Незабаром перед ними відкрилося провалля, із високого урвища не було видно дна. Краєвид був дивовижний: стіни вкриті легким туманом, переливалася під сонцем.
— Вражає, — видихнув Марк, дивлячись униз.
— Так, але це означає, що нам доведеться шукати переправу, — сказав Чарлі, розглядаючи краї урвища.
Марк кивнув і раптом звернув увагу на небо. Високо над ними літали якісь істоти. Вони мали довгі крила, схожі на перетинки, але форма тіла була неприродно витягнутою, ніби у комах.
— Ти це бачиш? — тихо запитав він, вказуючи рукою вгору.
Чарлі підняв голову й спохмурнів:
— Бачу. І мені це зовсім не подобається. Це не птахи, це точно.
— Можливо, вони травоїдні? — спробував припустити Марк, хоча в його голосі звучав сумнів.
— Сподіваюсь, — буркнув Чарлі. — Але краще нам не з'ясовувати це. Давай знайдемо місце для переправи.
Марк запропонував зупинитися на ночівлю поблизу цього, аргументуючи тим, що місце досить безпечне, і тут вони зможуть відновити сили. Чарлі неохоче погодився, і вони почали облаштовувати табір під захистом великого дерева неподалік.
Розділ 5: Смуга перешкод тільки почалась.
Марк стояв перед гніздом, що виднілося крізь туман у лісі. Воно здавалося більшим, ніж минулого разу. Яйця в гнізді ледь мерехтіли під світлом, яке пробивалося крізь гілки. Один із коконів почав тріскатися.
Марк завмер, спостерігаючи, як оболонка яйця повільно розламується, видаючи хрускіт. Із розколу почала вибиратися істота, схожа на гігантського павука, але з гострими щелепами й довгим хвостом, що нагадував скорпіоновий. Вона рухалася напрочуд швидко.
— Ні, ні, ні! — панічно викрикнув Марк, задкуючи.
Істота стрибнула прямо на нього, вчепившись щелепами у шию. Він відчув нестерпний біль, гаряча кров почала заливати його одяг. Марк спробував відірвати істоту, але її лапи міцно трималися за його тіло.
Він прокинувся, різко підвівшись і відчуваючи, як його серце шалено б'ється. Обличчя було мокрим від поту.
— Що сталося? — почув він тихий голос Чарлі, який сидів поруч, насторожено дивлячись на нього.
— Нічого, просто… поганий сон, — хрипко відповів Марк, намагаючись заспокоїти дихання. — Все нормально.
Чарлі підняв брову, але не став розпитувати. Замість цього він запропонував:
— Скоро світатиме. Думаю, час вирушати. Я знайшов спосіб переправитися через річку, якщо хочеш трохи пригод.
— Які ще пригоди? — запитав Марк, підозріло поглядаючи на Чарлі.
— Ліани, — усміхнувся Чарлі. — Тут їх чимало, і вони досить міцні. Якщо переправимося по них, то заощадимо кілька годин.
Марк задумався, але згодом усміхнувся:
— Ти знаєш, мені це навіть подобається. Чому б і ні?
Вони дійшли до дерева що було близьке до краю, звідки було зручно стартувати. Ліани звисали з високих дерев, утворюючи щось на зразок природного троса. Чарлі перевірив одну з них, потягнувши її вниз. Вона була напрочуд міцною.
— Ну що, ти готовий? — запитав Чарлі, перш ніж переступити край обриву.
— Готовий… наполовину, — зітхнув Марк. — Якщо впаду, звинувачуватиму тебе.
— Упадеш, якщо не триматимешся.
Чарлі, злегка підстрибнувши, схопився за першу ліану і легко переправився на інший бік. Марк неохоче повторив його трюк.
— Це… навіть весело! — вигукнув він, розгойдавшись на другій ліані. — Ти мав рацію!
Чарлі стояв на іншому березі, спостерігаючи, як його друг переправляється. Коли Марк майже дійшов, він зауважив, як щось у небі рухається швидше, ніж зазвичай.
