Не знаю, че не спіткає Німеччину з часом аналогічний синдром, та між нами та вами, дякувати Богу, тепер ціла низка "держав-запобіжників", буферів, що уноможливлюють заставання зненацька, а між нами та ними – ні. Пів держави зрозійщеного населення та кількатисячкілометровий спільний кордон. Чехівська рушниця на стіні, що неодмінно мусить вистрілити.
Той монстр не вгамується і не заспокоється самотужки, з доброго дива. Судячи з непрямих даних, що надходять із Москви, вони вже заходилися готуватися до вторгнення. Режим закручує гайки, перетворюючи життя простих росіян на суцільний психоз та пекло. Ті, хто вцілів і кому вдалося вчасно вирватися зі смертоносних обймів новопосталого російського авторитаризму, ті одиниці з них, хто не забув, що таке совість та честь, стверджують, що пекло найімовірніше вже зачинилося й замоліквідувалося від сорому, воно збанкрутіло, не витримавши кокуренції з ФСБ (у дівоцтві – КДБ; перше відрізняється від другого, як тупий криворукий та бездарний кат-садист від високопрофесійного та витонченого інквізитора-інтелектуала, себто сутність і функція ідентичні, але професійний рівень провалився нижче льоху). На чолі усього цього став той карлик… чи то колишній полковник, чи то майор КДБ, сіра миша з украдливим голосом, рвучким параноїдальним мовленням, безбарвними очима та душею, що, як і передбачалося, ліпить із Росії багатоголову гідру з елеменів померлого СРСР (здебільшого лише косметично-символічних), Райху 30-х років, дореворюційного царату, дикого чиказького капіталізму часів "сухого закону" з його культом грошей та збагачення за будь-що та власних дитячих садомазохістських сексуальних комплеків фройдистсько штибу. Не Гітлер. Не Сталін. Не Мао чи абихто. Не тягне на них і близько, як не випинайся зі шкіри. Навіть на титанів зла не тягне, хоч по швах розійдися! Нікчема. Закомплексований холоп, що завдяки непередбачуваному кульбіту фатуму та збігові рокових обставин став царем над сотнями мільйонів таких самих холопів. Ти помітив, що російській пропаганді з нього навіть культа особи виліпити достоту не вдається? І це не через "демократизацію" Росії, а суто через те, що, на відміну від Сталіна, де був культ, але була і особистість, цей пацюк є вкрай невдячним й малопринадливим матеріалом для обожнення навіть серед своїх. Та попри те, будь певен, зла він накоїть не менше, а то й більше, позаяк найпідліше зло приносять у світ не великі особистості, а нікчеми, що намагаються бути великими.
Воно насувається і ми потребуємо підтримки усіх друзів, побратимів, симпатизантів та прибічників звідусіль, і потребуємо вже зараз і прямо тут.
Я знаю, про що ти думаєш. Даю руку на відсіч, що у тебе вже на поготові десятки відмовок та прикладів помилок (а то й відвертих дурощів), яких деінде припускаються керманичі нашої держави. Також ти, поза сумнівами, потайки обурюєшся певними нашими кроками щодо внутрішньої політики. Все це зрозуміло. Не крутитиму хвостиком та визнаю, що так, іноді ми вимушені ухвалювати непрості контраверсійні рішення й навіть іти на угоду і з сумлінням, і з логікою. Не під'южуй і не гани, пустослівним критиканством справі не допоможеш! Візьмись цьому зарадити на практиці! Виправити! Дезавуювати негативні наслідки та неприємні оказії!
Роблю тобі конкретну пропозицію – очолити твою колишню газету тут, у Львові, та безпосередньо впливати – та що там, формувати пліч-о-пліч із ними! – інформаційну політику. Завдяки твоєму досвіду та принциповості ми уникнемо багатьох промахів, а також зможемо ефективніше доносити правду як до світу, так і до власного ж напівсліпого населення!
Хай тебе не відсахує мовне питання. Попри те, що про нас брешуть, ми – зовсім не печерні та твердолобі обскуранти-ізоляціоністи. Німецька та російська мови в нас цілком офіційно визнані (звісно ж, тимчасово) мовами міжнаціонального спілкування та вільно розвиваються, ними виходять газети та телепрограми, зокрема і "твоя" газета тепер – двомовна і знаходиться під крилом "блоку імені Макса Хартманна". От, тобі раптом стало цікаво. Берлінські горлапани про це мовчать, мов молода наречена про попередній сексуальний досвід, чи не так? А якщо й не мовчать, то безбожно перекручують усе догори дригом, бо ж ваше телебачення –це сміттєпровід, що працює у зворотному напрямку (а колись ми їх поважали, всі оті "Прожектори Перебудови" та прісних; втім, цією ліберальною вакханалією екс-Райх сам передчасно викрив свою неміч і тепер насолоджується не вельми почесним статусом опудала у відставці). Гаразд, тоді я розповім докладніше.
