Зрозуміло це не цілком відноситься до бідних країн третього світу, які за певних обставин не здатні створити благополучне суспільство де кожний його член має право на якісну освіту, відповідні соціальні гарантії та належну працю, де індивід буде знати за що, та й зрештою чому прогинає спину на роботі якій присвячує левову частку власного існування.
Отож, взагальному як і до цього, Мартін все ще не до кінця усвідомлював чому він працює, можливо гроші? Але тоді для чого? Так заради них і працюють люди, і їхнє призначення зрозуміле навіть малій дитині, якій не вистачає буквально декількох центів щоб придбати таке бажане для неї морозиво на одній з вітрин крамниці, де літнього віку продавець із залізобетонною твердістю відмовляється подати немовляті те що той прагне від щирого серця, і зробить це тільки тоді коли хлопчак дістане хоч із повітря ці кляті, дріб'язкові копійки.
Но що дальше, гаразд, можна примусити себе з добрий десяток років пропрацювати на одному зі безліччі цих надсучасних заводів і після чого купити собі дім чи авто але що дальше? Дім як і сім'ю слід забезпечувати та й автомобіль заправляється не водою зі криниці а паливом, за яке розплачуються грішми.
Тому він дійшов висновку, згідно якого слід сконцентруватись не на фінансовій складовій як такій а на діяльності якій він буде готовий присвятити все своє життя, звісно ця справа повинна бути йому по душі, основними аспектами якої мають бути первинні цінності, користь для людства та необхідний подальший розвиток до все більших масштабів, без рамок та обмежень, де у майбутньому будуть можливі інші інтерпритації даної справи, спрямування її потоку у нові для себе русла та симбіоз зі собі подібними.
Тому у повних двадцять сім зі хвостиком років молодий чоловік, виснажений як фізично так і морально неспішно чимчикував чистим тротуаром встеленим новенькою бруківкою, де червоною полосою виділялись велосипедні доріжки, повсюду були відповідні знаки, комунікація навколишніх доріг знаходилась на високому рівні відповідаючи стандартам прогресивної Європи, він прямував до свого мешкання, де після восьмигодинної праці мав ще приготувати собі гороховий суп, прийняти душ та зайнятись бодай декілька годин власною справою, тобто саморозвитком.
Він уже звик до того що інші чоловіки сприймали свою роботу на заробітках як кінцеву ціль, де по її завершенню вони розслаблялись, сиділи на кухні зі пляшкою холодного пива та власноруч приготовленої сигарети заправленої нищого ґатунку табаком, зазвичай вони безупинну перекидувались словами між собою або ж розмовляли по телефону зі своєю ріднею, в той час як Мартін, попри знемогу відкривав свій ноутбук щоб перед сном бодай трішки успіти зайнятись вивченням програмування.
Він розумів що всланій справі треба виділяти весь свій час з дня до вечора, адже так його продуктивність тай сама якість зробленого була значно вища чим тоді, коли він займався своїм ділом після фізичної праці за кордоном чи будь-де, все ж іноді буває важко переключатись між одним видом діяльності та зовсім іншим, тоді втрачається концентрація та що є цілком логічно енергія, яка частково уже була витрачення на заводі. Але й альтернативи у нього як такої не було, це був своєрідний парадокс, замкнуте кільце з якого було важко вибратись, з однієї сторони щоб весь свій денний час приділяти саморозвитку та власній діяльності слід забезпечити себе незалежністю та простором від інших, живучи усамітненим життям та самому оплачувати особисті потреби, а з іншої, що є досить очевидним для цього потрібні гроші і щоб їх заполучити слід працювати на інших, виділяючи на це безцінні місяці а той роки свого існування.
