Шак'я-Муні провістив майбутнє прибуття Майтреї.*/
;
Вадим. Священне дерево...
Анатолій. Смоківниця.
Віктор. Або інжир...
Олександр. А яке це дерево з виду?
Вадим. Якщо я правильно пам'ятаю – фікус із родини шовковичних... Стоп! Нам треба подивитись на ареали дерев...
Анатолій. Ареали наших дерев повинні співпадати в Мексіці та в Північній Індії, в Тибеті!
Віктор встав та підійшов до шафи з книгами.
Віктор. Зараз подивимось в Лісовій енциклопедії...
Він витяг два томи із шафи та приніс до столу. Відкрив на статті "сосна".
Віктор. Сосна підходить...
Вадим (відкрив другий том). А ялинка?... У Мексіці – є лише на крайньому заході... В Тибеті...
Анатолій. А ти зверни увагу на те, що на малюнку верхнє та нижнє дерева ростуть немовби із землі, а два інших – немовби в діжках...
Олександр. Тобто, може бути, що ці два види дерев досить рідкі для Мексіки?
Анатолій. Цілком можливо...
Віктор. Але смоківниця у Мексіці не росте...
Вадим також підійшов до шафи, дістав Український радянський енциклопедичний словник. Інжир... Вирощують в США... Рід фікус родини шовковичних... Тутові...
Віктор. Тутові розповсюджені досить широко...
Олександр. У першому наближенні приймаємо, що інжир можна замінити шовковицею...
Вадим. А давайте подивимось статтю "горіх". Внутрішній голос шепче... Та і на малюнку явно видно круглі плоди.
Віктор. Що ж за ареалом – підходить. А чому саме горіх?
Вадим. Горіхову лозу використовують...
Олександр. У біолокації!
Вадим. Точно!
Анатолій. Придивитесь! Стовбур верхнього дерева якийсь вузлуватий. Не схожий на звичайне дерево...
Віктор. А я десь бачив такі вузлики...
Вадим. І я десь бачив... Виноград?
Віктор. Виноград!
Олександр. Можливо. Плоди дещо схожі на грона...
Віктор. А як щодо ареалу...
Анатолій. Розповсюджений у Північній півкулі... Підходить...
Вадим. Тобто, спочатку спробуємо гілку ялинки, сосни, винограду, шовковиці та горіху. Не виключено, що деякі дерева представлені, так би мовити, у цілому вигляді, а деякі гілочками: узагалі маємо вісім зображень...
Олександр. Ймовірно, що нам доведеться проводити експерименти також з їхнім розміщенням по сторонам світу...
Вадим. Нічого. До експериментів нам не звикати...
;
;
/*-------------------------------------18----------------------------------*/
;
Тиждень пішов на різні експерименти з гілочками. Хлопці навіть дістали на деякий час в одного любителя бонсай та його знайомих крихітні деревця: сосну, фікус...
;
/*Бонсай – японське мистецтво вирощування крихітних кімнатних рослин.*/
;
Ці деревця вони випросили під особисту відповідальність Анатолія, який обіцяв хазяїнові вчасно поливати деревця. В кімнаті з'явились гілки самих різних дерев. Випробовувалось геть усе, навіть трава, а саме: маленький бамбук із колекції бонсай.
Напружена праця наближалась до завершення: вдалося знайти декілька необхідних комбінацій. При випробуваннях з'ясувалось, що дальність впливу підвищилась. Але ж не перевищувала двох кілометрів у діаметрі. Продовження численних експериментів показало, що цей діапазон дії впливу остаточний і не збільшується. Щоправда, висновок був зроблений після дослідів усе з тим же котом Ваською, який виконував мисленні накази до певної географічної межі, за якою накази не сприймались, якщо тільки кіт сам не повертався випадково в зону впливу. Масштабні експерименти на людях хлопці поки що не проводили: на їх погляд ця частина роботи і так була форсована попередніми подіями. Зрозуміло, ризик був, і великий. Але всі розуміли, що такий експеримент кінець-кінцем доведеться проводити.
Хлопці, як завжди сиділи на своїх місцях за робочим столом.
– Не може такого бути щоб вплив був обмежений усього двома кілометрами! – вигукнув Віктор та хлопнув долонею по столу.
– По-перше, не гарячкуй, – відгукнувся Анатолій. – По-друге, це навіть добре, що радіус впливу обмежений...
– Чому це?
– А тому, що взагалі, а також за теорією Всесвітів процеси розвитку псиенергії повинні йти поступово. Не виключено, що ми можемо виявитись не готовими контролювати складні процеси, так би мовити, у світовому масштабі...
– Певен – саме такий варіант розвитку можливий, – погодився з ним Вадим. – Однак, ми взагалі починали з декількох десятків метрів... А зараз ми вийшли на, так би мовити, частковий псирезонанс. Тобто, існують умови загального резонансу...
– Загальний резонанс – це дуже добре, але на пошуки його створення потрібен час. Тому доцільно буде б спробувати набратись досвіду по контролюванню ситуації хоча б на обмеженій території...
– Як конкретно? – запитав Сашко.
– Поки що і сам не знаю...
За столом запанувала тиша. Вадим дивився у вікно, Олександр почав малювати щось на аркуші паперу, Анатолій повільно катав олівець по столу, а Віктор, відкинувшись на стільці, дивився просто в стелю.
