І не безуспішно, на жаль. У вас-бо там "своя правда", власна і не схожа на загальноприйняту, чи не так?
Яка в біса правда?! Ви поширюєте звичайні упереджені агітки, що морально готують населення до братовбивства у промислових масштабах, де позиціонуєте себе невинною жертвою підступів та постаєте у туніці праведника, що завши в усьому правий, а оппонента натомість тавруєте як уособлення одвічного безпідставного віроломства, сприймаєте некритично. Примітивізований чорно-білий світ, типовий для радянського чи нашого казенного агітпропу середини століття, викристалізувався нині у вас. За що боролись, на те і напоролись!
"Народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу" – мабуть, у наполеонівській Франції ця теза мала раціональне наповнення, але то не ваш випадок. Ви довели ситуацію до такого парадоксального стану, що коли вже ваш народ не захоче годувати власну армію, то просто врятує себе від численних жертв, а генералів – від ожиріння.
Ви ж просто жонглюєте схоластичними визначеннями, як циган на базарі! Читаючи ваші офіційні реляції у нормальної мислячої людини волосся стає дибки від кричущої маразматичності. Що означає "демократично обраний лідер звжди на стороні народу і правди"? То це виходить, що якби тоді, під час Вітчизняної війни, радянська армія все ж якимось дивом вдерлася б до Берліна, злочинно розбомбила місто і довела до самогубства демократично обраного фюрера, то США, Британія та решта світу сприйняли б це як належне?
Коротше, я розчарований. Ні, навіть не так. Я розчарований і розлючений, бо не залишилося жодного ідеалу, декларованого вами самими, об який би ви не витерли ноги. Знаєш, якщо відверто, то випадок з Україною наштовхує мене на висновок, що історія має певну "пружність", але загальну колію змінити все ж не можна. Лише деталі, лише окремі мізансцени та долі персонажів, але не сюжет та авторський задум загалом. Все відбуватиметься так, як мусить.
От уяви собі альтернативних хід історії: архів, відділ старих газет, газета "Киевскій телеграфъ", стаття від січня 1918 року, у якій йдеться про суд над Леніном та його поплічниками за невдалу спробу держперевороту (звісно ж невдалу, бо вдала спроба називалася б революцією) минулого року у Петрограді, завчасно викриту спецслужбами Тимчасового уряду. А тепер уяви такі самі газети за наступні роки й десятиліття аж до сьогодні. Що було б тоді? Була б Україна, але не було б СРСР і не було б Гітлера? Росія Керенського пішла би шляхом Франції, відмовилася від імперського минулого та стала ліберальною демократією? Ти сам у таке віриш? Ті уявні умовні газети, швидше за все, відрізнятимуться від реальних впродовж максимум десяти-п'ятнадцяти років, а далі альтернативна та реальна лінії історії невблаганно зближатимуться, аж допоки не зільються воєдино. Хай не Ленін у 1917, то Троцький у 1919. Хай не Гітлер 1933-го, то Дрекслер 1936-го. Коли історичне явище назріло, мов фурункул, воно неминуче прорве, як ти його не маж і не дмухай. Антибіотиків від того ще не винайдето і наврядчи вони колись з'являться. Це лише питання часу. Можна спробувати відстрочити, відтягнути, але не запобігти і не уникнути. Біфуркаційна (здавалося б нам, ідеалістам) точка історії на повірку здебільшого виявляється просто залізничною стрілкою на іншу колію, що все одно веде потяг до визначеного місця призначення. Називай це як завгодно – фаталізм, карма, безвихідь. Байдуже. Це стосується як доль окремих людей, так і цілих країн.
Вочевидь, ваша карма – стати тараном у зіткненні Заходу і Росії, інструментом та витратним матеріалом першого для виснаження другої, як, до речі, про це і писав Хартманн. Чи ти про це також забув? Ладен заприсягтися, що про такі погляди нового кумира ви школярам не розповідаєте і, найімовірніше, старанно заретушовуєте у офіційних виданнях "Вибраних творів…". Та ви навіть не намагаєтеся пручатися, завадити цьому зловісному плану історії, а навпаки, чимдуж підхлестуєте злий рок, прискорюючи трагічну розв'язку із завзяттям адептів чудернацького релігійного культу самогубцівь.