Мартні відкрив ноутбук та взявся писати, тільки собі подібним зрозумілий(програмістам), програмний код, до одного зі веб-сайтів під замовлення. Його мізки кипіли від знемоги, вони були спантеличені через такі пекельні нагрузки, левову частку дня вони трудились(маринувались) за конвеєром а тепер не мали право на такій заслужений для себе відпочинок а натомість були змушені виділяти останні краплі власної активності, немов свіжий лимон з якого безжально вичавили всі соки а після викунилу до смітника.
Як наслідок викладаючись п'ятдесять на п'ятдесять між денною працею на інших та вечірньою на себе, він, що було логічно відштовхуючись від даного контексту не міг досягти успіху в жодній зі справ, адже для кожного є очевидною така закономірність, щоб зробити щось путнє слід викладатись на всі сто відсотків незалежно чим ти займаєшся.
Врешті-решт він прикрив монітор свого ґаджета та поринув у власні спогади, маючи надію як завше віднайти там причину між діями у минулому що привели до відповідних наслідків у теперішньому, парубок мав намір дізнатись чому він докотився до такого становища, чому попри як він думає старанну працю, успіх знаходиться все ще надто далеко за горизонтом його марень.
Перед очима виник той весняний день, де перші бруньки прорізались скрізь тверду кору дерев, розпускаючи молоді пагони вкриті зеленим цвітом, тим самим символізуючи про закінчення похмурої зими.
Мартін сидів у своїй кімнаті зі шкільним підручником, цього разу це була біологія, йому було шістнадцять років, минув уже цілий рік з того часу як сім'я Сюзанни перебрались до міста а ще тоді, у перші декілька місяців після розлуки, поломивши батьків телефон він на завжди втратив будь-який зв'язок із нею.
Книга була відкрита перед ним але він тільки вдавав вигляд що читає, тягнучи час, щоб знову всістись за свій персональний комп'ютер щоб поринути з головою у "3д" відеоігри. На дворі був 2007 рік, хлопчак уже давно викинув на звалку ретро приставку зі восьмибітними іграми перейшовши на новенький, придбаний минулого року батьками комп'ютер зі потужним системним блоком, який підтримував практично усі новинки тих часів.
Після розлуки з Максом та його консолею він не розгубився, почавши навіщати інших друзів у яких також був цей пристрій а отримавши у власне розпорядження свій, перший час він взагалі не розлучався зі ПК ані на мить.
Ці роки були раннім етапом розвитку індустрії відеоігор, на світ уже появлялись один за одним такі проекти як "Harf-Life 2", "Crysis", "S.T.A.L.K.E.R." та багато інших, висококласних продуктів з мега-реалістичною графікою та захоплюючим сюжетом на той час.
Тієї днини Мартін з абсолютною нудьгою відклав підручник у сторону та вирішив зайнятись мастурбацією, підключаючи власну уяву щоб пригадати своїх однокласниць у щільно обтягуючих штанах, які перебуваючи за шкільною дошкою та будучи повернутими спиною до учнів, світили та граційно рухали у сторони своєю апетитною, випуклої форми сракою.
Коли він закінчив цю справу то присів за комп'ютерний стіл та увімкнув системний блок, з його кімнати чулись тільки вистріли вогнепальної зброї та вереск поранених бійців, немов у нього у кімнаті вирувала третя світова війна.
Мама постукавши увійшла до кімнати та запитала уже банальним тоном, з легкою ноткою докору в його сторону.
— Чому ти не вчишся Мартіне? Тобі ще не набридли ті дурнуваті ігри, ти гляди а то скоро й осліпнеш.
— Я уже зробив уроки, Ма. "монотонно відповів хлопець, навіть не оглядаючись у сторону мами, він і дальше в одній руці жадібно тримав комп'ютерну мишку а іншою безупинну кленцав клавішами на клавіатурі.
— Ну нічого, тоді завтра підеш зі мною до лісу, будемо рубати дрова.
Почувся за дверей Мартінової кімнати сердитий голос його тата.
