Сьогодні знову, за "неправильні" висловлювання відкривають кримінальні справи та запроторюють до буцигарні. Уяви собі! І хоч офіційно це й зветься боротьбою зі "зрадниками" (кого зрадили ті люди, котрі мирно жили на своїй землі допоки аж раптом на них не почали силоміць напинати упокорювальну сорочку наспіх ноновигаданої "істини"?), усі притомні люди розуміють, що насправді це – не боротьба з "совком", а малопереконливе штукатурство найзакостеніліших совкових методів у жовто-блакитні шати, безплідне і вайлувато-кривобоке – не просто "Анти-Росія" чи "Анти-Райх", як ти висловлювався, а чудернацький гібрид внаслідок діалектичного схрещування "Анти-СРСР" з браком культури та освіти і залишками старої НСДАП-івської ідеології часів до "Важкого походу". Наш гостроязикий професор Пройслер дотепно кличе це еклектичне новонароджене дітище "Сало-райхом". Кастрованим іззовні по кордонам географії та іззовні по кордонам черепної коробки. Маргінал-капіталізм на зміну націонал— та інтернаціонал-соціалізмам, у котрі ми втратили віру і від того ще наплачимося! Так-так, саме віру, бо ж, не сперечайся, я наполягатиму на своєму: суворий націонал-соціалізм та спартанський комунізм – це такі самі світські релігії, як і галасливий лібералізм та оголтілий провінціал-націоналізм, що заступив на наших теренах усіх інших конкупентів. Всі вони жадають бездоказової віри, вициганюють у тебе захват, хоч би і фальшивий, але публічний, а будь-які сумніви табуйовані; на невіруючих вони ображаються до глибини душі та злостиво мстяться, караючи дбайливо підготованим заздалегідь пеклом.
Усі верстви і прошарки (по старому, ха-ха – класи) населення – від люмпенізованої робітничої бідноти до професури у шарфах на паризький манер – наркотизовані всеохоплюючим істеричним мілітаризмом і тотальною войовничою риторикою помсти казна за що (виразно сформулювати хоча б формально прийнятний привід, якщо не логічні причини чи об'єктивні підстави, достоту не можуть, натомість злостиво зиркають з-під лоба, нечленороздільно мукають, по-зміїному шиплять, їжачатьмя та бризкають слиною мов отрутою у відповідь) та б'ються в конвульсіях від безсилої люті й іраціональної тваринної ненависті до "москалів", "русні" та "фріців", котрі вині в усьому, аж до вбивства Кенеді включно. Народ мусить вірити у світле майбутнє, інакше він зажадає світлого теперішнього, замислиться й почне ставити незручні питання. Саме на цьому скаутів собі в'язи СРСР. Люди мислять стадом. Стадом же вони блискавично божеволіють. А до тями приходять болысно, повільно і поодинці. Та чи доживемо ми до того? Навіть старі ССівці через кілька десятиліть зі сльозами на очах зізнавалися одне одному, канючачи прощення і полегшення душевних мук перед смертним одром: "Господи, ми ж не були ані мерзотниками, ані звірями, просто так повернулася доля, що іншого вибору ми не мали: були змушені, переконені чи задурені, не вбачали у тому нічого хибного, а натомість бачили певний, нехай і своєрідний прояв справедливості". Ти думаєш, цим також знадобиться сорок років, аби дійти такого простого, як двері, висновку? Я остаточно заплуталася і все глибше й глибше розчаровуюся у вчорашніх друзях, колегах, сусідах. Більшість із них піддалася цій хвилі безумства й із задоволенням несеться на ній у безодню, а дехто навіть змінив німецьке прізвище на українське та вибився у "активісти". Звісно, я не вірю у відвертість цих людей, бо занадто добре їх знаю як хитрунів та пройдиствітів. Що ж, як то кажуть, наймудріша стратегія боротьби слабшого проти сильнішого полягає у тому, що ворога потрібно або обезголовити, або очолити. Ось вони й намагаються вчинити друге…напевно. На що вони розраховують? Примітивізуючись спочатку вдавано, вони поступово примітивізувалися й насправді, ізсередини. Світ став складнішим, а люди простішими. Мозок сучасних людей не може охопити ані минуле, ані майбутнє. А про сьогодення взагалі ніхто особливо не думає. Це допомагає пропаганді керувати балом. Це особливий вуличний прийом: хто голосніше кричить, той і має рацію. І саме "вулиця" є точкою відліку цієї пропаганди, оскільки вулиця діє емоційно, а чи не раціонально. У цьому плані кіно та телебачення теж емоційні. Вони не дають увімкнутися мозкові та його раціональному світу, захоплюючи всіх у світ емоцій. А він є більш давнім етапом у розвитку людства, ніж світ раціональний.
Буквально нещодавно уряд ініціював масову превентивну мобілізацію на випадок війни з Росією та / чи Німеччиною, котра відразу ж набула драматичних масштабів і відбувається за принципом Робін Гуда – військоммати забирають повістки у багатих і роздають їх бідним. Замполіти-професйні патріотии громоголосно з виглядом мало не біблійних пророків виголошують на всі боки затерті до дір банальності у перемішку з відвертою брехнею та маніпулятивними риторичними прийомами, відомими ще мало не з часів публічних диспутів між бороданями-філософами у полісах Стародавньої Греції. Але спрацьовує!