— Марк, поспішай! — вигукнув Чарлі, показуючи вгору.
Марк обернувся й побачив тих самих істот, що літали вчора. Але тепер вони стрімко наближалися. Крила істот блищали на сонці, а їхні розміри з близької відстані здавалися настрашливими величезними.
— Чорт забирай! — вигукнув Марк, зістрибуючи з ліани й приземляючись поруч із Чарлі. — Що це за потвори?
— Не час для питань! Біжимо! — наказав Чарлі, вже хапаючи його за руку й тягнучи до найближчого лісу.
Вони кинулися вглиб густих дерев, сподіваючись, що щільна рослинність стане перешкодою для летючих істот. Марк із хворою щиколоткою біг повільніше, але адреналін давав йому сили. За спиною чулися пронизливі звуки, схожі на свист і тріск.
— Вони нас переслідують! — гукнув Марк.
— Я знаю! Не зупиняйся! — відповів Чарлі, підвищуючи темп.
Ліс став їхнім укриттям, гілки й крони приховали їх від переслідувачів. Через кілька хвилин звуки за спиною почали стихати. Вони зупинилися, важко дихаючи, озираючись навколо.
— Думаєш, ми позбулися їх? — прошепотів Марк.
— Поки що так, — сказав Чарлі, притискаючись спиною до дерева. — Але краще не ризикувати. Ходімо далі й тримайся ближче до землі.
Вони завмерли, притиснувшись до стовбурів дерев. Над ними пролетіла величезна тінь. Це була одна з тих самих істот, яких вони бачили раніше. Але тепер вона була ближче. Її крила нагадували павутинні мембрани, що переливалися під світлом, а тіло було схоже на гігантського комахоподібного хижака. Великі очі пильно вдивлялися вниз, шукаючи здобич.
Чарлі, не зводячи погляду з істоти, швидко витягнув планшет і навів камеру. Ледь помітний звук знімка змусив його серце прискорено битися. Він боявся, що навіть найменший шум приверне увагу хижачки.
— Ти що, з глузду з'їхав? — прошепотів Марк, витріщаючись на Чарлі.
— У нас може не бути іншого шансу, — так само пошепки відповів той. — Ці фото стануть неоціненний для аналізу.
Істота на мить зависла у повітрі, видаючи низький гуркіт, схожий на гул величезного вулика. Потім, переконавшись, що здобичі поблизу немає, вона стрімко злетіла і зникла за кронами дерев.
— Ну й страхіття, — видихнув Марк, витираючи піт із чола. — Це не просто тварини, це щось набагато небезпечніше.
— Я теж так думаю, — погодився Чарлі, показуючи йому екран планшета. — Подивись, які в неї щелепи. Це не для того, щоб гризти траву.
Марк зморщився, побачивши деталізоване зображення: масивні гострі зуби, схожі на бритви, та очі, що відбивали світло, як у хижаків.
— Добре, — Марк глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися. — Потрібно рухатися далі. До шатла залишилося менше половини шляху.
— 17 кілометрів, якщо точніше, — уточнив Чарлі, швидко звірившись із сигналом на планшеті.
Вони йшли лісом, обережно пробираючись через густі зарості. Ландшафт став помітно змінюватися: під ногами все частіше траплялися дрібні уламки металу. Спершу це були лише дрібні пластини чи шматки корпусу, але згодом уламки ставали все більшими.
— Шатл точно поблизу, — зазначив Марк, нахилившись, щоб роздивитися одну з панелей. — Ось глянь. Це частина зовнішнього захисного шару. І… схоже, він підгорів.
— Не дивно. Шатл входив в атмосферу, як комета, — відповів Чарлі, розглядаючи інший уламок. — Питання в тому, чи щось там залишилося цілим.
Порив вітру приніс із собою дрібні обпалені уламки. Над лісом нависли хмари диму — тепер вони могли бачити їх чіткіше.
— Впевнений, це звідти, — сказав Марк, вказуючи на чорні клуби вдалині. — Шатл повинен бути зовсім поруч.
