Та що робити з тими десятками мільйонів, у яких з платоспроможністю від "поганенько" до "катастрофічно"? Та продати їм задешево ідею "демократії" не як засобу досягнення певної мети (в ідеалі – тих же таки добробуту й справедливості), всього лишень інструменту й не більше, а як самоцілі, надцінної перлини та своєрідного інтелектуального фетишу! Що й спостерігаємо в усій красі при солідарному бездумному потуранні приголомшливої більшості того самого "народу", заради й во ім'я якого творяться ці свинства й дивацтва, бо ж той "народ" мусив би пройти процес роздурнення перед процесом звільнення, а не навпаки… Прокляття умовного способу, чи як це назвати? Відтак цей, дери його диявол, "народ" ніби розгубив багатосотлітні здобутки німецької інтелектуальної традиції і витримку німецького виховання та своєю поведінкою наштовхує на крамольну думку про дзвінкий ляпас еволюції Homo Sapiens від її тупикової гілки, позаяк наразі маніфестує себе як суцільне "суспільство-чернь" на противагу "суспільству-аристократу" 19 століття. Втім, тут, вочевидь, нічим зарадити, бо ж політична турбулентність завши сусідить із зазіханням на старі святині й попередніх богів, а також неодмінно супроводжується стагнацією людяності, поголовним здичавінням, хронічною нестачею совісті та зростанням дефіциту взаємної емпатії.
Чи відомо тобі, що ми віднедавна, як і ви – громадяни нової держави? Так, тобі, напевно, відомо… Ми більше не Третій Райх, від спадку котрого наші нові ватажки заповзято відсахуються, мов шизофренік від галоперидолу, а така собі ФРН – Федеративна Республіка Німеччина – держава-обрубок та сороміцький ізгой Заходу, від якої "до очманіння разить пекельною сіркою" (цитуючи одного новообраного парламентаря) і для якої, за висловом колишньої схожої чи то на перелякану, чи то на ображену очеретяну жабу патійної чиновниці, а нині "бундесканцлерки" (так у новій термінології називатиметься "райхсканцлер" Німеччини, що зазнала поразки) Ангели Хенкель, "скорботно сісти на лаві підсудних, прикуватися до стовпа ганьби і оголтіло сповідатися та покаянно вибачатися". Це – неприйнятно за жодних обставин! Це – разюче небезпечний шлях, бо спокута самообпльовуванням розкладає ізсередини спочатку твою гордість, потім – самоповагу, а потім і інстинкт самозбереження. Та хіба ж цим ідіотам і купленим з потрохами падлюкам доведеш очевидні істини? Кожен голос проти вмить наривається на нещадне поливання брудом та цькування у пресі, а автор, що відважився бодай щось бовкнути супроти "торжества демократії", блискавично отримує ярлик ретрограда і "сатрапа нацистів". До речі, першим ділом вони юридично заборонили НСДАП через голосування в Бундестазі (у дівоцтві – Райхстазі), виправдовуються, ніби тимчасово, причому голосували "за" поголівно ті самі люди, що ще вчора належали до її лав та вважалися "відданими солдатами партії". Вельми повчальни приклад "свободи думки" – свбоди лише "правильної" думки!
"Ми не допустимо жодного зовнішнього втручання" – заявила неоколоніальна проамериканська кліка оголтілих лібералів-запроданців, котрі за сумісництвом є найбільшими патріотами та прибічниками "незалежності" (курва, від кого?!!!), а також єдиними фінансовими бенефіціарами "відновлення державного суверенітету". Сардонічна компрадорська богема, безсовісні та безсоромні бонвівани, що заповзято пустилися у мерзенний танець на кістках підшефного люду… Блазні та шахраї з оскіпленими душами в забралах, що творять безчинства іменем "народу", гвалтуючи його ж у кишеню та голову. Виправдовувати таку незалежність можуть лише дві групи людей: ті, які не в собі і ті, які в долі.