Я не бачу у цьому ані розуму, ані жалю до людей, ані піклування про прийдешніх нащадків, ані перспектив для нині живих – уключно із собою. Відтак я умиваю руки. Я провадив ідеалістичний, розовоокулярний експеримент і він зазнав цілком прогнозованої поразки. Закони природи, фізики та історії не обдуриш. То ж нехай усе плине своєю чергою. Я – пас. Рішення остаточне і оскарженню не підлягає.
Втім, вищевикладене стосується політичної сторони, але не особистої. Я знаю, що ти почуваєшся ображеним і зрадженим, та ніщо не змусить мене перестати поважати тебе як особистість, ніщо не зменшить моєї душевної приязності до тебе та вдячності за все. Давай остаточно розділимо мухи та котлети і не гаятимо більше часу на безплідні суперечки! Політика – окремо, а людські стосунки – окремо. Так чинять виховані цивілізовані люди, чи не так?
Сьогодні вночі вирушаю до Львова потягом "Берлін – Москва". Якщо вважатимеш за потрібне і люб'язно зголосишся зустрітися, буду неймовірно радий тебе бачити і по-дружньому обійняти. Якщо ні – я зрозумію.
Аксель
Берлін, 19.12.1990
40
ТЕЛЕГРАМА-БЛИСКАВКА
ОТРИМУВАЧ: АКСЕЛЬ УЛЬРІХ
БЕРЛІН-10179, ҐРОС-БЕРЛІН-ҐАУ, МИТТЕ, ФІШЕРИНЗЕЛЬ 12,
ВІДПРАВНИК: СТЕПАН БАНДЕРА
ЛЬВІВ-10339, ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ 46Б, КВАРТИРА 2
НЕ ВАРТО ЗАВДАВАТИ СОБІ КЛОПОТУ І ПРИЇЗДИТИ. ЯКЩО УСІ НІМЦІ ДІСНО ВВАЖАЮТЬ ТАК САМО, ЯК ТИ, ТО ВИ НЕВИЛІКОВНІ! БЕЗНАДІЙНІ! КІНЧЕНІ! ГЕНЕТИЧНІ САТРАПИ, ШОВІНІСТИ, РАБИ І ЧЕРНЬ. НАВІТЬ "ГАРНІ" НІМЦІ ТА РОСІЯНИ ЗНЕВАЖАТИМУТЬ НАС ДО СМЕРТІ. А КОЛИ ТАК, ТО ЄДИНИМ ВИХОДОМ ДЛЯ НАС Є НЕ ПОЛЕМІЗУВАТИ З ВАМИ, А ПРИСКОРИТИ ЇЇ. ЦЕ – НЕ ПОГРОЗА ОСОБИСТО ТОБІ І НЕ РАДИКАЛІЗМ, А РЕАЛІЗМ. ТИ НЕ ЗАХОТІВ СТАТИ ОДНИМ ІЗ НАС, ХОЧ У ТЕБЕ БУВ ШАНС, І ТИ ДОКЛАВ ПЕВНИХ ЗУСИЛЬ, АЛЕ ВРЕШТІ-РЕШТ НАДАВ ПЕРЕВАГУ ТОМУ, ЩОБ ЗАЛИШИТИСЯ ОДИН ІЗ НИХ. ЩО Ж, МАЄШ ПРАВО. ТА І Я МАЮ ПРАВО СТАВИТИСЯ ДО ТЕБЕ І ТВОЇХ ОДНОДУМЦІВ-СПІВПЛЕМІННИКІВ ВІДПОВІДНО. І ДІЯТИ ВІДПОВІДНО. ВИБАЧ, ЩО ТАК СТАЛОСЯ. ТА ПО-ІНШОМУ, ВОЧЕВИДЬ, НЕ ВИЙДЕ. КАРАЮСЬ, МУЧАЮСЬ, АЛЕ НЕ КАЮСЬ (ШЕВЧЕНКО). ЗУСТРІЧАТИСЯ І СПІЛКУВАТИСЯ НЕ БАЧУ СЕНСУ. БРУД, ЯКИМ ВИ ЖБУРЛЯЄТЕ У НАС, НЕ ДОЛІТАЄ ДО НАС, АЛЕ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НА ВАШИХ РУКАХ. ТОБІ ОСОБИСТО БАЖАЮ ЩАСТЯ І ЩЕ ДОВГО ПАМ'ЯТАТИМУ ТА СУМУВАТИМУ, АЛЕ ПРОБАЧИТИ ВЖЕ НЕ ЗМОЖУ.