Наразі у політичному ланшафті України діють два крила, дві рушійні політичні сили, що співпрацюють заради спільної мети та щасливого майбутнього, хоч і бачать його по-різному. Дещо огрубляючи можна сказати, що це – патріотично орієнтовані консерватори (до яких належу і я) та про-західно налаштовані інтернаціоналісти-демократи (партія "блок Макса Хартманна"). "Львівська газета", поряд із низкою телеканалів, стала їхнім основним рупором. Як ти напевно знаєш, Хартманн у нас тепер – загальновизнаний національний герой, що користується відносною повагою серед "націоналістів" та безмежною шаною серед "демократів", своєрідний символ незламності, самопожертви та боротьби проти німецького (що є правдою) та російського (що є вимушеною брехнею) поневолення, людина, що принципово захищала право маленьких на незележність від великих (напівбрехня, себто свідома примітивізація – бачиш, як і обіцяв, я з тобою відвертий до ексгібіціонізму!). Його книжку в нас навіть увели до шкільної програми, де офіційно визнають "пророком, що випередив свій час". Особисто мені це не дуже до вподоби, втім, ми, патріоти, сприймаємо це філософськи, як компроміс із прагненням суспільства до свободи (як на мене, надлишкової) та звільнення від ідеологічної зашореності. Хай буде так. Поки що. Як там не крути, а Хартманн був достойною та мужньою людиною. Я, як і ти, зазирав у його очі і не побачив там підступів чи лукавства. Йому не пощастило з місцем та датою народження, не поталанило з суспільством. Що ж, трапляється. Він біг марафон навипередки з епохою, але як і більшість із тих, хто "випередив свій час", мусив потім очікувати його у дуже непристосованих приміщеннях та у нестерпних умовах. А втім, ким би він не був особисто, кого любив і кого зраджував – залишимо це на його совісті. Не нам його судити, не нам копирсатися у брудній білизні небіжчика. Великі уми обговорюють ідеї, середні уми – події, дрібні уми обговорюють людей. Одне безперечно – він дав поштовх руйнації імперій-голіафів і вже тільки за це ми мусимо бути йому вдячні.
Так от, власне, ти – німець, що не один день мешкав в Україні ще за окупації, тоді ж перейнявся долею українців та примкнув до нашого руху, постраждав за погляди, потрапив до буцигарні за підтримку національного руху (масштаби роздмухаємо, але такий факт мав місце, і це – беззаперечно, що можу підтвердити і я, і наш із тобою "сокамерник" київський професор Прищепа, котри зараз очолює міністерство освіти та науки) та особисто знав Хартманна цілком можеш претендувати не лише на посаду редактора "Львовіської газети", але й – трішки згодом – на карколомну політичну кар'єру у "блоці" та, хто знає, може й на дуже високі щабелі… Ну ж бо, спокушайся вже, а то умовляю тебе, як дівку!
До речі, про Хартманна. Не знаю, чи тобі відомо, але він помер за кілька місяців після нашого візиту. Він вийшов переможцем із двобою з інфернально-винахідливою деменцією, але не подолав прозаїчну емфізему легень. Близькі казали (а я спеціально дізнавася), що помирав важко, бурмочачи довгі безсенсовні молитви латиною, а у періоди просвітлення кликав сусідського хлопчака, аби розповісти йому "про війну", свою участь у ній та подвиги, котрі з кожною розповіддю ставалі дедалі звитяжнішими. Ніби пручався кістлявій до останнього, не встиг виговоритися, завершити усього, що запланував… Невимовно шкода старигана-Макса, бо ж ми з тобою знали його як людину, а не як незграбний горилоподібний гранітний монумент чи прилизано-міфологізованого персонажа зі шкільного підручника.
Ще кілька слів про нашого спільного друга Карстена. Виявляється, ми насправді знали його поганенько. Нещодавно у мене все ж дійшли руки розібрати його папери, серед яких я знайшов до біса цікавезного. Дідько, наш вайлуватий друзяка-п'яничка цілком згодився б на роль філософа і пророк нової моралі не гірше, ніж Ніцше! Поміж іншого, я випадково розкопав… не знаю навіть, чи то продовження того "Євангелія від Карстена-сина та спиртового духа", чи то імпровізований й "заметафоризований" до невпізнаваності заповіт. На титульному листі, набраному на старезній друкарській машинці, у котрої, вочевидь, западав пристрій відтворення (чи як воно там зветься) великих літер, кривим танцюючим шрифтом зазначено "Притча про злого Самарянина". Сюжет нагадує, як ти здогадався, відому оповідь з Євангелія від Луки242, проте висновок робиться кардинально протилежний: тільки примусом можна правити цим потворним, гидким, злим і халтурно створеним світом, тільки жорстокістю і страхом досягається мета, тільки батогом здобувається успіх та торується шлях уперед отарою слабкомозкої худоби. І тільки наївний телепень сперечатиметься із цим, а тільки цинічний ворох, ще жорстокіший за тебе, але безцільно жорстокіший – критикуватиме й засуджуватиме. "Кинь у мене камінь, і розіб'єш дзеркало" — каже Левит у карстеновій версії, і він їй-бо звучить мудріше (досвіченіше? реалістичніше?), ніж "в оригіналі".
Чи це не найкраща ідея з усих, що може взати на озброєння суспільство партіотів на історичному переламі? Іноді доводиться коїти менше зло заради уникнення більшого зла. Так влаштований цей жорстокий світ, такими є примхи Бога, що навмисне, аби не заснидіти від нудьги на своїх хмаринках, не додав людям розуму удосталь, аби жити у злагоді та взаємоповазі, і тепер споглядає ізвідти нашу метушню мов перепетії "Санта-Барбари". До цього ж "сухого залишку" у різні части приходили і античні гностики, і середньовічні містики, і той-таки триклятий Іван Ільїн, і от навіть Карстен. Як не крути, а срака таки іззаду, друже, і ця срака продукує правду, яка повсякчас не вельми приємно пахне, породжуючи бажання замаскуваати сморід.