Вони йшли далі, обговорюючи побачене.
— До речі, — почав Марк, витираючи піт із лоба. — Що ти думаєш про те озеро?
— Думаю, його потрібно оминати десятою дорогою, — відрубав Чарлі. — З такими "сюрпризами" на цій планеті краще не ризикувати.
— Воно ж не просто так таке… липке, — задумливо сказав Марк. — Його можна використати як клей.
Чарлі знизав плечима.
— Можна, але я радий, що ми не пішли перевіряти чи його можна в щось зібрати. Вже добре, що пройшли повз.
Марк кивнув, але в його очах все ще жевріла цікавість.
Вони вирішили йти ще дві години, з надією наблизитися до шатла та знайти більше залишків екіпажу або матеріалів для зв'язку. Проте дорога була складною, і, зрештою, вирішили перепочити.
Марк вмостився на зручний камінь, щоб трохи відпочити, і знову почав розглядати фотографії Птероса, так вирішили його назвати, який ще кілька годин тому пролетів над ними. Його розміри і вигляд викликали в Марка змішані почуття — страх і захоплення одночасно. Чарлі тим часом почав готувати їжу з залишків продуктів, що залишилися в капсулі порятунку.
— Думаєш, він справді такий небезпечний? — запитав Марк, піднявши погляд від планшета.
— Думаю, так. Його фізіологія і розміри говорять самі за себе. В нього швидкість і маневровість, а ще, — він поглянув на фото, — ці зуби і кігті. Це не просто комаха. Це — хижак.
Марк помовчав, і потім знову запитав:
— Як планшет досі працює? Я думав, ми вже давно мали б його розрядити.
Чарлі, не підводячи погляду від вогню, який він розводив, обережно витягнув два розряджених акумулятори з рюкзака і поклав їх на землю.
— Ось, я ще вчора зняв два акумулятори, — сказав він, кинувши їх на землю. — А ці — замінні. Я вже не знаю, скільки часу зможемо ще тримати цей планшет живим. Але, якщо чесно, я не сильно покладаюся на нього.
Марк нахмурився, поки Чарлі перевіряв ще один акумулятор.
— Мабуть, зараз не час думати про це. Нам ще пройти довгий шлях. Але якщо сигнал шатла дійсно такий слабкий, нам доведеться діяти дуже швидко.
— Так, — підтвердив Чарлі, продовжуючи своє заняття. — Дві години — максимум, і далі рухаємося.
Коли вони відпочили і трохи заспокоїлися, після короткої бесіди повернулися до свого шляху. Вони поділилися останніми спостереженнями про Птероса.
— Якщо бути чесним, ми все ще не знаємо, чи це звір, чи просто дуже велика комаха, — сказав Чарлі, намагаючись визначити точно, до якого класу належить істота, виходячи з її поведінки.
— Я ж казав, що це щось середнє між птеродактилем і осою, — зауважив Марк. — Крила, схожі на осині, але з характерним махом, як у древніх ящерів.
— Можливо, він теж хижак, — додав Чарлі. — Якщо він здатен переносити таку швидкість і маневровість, то він може навіть бути розумним і стратегічним.
Марк задумався. Їх розмова заглиблювалася все більше в деталі їхнього майбутнього плану виживання.
— Якщо ми маємо справу з такою істотою, нам потрібно бути на сторожі кожної хвилини, — сказав він, витираючи піт з чола.
Тим часом Чарлі кинув погляд на планшет і зміркував:
— Можливо, нам варто ще трохи обстежити це місце, перш ніж вирушати далі. Може, є якісь ресурси, які ми можемо використати.
Марк погодився, і вони знову піднялися, готові до нових відкриттів і ще більших небезпек.
Після того, як вони трохи поїли і відпочили, Чарлі знову перевірив залишки своїх запасів, зокрема батареї для планшета.
— Це останній акумулятор, — сказав він, затримуючи погляд на маленькому, зношеному пристрої, який залишався в їхньому арсеналі.