Вероніка видала тривожний зойк і далі обпершись Челсі через плече хотіла кинутись стрімголов куда подалі, але на жаль добре розуміла що можливості для втечі не було.
— Так, так...кого я бачу, це ж мої прекрасні юні дами "промовив чоловік паралельно потягуючи свою люльку, складалось таке враження що диму з неї який кільцями підіймався до неба було не менше аніж з димаря на хижині."
— Чи можу я запитати у таких шановних паняночок як ви, чом вони зайшли до мене в гості? "чолов'яга зі стволом і далі продовжував свій монолог не даючи слово дівчатам, він говорив тією ж саркастичною, частково пост-іронічною манерою, більшість його фраз чи запитань були реторичними і не підлягали відповідь, він усім свої виглядом та поведінкою давав зрозуміти дівчатам хто тут все контролює а хто є просто беззахисною жертвою яку потягують за ниточки.
— Можливо моє товариство вам настільки припало до душі мої крихітки, що ви завітали до мене на каву зі пряниками чи чай?
— Ми прикінчили те кляте щеня, ти обіцяв що даш нам спокій коли ми це зробимо. "гнівно вичавила із себе Вероніка як тільки той зробив паузу".
— Ну будь-ласка... чому так грубо? — для початку це не "кляте щеня" як висловилась ти а мій вірний старий пес який до цього був лідером зграї, а що на рахунок моєї обіцянки так я виконав її якщо не помиляюсь, ви мали змогу вибратись до селеща, вам ніхто не перешкоджав у цьому.
— І що тепер ти зробиш з нами? "відчайдушно сказала Челсі" — годі нас випробовувати та висміювати, якщо хочеш нас прикінчити то роби це негайно!
— Спокійно... спокійно дівчата, знову ви за своє, "лізете поперед батька у пекло", не слід бути таки емоційно-запальними. "у своїй уже в'їдливій, як здалось дівчатам егоцентричній та зухвалій манері мовив чоловічина"
Не подалік від хижини на відстані буквально 3 — 4 метри стояв маленький столик округлої форми з декількома дерев'яними пеньками, які скоріш за все грали роль стільчиків, лісовий сторож неспішно підійшов до нього та присів на один з пеньків, на поверхні брудного від пилу та жиру стола була пляшка відкоркованого червоного вина та декілька келихів для пиття, також на ньому як би це ну здавалось дивно знаходився старий ретро програвач для вінілових пластинок на батарейках, одним елегантним дотиком він поставив голку на пластинку яка крутячись навколо своєї осі видала неймовірно чаруючу музику, і будь-який знавець у даній галузі одразу скаже що це грають одні зі етюдів славнозвісного Шопена, для дівчат дана мелодія була чимось протилежним реальності, адже попри вкрай заспокійливу музику вони перебували у досить напруженому становищі.
Старець поставив люльку на стіл та налив собі келих цього соковито-червоного напою, підніс до свої уст та перехилив практично до дна, по його густій та непривабливій бороді струмком потекли останки вина, які в наступну мить він витер своїм брудним та зачовганим рукавом абсолютно ігноруючи будь-які ознаки культури чи охайності.
— Просто прикінчити вас та згодувати ваші жалюгідні нутрощі своїм собакам буде якось надто банально, вам так не здається? "на чергове уже мабуть десяте а той більше реторичне питання від нього у дівчат не знайшлось відповіді, тому він не зволікаючи продовжив".
— Ви як і більшість молодих людей з міста вдаєте що все знаєте, думаєте ви такі правильні та цивілізовані, а мене мабуть вважаєте черговим неадекватним схибленим на голову селюком що чинить не правильно. І ні, не потрібно казати що це не так, я все прекрасно бачу дивлячись у ваші очі, мене так просто не обманути, але давайте знову зосередимось на вас, ви живучи у комфортних умовах міста де вам ніхто не загрожує думаєте що вбивство це щось аморальне, щось що переходить межу людяності але ні, якщо б ви більше вивчали природу тварин та еволюцію то б зрозуміли що кожний із нас здатний убити свого товариша перебуваючи на грані смерті, якщо це необхідно зробити задля власного самовиживання.
— Твій філосовський трактат доволі зворушливий але невже ти, старий негіднику думаєш що ми опустимост до твого рівня дикаря? "ствердно промовила Челсі, уже догадуючись до чого він веде"
— Ну це ми незабаром довідаємось, але давай моя кралечко я все ж закінчу свою філософську проповідь до кінця якщо ти не проти.
— Ви подолали перший раунд убившу собаку та діставшись сюди, так я вже давним давно вивчив ці краї як свої п'ять пальців, тому мені не важко було спрогнозувати що так чи інакше але ви натрапите на мою хижину, а про всяк випадок якщо б ви цього не зробили що є малоймовірним, то тоді мої вірні пси знайшли б вас за запахом та загризли на місці, не давши вам можливості дістатись до найблищого поселення.
— Але як же так? "не втрималась від слів Вероніка, хоча й школярку і на надалі підтримувала Челсі та все ж біль у вивернутій щиколотці неприємно її пощипувала."
— Невже ніхто до цього часу не довідався про тебе, сільські жителі, поліція чому тебе ще ніхто не спіймав...
— Гадаю моя більш агресивно налаштована леді щоб відповісти на це запитання слід зайти зі самого початку, так би мовити.