На кого не спрацьовує, того скручують силою. Кілька днів тому так "мобілізували" Станіслава, чоловіка Астрід (моя сусідка-піаністка, ти мусиш її пам'ятати – ну така, огрядна, ти ще казав, що вона неправильно сидить за роялем бо то буцімто спеціально для неї з правого боку зроблено велику виємку), звичайнісінького диригента з оперного театру вагою не більше моєї, настільки ж далекого від військової справи, як я від астрономії. На свою біду під час затримання військово-поліцейським патрулем його підвів інстинкт самозбереження. Від обурення він, бідолашний, не зумів утримати язика за зубами та у відповідь на докори щодо недостатнього патріотизму вибухнув цілком слушною, але нині крамольною неприпустимо тирадою.
— Держава – це ЖЕК — заявив він, — я плачу їй гроші, левову частку з яких розкрадають начальник ЖЕКу та бухгалтер, а вона натомість вирішує мої комунальні проблеми і лізе у квартиру. ЖЕК і його злодійкуваті очільники зі всіма своїми клевретами існують для моєї зручності, а не я заради задоволення їхніх забаганок чи амбіцій. І якщо у ЖЕКу сталися якість непорозуміння з сусіднім ЖЕКом, то це його проблеми, а не мої. А якщо директор ЖЕКу дасть розпорядження не випускати мене за межі під'їзду на підставі того, що у мене мовляв прописка по його "підшефній" адресі та спробує стусанами та погрозами відправити мене "воювати" з мешканцями сусіднього будинку за кордони придомової території, то це сприйматиметься як кричуща неадекватність. А коли так діє держава (із закриттям кордонів та мобілізацією), це називається "патріотизм". Єдине, що доброго може зробити ця держава для громадян – відчепитися від них. Інакше вийде східноєвропейський ІДІЛ238.
Не відчипилися. Запроторили до військової частини на "патріотичне перевиховання", паралельно відкривши кримінальне провадження, за яким світить у тому числі й конфіскація майна. Демократія в усій красі. Сталін із Гітлером схвально й розчулено милуються з пекельного казана. У Астрід очей не видно від сліз. Вони також планували віїздити до Будапешта, обдумували шляхи переправки Станіслава через кордон (що, як я вже казала, заборонено – чоловіки опинилися у пастці, стали заручниками владної глупоти та свавілля). Там мешкають її брати, вони обіцяли допомогти облаштуватися, та й влада нової "Угорщини" поводиться незрівнянно виваженіше й людяніше. А що і як буде тепер, невідомо…
А тим часом напруга між умовним "сходом" і умовним "заходом" наростає по мірі того, як життя стає дедалі матеріально нестерпнішим, а повітря – дедалі затхлішим. Наша місія – за будь-що униктути подальшої ескалації, кажуть небожителі з плеяди самозакоханих бовдурів, а самі навмисне підливають чергову каністру масла у вогонь черговою дурисвітською законодавчою ініціативою чи забороною. Це нарцисичне сузір'я на пекельному небосхилі – більше недорозвинені бовдури чи свідомі лиходії? Одвічне кляте питання. Східняки та західняки зі зневагою та остервенінням звинувачують одне одного у "зазомбованості", та насправді в однаковій мірі зазомбованими є обидва табори, просто вектор зомбування у Райху та СРСР був різним, що у результаті призвело до несумісності діагнозів двох психічно хворих пацієнтів, а відтак і до принципової неможливості їхнього мирного співіснування у спільній палаті. Все, що каже опонент, він не "каже", а неодмінно "верзе" (безсмертна класика пропаганди!), тобто будь-що з його вуст – то брехня або дурість за визначенням, інакше бути не може. Це, цитуючи того ж таки дотепника професора Пройслера, як силоміць утримувати разом гея та лесбіянку – вони ніколи не порозуміються, хоч обидва страждають на нібито однотипне збочення.
Грошей на зарплати та пенсії раптом зникли.
Зате у найдрібніших міських чинуш з'явилися розкішні блискучі "Кадиллаки" та краватки вартістю з мою квартиру.
Не вбачати у цьому причинно-наслідкового зв'язку можуть ліше сліпці, але констатувати публічно уголос – це чергова "зрада". У держави просто "поки що недостатньо сил для піклування про соціальні потреби", от як це зветься.
А от на що-що, а на насильницьке насадження своєї квазірелігійної віри в неї чомусь сили стає! Попри традиційну неповороткість державного Голіафа, ідеологічна індоктринація майбутніх бійців шароварного "Талібану"239 провадиться напрочуд вперто і ефективно та починається ледь не з дитячого садка шляхом прилучення до скристалізованої міськими божевільними агітаторами-гуманітаріями та канонізованої короткозорим урядом "свідомості" через казки та тужливі пісеньки, над якими дерективно наказано лити крокодилячі сльози, дитячі розмальовки та кустарні псевдонародні іграшки. Шкільні підручники – це взагалі окрема поема. У задачах з математики для молодших школярів пропонується підрахувати кількість знищених ворогів та виграних міфічних "епохальних" битв. Та що там шкільні підручники! Навіть у академічних монографіях під виглядом "нововідкритих раніше замовчуваних фактів" із насолодою смакуються брудні та водночас кричуще абсурдні побрехеньки про "комуністів" та "нацистів" у стилі дешевих бульварних таблоїдів чи круговерті божевільних конспірологічних теорій.