішила вдавати, нібито нічого не знає і все гаразд, бо і сама зраджувала тобі. Зі мною.
Це тяглося вже дуже давно і почалося мало не від самого вашого весілля. Пам'ятаєш, як ти напився до нестями та ми ледь дотягли тебе з вечірки до вашого помешкання? Так ось, ми з Кетхен теж напилися, але оскільки зберегли здатність самостійно пересувати ноги, то ці ноги якось самі собою допересували нас у спільне ліжко, радше диван у вітальні, поки ти мирно хропів собі у сусідній кімнаті. Згодом це повторилося ще кілька разів. Потім вона завагітніла, ти радів, мов дурний, а вона нишком плакала, бо не знала, від кого саме. На цьому наш зв'язок перервався на багато років, але після твого прибуття зі сходу поволі відновився. Вона почувалася непотрібною тобі, знехтуваною, одинокою, обшарпаною старою чавунною гирею на ногах вашого з Оксаною потенційного щастя, тож я кинувся втішати її, як міг, і ми поступово знову перетнули межу, доводячи, що чоловіки та жінки можуть бути колишніми, а коханці – ні. Ти, я гдадаю, ненавидиш мене тепер там, на небесах, якщо вони існують, та може тебе розрадить той факт, що за старі гріхи мене вже було покарано крахом моєї власної родини, відтак дивись, як воно вийшло – у нашому дружньо-інтимному трикутнику всі рогаті, зраджені та нещасні, що, ймовірно, доводить істиність кармічної філософії.
Тепер я живу з Кетхен. Доношую за тобою пальто, мов за старшим братом і почуваюся – ми обоє з нею почуваємося! – останнім покидьком. У Кетхен боряться почуття провини, образи та розчарування. Це було саме її рішення поховати тебе там, у Лемберзі, поряд із тією жінкою. Ми не змогли, просто не змогли прибути на жалобну церемонію (а чи була вона взагалі?). Та я навідував твою могилу пізніше, ти знаєш про це? Ймовірно знаєш. Там, на приміському цвинтарі, я побачив те, що зворушило мене до сліз. Ваші з Оксаною могилки зовсім поряд, близенько-близенько. Незнамо коли і як таке сталося, але її надмогильний хрест похилився у твою сторону і неначе пригорнувся до твого, а твій – обійняв її. Вас ніхто і ніщо не змогло розлучити, навіть смерть, навіть та смерть, яку ти заподіяв сам.
Ти сам ухвалив фінальне рішення і виніс остаточний вирок. Світ тепер став такий, що Шекспіру би й не збагнулося: Ромео сам вбив свою Джульєту та свою ще ненароджену дитинку. Оце поворот, оце кульбіт! Оце пристрасть! Але як? Що сталося там між вами двома? Ймовірно, ти прийшов до неї, довідався про її вагітність, злякався, вона почала тиснути на тебе, ти з пересерддя вдарив її та ненароком вбив, після чого, прийшовши до тями та усвідомивши, що накоїв, не зміг із цим жити та звів рахунки з життям? Так це було? Чи ж ні – ви вирішили це зробити добровільно, бо ти, наївний, боявся реакції Кетхен, гадаючи, що ця новина просто її вб'є, жити спокійно окремо від тебе Джульєта не змогла б і все одно не залишила б тебе у спокої.