Я народився та проживаю в Осмолоді ось уже 61 рік з лишнім, всі тутешні жителі села мене добре знають та поважають, я заробив репутацію вправного грибаря та мисливця, моїх собак також всі знають та люблять, малі дітлахи часто граються з ними на подвір'ї, позаду мене як ви бачите моя скромна оселля, висушені шкури звірів що висять неподалік на мотузці та трав'яні настої зі грибами у кладовці і є моїм основним зарібтком на життя. А так звана чистка лісу від сміття це просто моє хобі. "тут чоловік ніжно взяв до рук карабін, грайливо погладжуючи його по рукоятці"
— Ну знаєте дівчата дехто малює, дехто читає інший грає на гітарі а в мене така ось розвага, хоча я скоріше вважаю що це корисна як для лісу так і для суспільства справа, подумаєш зникли безвісти декілька студентів раз у півріччя... це кардинально не змінить ситуацію, на ваше місце завжди знайдеться хтось інший, людина це просто маленький гвинтик у системі, коли він зламається його просто викидають на сміття, одразу змінюючи на іншого, більш справного.
Дівчата перебуваючи у тривожному та зосередженому стані продовжували покірно стояти слухаючи власника хижини, сонце помалу стало зникати за обрієм, уже не було так спекотно, зі східної сторони дув легенький весняний вітерець, час від часу гойдаючи вершки могутніх стовбурів дерев та їх листя, яке своїм шелестіням створювало специфічну лісну мелодію.
Він неспішно знову наповнив келих вином, жестом запропонувавши дівчатам випити, звісно ті відмовились ані на крок не зрушивши з місця.
— Ну як бажаєте, тоді мені більше буде "стариган спорожнив другий келих напою, ставши ще більш розважливим у своїй поведінці"
— Як ви мабуть зрозуміли моє хобі не для сторонніх очей, тому про це моє невеличке захоплення я волію замовчувати серед сільської громади. Тому займаюсь цією роботою тільки з туристами які заходять надто хлибок в ліс, куди як ви уже зрозуміли не бажано заглядати...
— І так, вибачайте що не даю вам можливість висловитись, відповідаючи на всі ваші запитання передчасно. Вас можливо цікавить ще одна річ, як це мені вдається всіх вас висліджувати у цих просторих лісних масивах, а тут все просто, мої вірні партнери є практично ідеально видресерувані та покірні солдати які чітко виконують дане їм завдання, винюхувати та провіряти всю територію навкруги в радіусі не менше п'ятдесяти кілометрів, після чого коли знаходять таку бажану ціль приводять мене до неї.
Очі Челсі заблищали від злості, мабуть вперше за весь цей період вона справді досить сильно розгнівалась на нього, у її голові одразу винилки силуети двох нещасних дівчат про яких вона дізналась від їх матері нещодавно, а інші... скільки ще безневиних туристів які якимось чином зайли не туди стали жертвами, іграшкою для гри цього психопата.
— І скільки? Скільки ще людей окрім нас ви погубили? "наважилась на запитання Челсі, якомога міцніше стиснувши у кулаці рукоятку розкладного ножа."
— А це уже доволі складне запитання, невже ви мої милі дівчатка не бачите який я уже старий, можливо мене мучить склероз тому точної відповіді вам не дам, але не надто багато гадаю не більше тридцяти людей. "він зняв зі своєї голови капелюха та поставив його на дуло зведеного вертикально ствола, граційно покрутивши головний убір рукою, після чого капелюх наче дзига закрутився на гвинтівці".
— Якщо ми перейшли на такі ось відвертості тоді я дозволю собі ще добавити, це колись я був більш активний у цій справді а з роками вік дає про себе знати, тому задовільняюсь не більше однією групою загубленців на рік, самі прекрасно розумієте ганятись за вами по цілому лісі не така вже й легка справа а редокуліт то, час від часу дає про себе знати.
— Чому ти так легковажно розкриваєш усі свої карти? "промовила Вероніка, давши змогу нагадати усім присутнім про себе" — невже ти не боїшся що ми все можемо розповісти поліції тим самим посприяти тому щоб ти сів за ґрати, причому на досить тривалий термін.
Челсі поглянула на старого чолов'ягу який просто усміхнувся у відповідь невинною дитячою посмішкою, вона чудово усвідомлювала чому мисливець все їм розповідає не боячись за це, адже шансів на їх втечу оцінюючи дану ситуацію практично не було, дівчата як фізично так і морально були уже сильно виснажені та надодачу частково поранені, буквально на відстані п'яти метрів від них знаходився кримезний чоловік зі зарядженою зброєю і як остаточний, смертельний вирок з усіх сторін їх оточували надресировані до ідеалу мисливські собаки.
Старець уп'явся брудними пальцями у свої посивілі пасма скувойдженого волосся, немов гребенем розчісуючи їх, звісно зачіска на його макітрі не ставала від цього кращою та все ж і зіпсувати тут уже було нічого.
— Доречі мої чарівні гості я придумав наступне завдання для вас, тут все доволі просто убийте одна одну, хто з вас виживе той і буде переможцем даного смагання.
— Що ти верзеш старий бовдуре, ми ніколи цього не зробимо, тай навіть якщо одна з нас уціліє що тоді? Невже ти відпустиш так начебто нічого тут й не бувало когось із нас назад до селеща, розповівши про себе скільки інформації і враховуючи що ми знаємо та бачили до цього.
— Це буде винятком із правил...