Так непомітно промайнули практично дві доби, провізія дівчат у вигляді сардельок та декількох рибних консерв закінчилась як і вода, останній ковток був за Веронікою, жадібно зробивши його дівчина жбурнула пластмасову пляшку куди подалі від себе, лайка тільки на мить підняла своє вухо щоб прислухатись, після чого знову прийнялась ліниво споглядати на дівчат.
— Що ж це за чортівння? Ця клята "собацюра" переграла нас, таке враження що їй не потрібна їжа. "з ноткою розчарування мовила школярка, мабуть все ще проклинаючи свою ногу адже на повноцінну ходьбу вона і надалі не була спроможна"
— Так... но ми все ж принаймі спробували, думаю не потрібно впадати у істерику а шукати нове вирішення проблеми. "відповіла Челсі щоб заспокоїти свою молодшу супутницю"
Раптом обидві дівчини спрямували свій пронизливий погляд на тому ж маленькому розкладному ножі, розуміючи у якому кепському стані перебуває Вероніка, Челсі добре усвідомлювала що якщо комусь і слід це зробити а саме заплямувати свої руки кров'ю так це їй.
Декілька діб для сучасної людини а особлив з міста, у такому дикому та брудному середовищі не проходять безслідно, дві молоді, чисті та охайні дівчини від яких до цього віяло ароматом дорогих парфумів стало заносити потом та брудом, їхній до цього наче щойно з елітного бутіка одяг був весь зачовганий а розкішні зачіски дівчат перетворились у просто розпатлане волосся, локони якого хаотично спадали з їх голів.
— А ти не боїшся це робити "запитала Вероніка побачивши що Челсі взяла до рук холодну зброю" — ну я маю на увазі братись за вбивство собаки, все ж вона жива істота... чи не перейдеш ти грань у цьому випадку, чи не станемо ми тоді такими ж убивцями як той схиблений стариган.
— Гадаю тобі не слід думати про це, все ж кров буде на моїх руках. "сухо мовила Челсі, розуміючи що підлітковий максималізм все ще був властивий Вероніці, адже від цього вчинку напряму залежить їхнє самовиживання, такій закон еволюції убий або будеш убитий."
Вона підняла гілку яка дечим за формою нагадувала спис, після чого розпорола рукав своєї білої в зелену смужку кофти, тканиною якої обмотала ніж до кінчика палки, таким чином даний інструмент став дечим нагадувати зброю древніх людей, у вигляді гарпуна зі гострим наконечником на кінці. Піднявши свій модифікований гарпун у гору, Челсі плавно та обережно попрямувала у сторону ворога, дівчина зупинилась буквально на волоску від собаки розуміючи що в жодному разі не слід перетинати межу раніше зазначеного кола, звела руки в гору міцно тримаючи списа над собакою і прицільним ударом нанесла тому удар приблизно в районі між шиєю та хребтом, однак пошкодження не було фатальним, лайка від болю зірвалась з місця різким рухом назад потягнувши за собою Челсі, в наслідок чого вона на мить втратила пильність, як тільки права оголена нога дівчини сіпнувшись перетнула лінію кордону лайка довго не думаючи вчепилась своїми кликами тій у ногу, від нестерпного болю журналістка видала гучний крик що буревієм здійнявся у гору, але в наступну мить направила всю свою силу в кулак, отямилась та з другої спроби завдала прямолінійного, згори до низу фатального удара так званим гарпуном, наконечник встромився прямо під лопатку собаки після чого та бездушно повалилась на землю.
Шкутильгаючи Челсі підійшла блище до Вероніки та різко припала на землю, стискаючи руками свою поранену ногу від болю.
Світло-буре хутро собаки було заплямоване свіжою червоною кров'ю яка струмком стікала з нанесених йому ножових ран.
Коли Челсі на мить відвела свою руку від ноги то Вероніка з жахом побачила в районі гомілки слід від зубів лайки, він був чітким та досить видимим, у деяких місцях ікла проткнули шкіру наскрізь, з рани місцями просочувалась свіжа кров, у місці укусу шкіра частково потьмяніла ставши буквально темно-синього відтінку, була ймовірність того що можливе зараження рани.
— Поглянь на свою ногу Челсі, це ж просто жахливо, ти як у нормі?
— Думаю жити буду "скрививши від болю свою гримасу на обличчі відповіла самоіронічним тоном Челсі " — не все так страшно, рана хоча й виглядає серйозною та все ж вона не є глибокою, головне що зі тією звіриною нарешті покінчено. "Челсі поворотом голови назад вказала дівчині не мертву тушу собаки, яка немов свіже чучело лежала на сирій землі.
Челсі нічого не залишалось як розпороти інший рукав футболки, використавши тканину у вигляді пов'язки якою вона обмотала рану на нозі. таки чином донедавня кофта стала більш схожою на майку. Вона підвелась на ноги щоб переконатись що з нею все впорядку, на щастя проблем зі пересування у неї не виникало, тому знайшовши підходящу палку яка стала їй костуром журналістка обережно підняла Вероніку яка сперлась їй на плече, таким чином дівчата поволі стали спускатись у тому напрямку звідкіля прибули раніше.
— Але ж наших вчорашніх слідів немає Челсі? Тай цец покидьок, організатор наших випробувань все ще вештається десь у лісі, що коли... "Челсі перервала школярку не давши тій завершити фразу до кінця"
— Так Вероніка не треба скиглити... я знаю що ми знаходимось фактично у повній лажі, по-перше ми обидві частково травмовані, по-друге виходу назад у село ми нажаль не знаємо ну і по-третє, як ти уже сказала цей стариган у будь-який момент може нас перестріти, але що нам залишається робити, у нас не так багато варіантів тому ми просто маємо йти вперед.