41
Адреса отримувача: Берлін- 12051, Ґрос-Берлін-гау, Нойкьольн, Рінґбанштрассе 18, герру Крістіану Мьоллеру
І знову, мов у старі добрі часи…
У мене аж мурахи по шкірі та комок у горлянці від пекучого "дежа-вю".
Друже, писатиму коротко та по суті, бо не маю змоги аж занадто красномовити. По-перше, аби утамувати твою цікавість: так, ти був правий у своїх здогадках, це – не лише відрядження і так, дещо сталося. Дещо, що потребую мого термінового втручання і що – не хвилюйся – ніяк не пов'язане з лемберзьким мілітарним безумством, хоч і останнє, скажу тобі відверто, набуло немислимо помпезних та загрозливих форм.
Вони обісрали усе, до чого торкнулися. Навіть поняття "патріотизму". Рано чи пізно саме слово "патріот" почне сприйматися як "вірний ленінець" – із сумішшю призирства та іронії, та позначатиме або міського божевільного або хитрого безсоромного пристосуванця, що за казений кошт ладен зізнаватися у коханні хоч до собачої буди. У нагнітанні антагоністичної ненависті до сусідів вони не гребують нічим і навіть пишаються тим, що їхня історична місія – лайно під дверями Європи та чиряк на сраці Росії.
"Без Радянського Союзу ми всі, і я особисто, були б вільними вже понад сорок років!" — верещить їхній новий "пророк", журналіст із єврейськими коренями та сумнівною сексуальною орієнтацією, що п'ятнадцять років пропрацював у Москві, а нині отирається на "Радіо Свобода" та якомусь новоствореному лемберзькому телеканалі, старанно замовчуючи той факт, що без Радянського Союзу "він особисто", швидше за все, вже сорок років був би абажуром десь у приймальні умового "московського райхсґау".
Вони розмірковують про "хрест, який нестиме Україна", та вони самі не з тих, хто висітиме на ньому, а з тих, хто прибиватиме цвяхами невинних та унадмір довірливих. Вони точнісінько такі самі безумці, як і комуністи, бо мавпують їх майдже дзеркально, лише змінюючи антураж та полярність з плюса на мінус. Ті також масово переслідували народ, вбивали у промислових масштабах, нестерпними умовами та дошкульною бюрократично-ідеологічною безнадією вичавлювали з країни спочатку найталановитіших, а згодом і взагалі усіх більш-менш притомних та працьовитих, а по тому, озирнувшись навколо і побачивши самих лише катів, чинуш-паразитів, ледарів та алкашів, що залишилися, звинуватили в усьому Америку. У них таке саме нездорове суспільство, як і за Сталіна: досить публічно вимовити десять слів і ти отримуєш за них десять, а то й більше років ув'язнення, бо вчинив з їхньої точки зору злочин гірший, ніж замах на вбивство людини – замах на вбивство ідеалів, якими б абсурдними вони тобі не здавались!
Скидається на те, що війна таки дійсно наближається і ці бовдури самотужки, мов у тій радянській пісні, її наближали як могли. Замість озброєння та реальної підготовки вони продовжують займатися символічними нісенітницями. Сьогодні вся країна радіє, що, мовляв, "борщ" (східноєвропейський суп, схожий на варений салат) визнано (ким?) "нематеріальним спадком України" ніби не розуміючи, що коли вони забавлятимуться цим й надалі, то від України врешті-решт лише нематеріальний спадок і лишиться. Плюс щирий подив і невербальний знак питання у майбутніх підручниках історії.
Вічна неспростовна істина: під час війни політики дають патрони, багатії – їжу, а бідні – своїх дітей. Коли війна закінчується, політики підбирають залишки набоїв і тиснуть один одному руки, багаті піднімають ціни на продукти, а бідні шукають могили своїх дітей… Парадокс у тому, що місцеві "бідні" чомусь вирішили, що цього разу буде інакше... З якого це дива раптом? Що ж, ідіот розуміє лише граблі. Ідіот не розуміє, що гинуть та стаждають там, куди стріляють, а не звідки.