Просто у творчому плані виникла певна криза, рука немов завмерла, немає бажання щось писати, а мізки взяли тривалий тайм-аут.
— Ну знаєш у творчих людей це часто трапляється, більшість авторитетних думок сходяться на тому що у таки випадках потрібно перепочити, відволіктись на щось інше, не слід ігнорувати свої внутрішні потреби. "Дала їй пораду Софія, притуливши до своїх соковито-червоних губ бакал вина, щоб трішки відпити цієї помірно сухої, не надто солодкої рідини"
— А на що мені тоді відволікатись? На противагу твоєму яскравому житті, моє це суцільна рутина до якої відноситься тільки дім та сім'я.
Вона задумалась, вдивляючись у металопластикове віконце із якого відкривався осипаний сліпучо-білим снігом пейзаж, після чого врешті-решт вирішила довершити сказане раніше.
— Не дурно кажуть, для того щоб стати успішним письменником слід прожити насичене на події життя, це ж логічно, тоді і буде більше тем для писання, підкріпленні власним життєвим досвідом.
Софія витонченим рухом своїми довгими, худорлявими пальцями взяла шматок торту та поклала його собі до роту після чого ретельно прожувала та проковтнула, на припудреній, рум'яній щоці залишилась пляма від шоколаду, тому Сюзанна довго не думаючи взяла вологу серветку та ветерла тій обличчя ніжним дотиком ведучи по її лагідній шкірі.
— Думаю тут ти права тільки частково, "продовжуючи дескусію, відповіла тій Софія" — знаєш, все ж наш глибокій, внутрішній світ формується не тільки від пережитого а й від прочитаних книг чи побаченого на екрані, тобто чужий досвід також враховується.
Сюзанна пишалась тим що має таку інтелектуально розвинуту та зрілу подругу, вона вбачала у ній щось екзотичне, щось таке що приваблювало її до неї, тому продовжувала уважно слухати в надії почути щось для себе корисне.
— Ба більше, гадаю навіть закоренілий тюремщик, який провів усе своє життя за ґратами і нічогісінького окрім них не бачив, може написати справжній шедевр якщо його мозок має хист до творіння, адже безліч інформації закладено у нас на первинному, я б сказала генетичному рівні, у вигляді когнетивного досвіду та архетипів поведінки набутих нашими предками на протязі сотень тисяч років важко прожитого життя.
— Цікава теорія Софія, знаєш я як завжди позитивно вражена польотом твоїх думок, але це мені аж ніяк не допоможе у даній ситуації, мені потрібні конкретні ідеї а не мотивація.
— Ну а хто тобі доктор Сюзанна, я ж не можу переміститись у твій розум щоб зрозуміти що там твориться та як варіант можу дати тобі пораду, яку почула на нещодавньому форумі молодих сценаристів.
Дівчата й не помітили як при жвавій розмові випили усе вино, і тільки, коли Сюзанна мабуть рефлексивно потяглась рукою щоб налити ще, то побачила перед собою порожню пляшку.
— Ну гаразд, давай на десерт я все ж приготую нам по чашці кави яка до цього чекала своєї черги а ти добре підготуй у своїй голові пораду, яку ти маєш намір висловити мені. "весело, з ноткою ентузіазму сказала Сюзанна та підвелась зі свого крісла".
Від кімнатного тепла та вина Софія трішки охмеліла, у голові запаморочилось, її клонило на сон і це було погано, враховуючи те що на сьогодні у неї ще заплановані курси англійської мови на яких вона має бути присутня, тому розглядаючи навколо себе розкішний дизайн кухні вона вирішила як найскоріше завкруглятись зі гостюванням у коліжанки.
— Ось тримай, перед тобою ароматна кава приготовлена зі щирою любов'ю, тому давай розплачуйся за неї своєю, вкрай корисною порадою. "Саркастично промовила Сюзанна подаючи тій напій та підморгуючи бровою".
— Це власні спогади, подія що найбільше сколихнула тебе колись або тепер. "Локанічно розплатились за поданий кавовий напій Софія" — Ну ж було у твоєму житті щось таке, що сильно тебе вразило і байдуже у позитивному чи негативному це ключі, сенс у тім що більшість успішних майстрів слова зазвичай пишуть про те що у них всередині, інтерпретуючи свої глибинні почуття у написані романи, де все що на папері йде від глибини їх душі, тому й приваблює читачів своєю правдивістю та щирістю притаманною кожному з нас.
Але ж вона обіцяла сама собі, замислилась Сюзанна... Більше не згадувати про Мартіна, про пагорб та переїзд до міста, все це глибоко ранило її зі середини та все ж важель був повернутий у сторону дії, Софія задала темп для молодого творця, тепер справа залишилась тільки за нею.
Випивши каву дівчата розпрощались, ніжно та взаємно поцілувавшись у щоки, добре загрівшись як ззовні так і зсередини Софія надівши власну, уже сухеньку шубку вийшла з дому на ворожу для теплокровних тварин територію, де цього похмурого дня парадом керує таке атмосферне явище як сніжна завірюха.