Дівчата знаходячись у полоні лісових хащів повільно пересувались до низу, паралельно прориваючись через такі перешкоди як гілки дерев, колючі та густі чагарники і інші нерівності місцевого ландшафту у вигляді коренів деревини чи каміння, подолавши певну відстань дівчата сперлись об стовбур смереки щоб перепочити, небо було безхмарне а сонце яке знаходилось на його граніті слави символізувало приблизно середину дня, враховуючи що їхні мобільні пристрої уже давно були розряджені, небесне світило було чи не єдиним вказівником згідно якого вони могли орієнтуватись у просторі.
— У мене виникла деяка потреба Челсі. "сказавши це на щоках Вероніки виник невеличкий рум'янець" — мені потрібно відлити... ти як, допоможеш мені? "з ноткою сором'язливості добавила та".
Челсі без лишніх слів кивнула головою в знак згоди, після чого акуратно зняла руку школярки зі свого плеча та допомогла тій присісти навколішки, а сама відійшла в сторону на декілька метрів. Що одну що іншу зрозуміло уже добряче мучила спрага але не настільки, подумала Челсі... вона пригадала що колись по телевізору дивилась документальний фільм про виживання на "Discovery Channel" де ведучий розповідав про деякій метод фільтрації людської сечі, щоб пізніше її пити коли ви заблукали та знаходитеся у екстреній ситуації. Челсі стало соромно за таку думку, уже її брудні щічки вкрились червоним відтінком.
— А ще я хочу пити "невинно промовила Вероніка підтягуючи свою коротеньку спідницю".
Челсі задумалась, але все ж вирішила промовчати щодо своєї нещодавної ідеї..., вона допомогла підвестись Вероніці і вони попрямували далі, стиль їх пересування був ідентичний тому коли більш тверезий друг веде свого п'яного "в сраку" товариша до дому, час від часу шкутильгаючи та гойдаючтсь зі однієї сторони на іншу як коромисло на плечах тендітної дівчини.
Збігло не більше двох годин їхнього пересування як раптом почувся такій солодкій для вух дівчат звук журчання струмка, це було невелички джерело з водою, яких у цих краях було чимало, Вероніка негаючи часу жадібно взалась поглинати таку дорогоцінну в даній ситуації освіжаючу рідину, встромивши свій рот прямо у струмок, Челсі ж була більш обачлива тому спочатку дістала зі своєї сумочки порожню пляшку мінералки та наповнила її свіжою водою, після чого неспішно обмила свої грязні руки та обличчя нею, холодна, кришталево чиста водичка добряче освіжила дівчат та все ж краще від цього не стало, слід було рухатись далі. Стало помалу смеркати, лісні "паразити" у вигляді комарів та іншої мошкари зібравшись в хмару безжально кусали явно не для такої місцевості оголенні та незагартовані тіла дівчат, після чого на місці укусу виникали червоні плями та свербіж.
— Що це за запах такій Челсі? Невже це якийсь дим. "з явним ентузіазмом оголосила Вероніка в надії на порятунок"
— Стривай но, я також його відчула. "відповіла Челсі придивляючись у перед скрізь хащі, до цього вкрай густий ліс навколо них попереду, уже не був таким рясним, поміж поряділих стовбурів дерев пробивалось денне світло, пройшовши ще декілька метрів вони зрозуміли що натрапили на якусь галявину, зі сторони якої заносило запахом диму, можливо з димаря.
Дана територія площею була не більше ста квадратних метрів, буквально посеред якої розмістилась старенька хатина, вона скоріше нагадувала мисливську хижину, її стіни були зроблені зі дерев'яних брусів які уже давно вигоріли на сонці а перекрита вона була такою ж вигорілою бляхою з якої стирчав викладений звичайною, частково обколотою та брудною від димової сажі цеглою комин, з нього неначе пар над паровозом виходила темно-сіра димова завіса, скоріш за все у домі хтось був.
Наблизившись до хатини ще блищи дівчата побачили стареньку кладовку, де на дерев'яних поличках та цвяхах висіли різноманітні трав'яні настоянки, сушені гриби та інші дикі плоди, буквально у притик зі бічною від вхідної сніни хатини розмістилась невеличка дровітня у якій знаходились колоті, здебільшого букові дрова.
— Аговв... тут є хто небудь, нам потрібно допомога... "ехом осягнувши всю галявину розлетівся крик Челсі" — ми заблукали у цих краях, тому хочемо як найскоріше вибратись назад до селища Осмолода.
Реакцією на слова дівчини був лайкіт собак, за декілька секунд після цього із-за хижини показались уже знайомі для дівчат звірі, як би це не звучало прикро але то були ті самі лайки, що на їх очах розривали на шмаття тіло Василя.
— От лайно... нам негайно слід забиратись звідси... "промовила Челсі, хутко намагаючись розвернутись разом зі не надто рухомою подругою, щоб дати драпу".
Але було уже надто пізно, лайки немов роблячи це не вперше організовано обступили взявши у своєрідне кільце дівчат, а старенькі дерев'яні двері хижини почали відкриватись у супроводі в'їдливого скрипіння, з яких плавно ступаючи сходинками вийшов добре знайомий для дівчат старцець зі своїм любимим стволом який він тримав через плече, в роті у нього була старовинна люлька яку він час від часу потягував, він був у тій же самій мисливській уніформі та черевиках, от тільки замість бейзболки його сиві, поряділі пасма волосся облягав стильний капелюх, у цьому головному уборі він дечим нагадував ковбоїв чи фермерів із дикого заходу Америки.
Побачивши дівчат він просто усміхнувся наче це були його добрі знайомі, хоча їм від цього краще на стало.