У результаті маємо цілком прогнозовану ситуацію, коли саме слово "демократія" для частини населення поступово перетворюється на лайливий анахронізм, для іншої частини – на церемоніальну схоластику, що тхне середньовічними трактатами у стилі "Молоту відьом" та пласкою землею на трьох слонах. Демократія "відкрила нам очі" на помилки минулого, але ціна та зусилля, витрачені на відкривання очей, виявилися не вартими побаченого. Народ вже нікому не вірить, а нам, журналістам, і поготів. Спочатку "Берлінер Цайтунг" публікує заклик "повісити підлих заколотників і узурпаторів як скажених собак", маючи на увазі фракцію "демократів та безпартійних", обраних до Райхстаґу, а вже за тиждень, після того, як ці персонажі таки перебрали владу до своїх рук та випихнули Букліґера з його зграйкою боягузів у відставку, попередньо ізолювавши "фюрера" у санаторії на острові Рюґен, ця сама "Берлінер Цайтунг" вибухнула панегіриком під заголовком "Щирі привітання фрау бундесканцлерці від вдячних звільнених співвітчизників". Спантеличений і вкотре ошуканий простолюд на вулицях плювався й обзивав усіх підряд проститутками, а розгублена (як і зазвичай – то ж її природній стан!) інтелігенція згадувала відомий історичний анекдот часів "ста днів Наполеона"231: Коли Бонапарт пристав до французького берега, паризькі газеті повідомили: "Корсиканське чудовисько висадилося у бухті Жуан". Друга звістка за кілька днів: "Людожер просувається до Граса". Третя звістка: "Узурпатор увійшов у Гренобль". Четверта звістка: "Бонапарт зайняв Ліон". П'ята звістка: "Наполеон наближається до Фонтенебло". Шоста звістка: "Спаситель Вітчизни, Його імператорська величність очікується сьогодні у своєму вірному Парижі". Вся ця літературна гама вмістилася в одних і тих самих газетах, при одній і тій же редакції протягом тижня. Під цим Місяцем нічого не змінюється…
А поки в нас спостерігається випорожнення демократією (даруй за надмірний натуралізм, люба, я пам'ятаю твоє "котику, фууууу!", та не можу стриматися: коли з лайна ліплять кулю, то виходить пронос), у вас, я так розумію, править бал печерний націоналізм з одного боку і печерна ж ностальгія з іншого. Як у шкільній задачі, де з пункту А у пункт Б вилетіли назустріч одна одній дві ядерні ракети, і коли б та де вони не зустрілися, смертоносним вибухом знищить все у радіусі найближчик кількатисяч кілометрів і кількадесят років. Яка з цих двох ідей "лайноподібніша"? Як ідея – жодна. Вправна гімнастика для розуму, у якій немає нічого поганого. Ідеї, що зароджуються у кабінетній тиші – мирні, але боротьба за них поза кабінетами – жорстока та кривава. Й не важливо, який саме націоналізм правитиме бал – німецький, російський, український чи лемберзький – пахнутимуть вони зрештою однаково. Розбиратися у строкатих хитросплетіннях різних нацоналізмів – це як копирсатися у лайні: неприємно, огидно з точки зору смороду і є ризик підхопити звідтіля якусь болячку.
Після розпаду Райху на всіх його теренах, схоже, замість не ідеальної, з купою недоліків та історичних злочинів, але держави, виникнуть "антидержави", що уособлюватимуть усі можливі вади і дурощі державотворення, які людство спромоглося вигадати протягом тисячоліть своєї (подекуди ганебної) історії. Антидержави народжуються від збоченого групового сексу за участі непотизму, деспотизму і ідіотизму. Те, що виходить, нестерпно смердить усе життя, бо народжувалось через зад.
Поволі намагаюся переконувати у цьому друзів, але обережно, бо суспільство вкрай наелектризоване і зазомбоване безкінечною телепропагандою. Заспокоюю себе тим, що правду, як ліки, слід приймати дозовано, аби не отруїтися. Щоправда, дозована правда набуває ознак брехні…
Втім, у вас там усе ще навіть і гірше, то чого мені скаржитися! Бачив по телевізору вашого "президента". Показували по нашому телебаченню у супроводі єлейно-схвальних коментарів. Ну того, забув ім'я, бо в цьому бісівському калейдоскопі усього у голові не втримаєш, а до "президентів Лемберга" та "імператорів Кракова" моя вразлива психіка ще не пристосувалася… Такий довготелесий діаспорний чи то бухгалтер, чи то банкір із поїдженою віспою пикою, схожою на давньоєгипетську похоронну маску з роззвленим від подиву ротом, виготовлену з радянського наждачного паперу. Нічого… свого звикли до австрійського єфрейтора, звикнемо і до американського клерка.
Найгірше те, що ваш "президент" і його команда недооцінюють реальну загрозу та переоцінюють несуттєву. Вони з жахливим акцентом верзуть, що, мовляв, "найбільшою екзистенційною загрозою для України назавжди залишиться Німеччина, у які б шати вона не убиралася та якими б іменами не нарікалася". Це ж фантастична нісенітниця, варта психлікарні! Насправді, нищівна небезпека для цих новонароджених "держав" походить не ззовні, від колишніх метрополій, а зсередини, від власних же бурлескних злодіїв і міських божевільних, що ледь не лускають від пихи та відчуття власної пророчої важливості, і внаслідок бурхливої та невгамовної діяльності котрих суспільство неминуче поляризується на два, а то і три непримиренні табори, між котрими розгориться (і ніколи вже повністю не вщухне) антагоністична ворожнеча. Як цього можна не розуміти?! Вони граються з вогнем! Це ж очевидно і дітям, і навіть націоналістам. Нічого, як тільки вони зіткнуться з реальністю, їм буде непереливки. І вереском про "утиски влади", мов фіговим листком, сором вже не прикриєш, бо тепер влада – це ти, в ти несеш відповідальність за лайно, на яке стрімко перетравлюється "едемське яблуко" такої омріяної тобою ж самим "незалежності".
Ректальних колік додаватиме вашим націоналістам і той факт, що частина колишніх прибічників, дуже швидко розчарувавшись у первинних ідеях, заразиться ностальгією за імперським минулим, втраченою "величчю" і відчуттям захищенності, відтак перетворившись на таких собі "некро-націонал-соціалістів" та "некро-комуністів", схильних до конспірології, упевненості у тому, що усі реформи та мітинги на нашій пласкій Землі проплатив Сорос та огульного критиканства сучасності, випромінюючи при тому харизматичну, хоч і косноязику самовпевненість, чим успішно зваблюватиме чималу кількість людей, бо пропаганда "протии" завжди принадніша, гостріша і вигадливіша, ніж пропаганда "за". Дай людині право на санкціоновану небесами ненависиь і вона самовіддано піде за тобою – саме так у всі епохи діяли талановиті популісти від пророка Мухаммеда до Гітлера. Викривай підступи чорта і демонструй ключі від раю у своїй правиці! Не біда, що чорт діє спільно з тобою і за твоєю вказівкою.