– Є! – відірвався від вікна та вигукнув Вадик.
Запитання було в кожному погляді, які були направлені на на нього.
– Вибори президента! – прозвучала відповідь.
– Це несерйозно, – сказав Віктор. – Пов'язувати вошиву політику з таким, можна сказати, фундаментальним відкриттям...
– Пропоную послухати Вадика, – зажадав пояснень Толик.
Вадим знову повернувся до вікна.
– Це звучить незвично... Я ось зараз подивився за вікном на стовп з рекламним портретом президента... Згадав його так би мовити, досягнення на цій посаді... І подумав: а що, коли ми спробуємо вплинути на результати виборів?
– На чиєму боці виступаємо – за чи проти президента? – запитав Сашко.
– Зайве запитання: за нього виступлять усі владні бюрократи регіону... – відповів Вадим. – А ми могли б спробувати перепрограмувати виборців проти...
– Ото буде шуму у виборчій комісії, коли оголосять результати... – замріявся Віктор.
– Виходить, що нам належить запрограмувати всіх виборців, які попадуть у сферу впливу у виборчому окрузі, проголосувати проти? – запитав Сашко.
– А чому б і ні? – відповів запитанням на запитання Вадик.
– Це якось по-хлопчачому, трохи зухвало й дійсно трохи несерйозно, – постукав олівцем по столу Анатолій.
– Однак ефективно, – подивився на нього Вадим. – До речі, ми зможемо документально перевірити наслідки нашого експерименту, а, крім того, зможемо подивитись як діє хвалена демократія тут, на місцях...
– Збрешуть, – упевнено сказав Сашко. – Одержиш документальні підтвердження офіційної брехні...
– А якщо не збрешуть? – запитав Віктор.
– Тоді будемо знати, що існує ще в нашій багатостраждальній країні хоч якась подоба справедливості...
– А все ж. Навіщо нам ота політика? – вів своє Віктор. – Нещодавно ми вже спробували... І нічого. Привели до сходинки влади якогось жевжика...
– У тому-то і справа, – сказав Вадик. – Тоді ми за гроші зробили, скажімо відверто, бруднувату роботу: проторували шлях, як зараз говорять телерекламщики: не дуже чесному бізнесменові. Треба виправляти ситуацію.
– Крім того, впливаючи на результати виборів по нашому округу, – додав Сашко, – ми перевіряємо на вошивість не тільки місцеву владу, а й саму сучасну бюрократичну систему, яку побудували для себе в окремо взятих країнах тогочасні союзні бюрократи.
– Маємо те, що маємо... – з повчальною інтонацією іронічно втрутився Віктор.
– Насправді маємо те, що не мали мати, – палко продовжив Вадим. – Система безвідповідальності дозволяє творити в країні все, що заманеться...
– До речі, – знову втрутився Сашко, – цікавою рисою наших владних керівників є показна старанність по "підвищенню відповідальності", "підвищенню виконавської дисципліни"...
– Дійсно, – підтримав його Анатолій. – Я, наприклад, впевнений стовідсотково, що відповідальність або є, або її взагалі нема...
– Це як ота славнозвісна осетрина, яка не може бути другої свіжості, – із посмішкою погодився з ним Вадим.
– Те ж саме і з відповідальністю, – кивнув Толик. – В нормальній державі не може бути якоїсь такої відповідальності, яку треба підвищувати...
– А то виходить, що я можу відповідати за доручену справу, наприклад, на десять відсотків і старанно її підвищувати... аж до п'ятнадцяти, – зобразив бюрократа Сашко.
– Більше того, мені краще не відповідати ні за що... Щоб, зрозуміло, мати що підвищувати... – кинув Вадим.
– Ми, наче звичайні бюрократи, почали займатись пустопорожніми балачками, – сказав Віктор.
– Маю пропозицію, – підхопив сказане Вадим. – Пропоную ввести зворотній зв'язок. На чергових виборах президента виборці ставлять оцінку його діяльності: від нуля до п'ятірки... Якщо оцінка буде менше трійки, то раніше був обраний звичайний брехун. Навіть, якщо його виберуть на другий строк. Тобто сучасники дають свою оцінку і прислужливі історики в майбутньому не будуть мати можливості сфальсифікувати результати.
– Цю ідею можна було б поширити на весь світ, – посміхнувся Віктор.
– Може колись так воно і буде, – розвів руками Сашко. – Але невже хтось зізнається, що він фальсифікує, навпаки, він буде доводити, що тільки коментує події...
– Як би там не було, а від'ємний зворотній зв'язок – це велика сила, – сказав Вадим.
– Однак, сподіваюсь, усім відома точка зору, що сучасники не можуть у повній мірі оцінити велич задумів свого керівника-керманича... – вставив Анатолій.
– Так, це відомо. Але мені здається, що сучасників цілком свідомо програмують на це. Наприклад, у теплому кабінеті можна розводити теревені про велич держави, якої у минулому домігся черговий кровосос та покивати трохи на перегини його внутрішньої політики, тобто чисельність жертв...
– Історики майбутнього не є жертвами померлих у минулому кровососів, – сказав Олександр. – Для них "свій" правитель-сучасник, зрозуміло, душка. Однак, вони не зможуть просто так відкинути оцінку учасників минулої історичної події.
– Вважаю, що ми можемо підвести рису під сьогоднішньою дискусією, – підсумував обговорення Вадим.