Сюзанна залишилась сама на кухні, вона застигла на місці перебуваючи у полоні власних марень, їй досі було не зрозуміло та боляче на серці від того що Мартін тоді, більше десятка років тому назад так різко перестав телефонувати, вона не знала причини цього але часто мучила себе думкою про те що у нього появилась нова дівчина, що для неї у нього більше не залишилось вільного часу. Були різні емоційні періоди щодо нього, спочатку вона була в депресії, пізніше стала його ненавидіти а ще пізніше щиро жаліла його, допоки остаточно не змирилась з тим що відбулось, роки минали непомітно, вона ставала все зрілішою та привабливішою як жінка тому відкинувши дитячу наївність, мовляв, (я все ж дочекаюсь власного принца, того з минулого що мав подарити їй щастя), і в двадцять один рік вийшла заміж за сина одного з батькових керівників, не слід було й уточняти що даний шлюб був вигідний для обох сторін, адже перспектива амбітного нариченого та батька Сюзанни, який видав свою дочку за сина впливового можновладця були чи маленькі.
Тільки не зрозуміло для інших було з якої причини Максим, старший брат нариченої не був у захваті від цього шлюбу, сторонячись як його так і подальших зістрічей зі своєю кровною сім'єю. Мабуть у ньому ще жевріла певна приязнь, симпатія до свого у минулому найкращого товариша, хоча й він тоді, у часи юності і не думав про любов між Мартіном та його сестрою але чомусь на підсвідомому рівні гадав що вони так чи інакше завжди будуть разом.
До весілля Сюзанна жила разом з батьками у тісній Львівській квартирі але після заручин переїхала зі своїм новим чоловіком у цей розкішний, приміський особняк, що вони отримали у подарунок від батька Богдана.
Спочатку вона мала намір працювати вчителькою рідної мови, адже словесна граматика чудово їй підкорялась, тай відповідний диплом отриманий раніше був у неї під рукою, та коли на світ з'явилось мале немовля а наймати власну няньку чоловік навідріз відмовлявся, зрозуміло їй прийшлось відказатись від власного наміру учителювання а натомість зосередитись на вихованні дитини та хатній праці.
Но і тут вона немала наміру так просто задаватись, тому у вільний час взялась за писання, починаючи від коротеньких журнальних статтей про різні корисні поради та закінчуючи творами середніх розмірів, які вона й на сьогоднішній день безуспішно плекала надію кудись опублікуви.
Вона вважала що їй добряче поталанило отримати собі в подруги причому найкращу, таку цікаву та розумну дівчину як Софія, адже з особами її статусу та положення у суспільстві якими були жінки колег по роботі її чоловіка вона не знаходила спільної мови, тай почувала себе у їхньому оточені досить-таки некомфортно. Порада подруги була влучною, але спогадів було безліч і всі вони так чи інакше у певний період змінювали її життя, а за що саме зачепитись вона не знала.
Тому й вирішила ідеї Софії дати трішки часу, мовляв їй як і коньяку вищого сорту для початку слід добре настоятись, набути певного смаку та аромату і тільки опісля подаватись до столу уже готовим для споживання.
Мартін продовжував старанно працювати на заводі, день у день виконуючи ту ж саму одноманітну працю.
Колись він вважав нашу систему не справною, мовляв всі ми просто раби, гвинтики у складній системі які при нагоді можна з легкістю виміняти. Тому слід прагнути до свободи, бути вільними та нічого не робити, але з часом прийшлось змінити свою точку зору. Адже так не буває щоб людина не працювала, що буде тоді коли просто стояти на місці і нічого не діяти так ніколи не було і не може бути, а як тоді отримати собі їжу чи інші необхідні умови для виживання, ще з древніх часів, первісні, покриті шерстю люди гризли землю зубами щоб вижити полюючи на мамонтів, мерзнучи на лютих морозах та досліджуючи нові землі. Ця елементарна але водночас залізобетонна логіка з легкістю руйнує буть-які теорії філософів які підтримують дану точку зору. Так, можливо під час еволюції праці сформувалась колосальна нерівність між прошаркам населення, одні робились надзвичайно заможні а інші наскільки бідні, що на нашій пристосованій для людського життя землі, де є безліч можливостей щоб здобути собі їжу люди мільйонами гинуть від голоду (причому у наш час також), немаючи змоги заполучити до рук бодай буханку хліба. Але все це виникло внаслідок егоїзму генів живих істот, адже так було завше хто має той хоче мати ще більше, а хто не має опускається все нище і нище у штучно створену прірву, з якої уже не можливо вибратись. Звісно сучасні вкрай цивілізовані держави до яких відноситься Європейська еліта, зійшлись на думці що слід бути солідарним та толерантним як щодо інших так і між собою, але все ж ці терміни не означають любов чи повагу до собі подібних, це просто стримування від скоєння зла чи іншої шкоди своєму ближньому, розуміючи що і тобі від цього стане тільки гірше. Адже за довгий час існування людиноподібного примата такі поняття як егоїзм, нетерпимість та інстинкти самовиживння часто брали та беруть гору над гуманізмом або ж людяністю.
Взагальному попри те що наш світ не є ідеальним він все ж є найбільш приближеним до нього, зі усіма можливими випливаючими наслідками. Ми живемо у системі де за скоєння злочину у вигляді вбивств собі подібних чи інших соціальних правопорушень вас ізолюють від суспільства у вигляді тюремного ув'язнення, а за старанну працю на благо суспільства у вигляді роботи ви отримуєте відповідні ресурси для нормального життя у більшості випадків це грошова платня, завдяки якій можна придбати дім, їжу та інші необхідні для життєдіяльності придмети зокрема матеріальні, також завдяки продуктивній праці ви отримуєте відповідний статус серед суспільства, а як наслідок і повагу до своєї персони.