Уже тоді батьки підлітка вирішили примусити його виконувати безліч фізичної роботи біля дому та на городі, вони думали що тим самим зуміють напоумити юнака, мовляв між вибором, виконувати домашні завдання у вільний після школи час чи працювати поряд з батьком він вибере перше, але не сталось як гадалось, так, фізична праця не була втіхою для нього але й до навчання він також не відчував жодного потягу, терплячи домашню працю хлопчак тільки й чекав того часу щоб знову поринути у віртуальний світ відеоігор.
Отож як у школі так і дома він відчував певний дискомфорт, нерозділяючи позицію навколишніх щодо себе але це не було вершиною його бід.
По вихідних, переважно у вечері до нього приходили друзі, змушуючи іти разом із ними в село або ж у дім до когось з них щоб пити горілку, іноді вони телефонували Мартіну а він в свою чергу не відповідав на дзвінки, пізніше відбріхуючись, мовляв телефон був не в мережі або він знаходився у іншій кімнаті а декілька разів просто замикав двері на ключ та вимикав світло, брешучи наступного дня друзям що рано ліг спати минулого вечора.
Так у нього було декілька, причому хороших та близьких друзів яких він набув ще зі раннього віку адже у ті часи був більш активним та палким хлопцем, але з часом його репутація в очах друзів дитинства все більше і більше падала, одно що тільки не розумів тоді Мартін, чому вони взагалі все ще тягаються з ним, вважаючи його своїм товаришем.
По закінченню того шкільного тижня він з друзями як завше відправились за село , на один зі просторих, пророслих травою лугів, де цвіло безліч пахучих квітів. Їх було п'ятеро, серед цих підлітків був той самий Вася що у майбутньому позичить йому справжнього пістолета та інші хлопці що були на декілька років молодшими за нього.
Зі собою вони взяли закупившись у сільській крамниці дві пляшками горілки 0,5 л., три літри пива, солодку воду, буханку хліба, палку ковбаси, соуси(кутчуп та майез) та декілька слоїчків грибів, тушонки та іншої домашньої консервованої продукції. Один з них розпалював вогнище а інші пішли до букового лісу який знаходився поруч по дрова, тобто сухого хмизу який опадає зі деревини.
Мартін виломив патика зі ліщини, ножиком загострив його кінця тим самим змайструвавши своєрідний шампур, після чого насиливши на нього до цього дрібно нарізану солонину, взявся до її смаження на палаючому вогнищі. Хлопці бурно обговорювали власне життя, дівчат та пригоди, їхні роти не затикались ані на мить, хлопчурі були веселі, вони раз-по-раз дружньо поштовхували один одного по плечу, голосно сімялись та видавали кумедні звуки не стримуючи своїх емоцій, (немов інтуїтивно намагались злитись, стати одним цілим зі тутешньою матінкою природою та її дикими, лісовими мешканцями), він же розгублено оглядався навколо себе шукаючи бодай якогось прихістку та дарма, іноді хлопці звертали на нього увагу, вони робили це тільки для того щоб його підколоти або сказати чергову нісенітницю адже їхні балачки все складніше і складніше давались тому до розуміння, він добре ставився до хлопці та поважав їх але нажаль ніяк не міг спіймати сутті цих пустих як йому здавалось слів, іноді з ними були дівчата приблизно їхнього віку, вони також випивали але розмовляли менше за хлопчурів.
Дівчата загравали до юнаків а ті в свою чергу чіплялися до них, вони ніжно а іноді й грубувато лапали їх за інтимні частини тіла щось їм шепотіли на вушко та підморгували, але дані, цілком природні залицяння між самками та самцями нестосувались Мартіна, натомість він все більше і більше прикладався до склянки або чергової пляшки пива, можливо в надії забутись, напитись так щоб свідомість перестала нормально функціонувати руйнуючи його, захищаючись від несприятливої для себе обстановки такими емоціями як сором'язливість, паніка або тривога.