"Челсі уважно слухала сказане, не відволікаючись на іскри що пирскали у безодню неба, мереженого сузір'ями.
— Весь бізнес та спадок батька перейшов у мої руки так як я був єдиним сином сім'ї,ось і все моє минуле, я б не сказав що воно видалось якимось цікавим "мовив він явно прибіднюючи сказане раніше".
Челсі розуміла що питати у нього про стосунки його батька із пресою де вона працює, було б занадто підозріло, цим вона б видала себе точно, но її цікавило інше питання чому він закинув справу батька, чому веде такій от стиль життя? Но сама не розуміючи чому вирішила поки що не питати його про це, чомусь їй здалось що коли прийде час Тарас сам усе роскаже...
Тільки звуки нічних мешканці цих просторів, тобто комашок та потріскування ватри яка поглинала дрова своїм оранжевим язичком наче гепард своїми іклами роздирає тушу чергової жертви, руйнуючи чиюсь форму життя задля продовження власної порушували тишу яка виникали між їхніми словами, можна подумати що гепард егоїст але всі ми такі, сильніші поглинають слабших, такій закон природи. Вони все більше п'яніли, самі цього не розуміючи, вони все більше розслаблялись, ставали одним цілим із навколишньою природою, все більше вони піддавались гармонії зі вселеною, стаючи один одному опорою, так відбувається завжди коли сильний знаходить сильного, він стає ще сильнішим.
— А доречі Тарас як ти ставишся до нашої неньки, до її минулого, історії,традицій, майбутнього врешті — решт? "Будучи журналісткою Челсі вивчала історію держави та цікавились нею, тому вирішила перейти на дану тему, думаючи що співрозмовник підтримає її, не знаючи як вона помилялась."
— Мені здається Челсі що нація яка росте в ненависті та злобі до своїх сусідів, нація яка вважає усіх ворогами не заслуговує на майбутнє. Наші люди кидаються зі сторони в сторону щоб створити своє минуле, і байдуже ким ми були колись вільними козаками чи рішучими борцями за свою волю Бандерівцями, головним в пробагадні що нам навіюють має бути те що нас хтось зрадив, обікрав, загнав до клітки чи розділив, всі кровожерливі хижаки а ми бідні святі овечки, така ілюзія чомусь усіх задовільняє як пояснення чому ми так бідно жили та живемо. А жити слід сьогоденням, потрібно уже творити свою історію, уже розвивати та створювати нову державу, яка із вічно слабкої, ображеної та пригнобленої перетвориться у щось більш цілісне. Я завжди дотримуюсь думки що якщо когось і слід винити так це тільки себе а не інших, а особливості чужі народи, адже тільки ми робимо себе слабким і водночас можемо зробити себе сильними, і не варто заглядати в минуле історії щоб щось про себе зрозуміти, тому що кожний історик та літописець переписує історію на свій лад, якщо кудись і слід заглядати так це тільки всередину себе, хоча і там не все може бути в порядку...
Категорично радикальна відповідь Тараса вичерпала усі можливі подальші питання дівчини, попри все сказане він був спокійний та байдужим як і раніше, його оточувала аура у якій відчувалась певна сила, якась непохитна стійкість що ніяк не піддавалась усвідомленню Челсі, но її все більше подобалось оточення Тараса, вона все більше ним проникалась. Яскраві зорі наче манили своєю таємничістю наших героїв до себе, Симбад мореходиць та три перські царі зі сходу що вирушили до маленького бога, кирувались саме цими небесним світилами, так і наші персонажі вирішили прогулятись лісом допоки інші займаються своїми справами. Зі собою вони нічого не взяли, Челсі була вдягнена в осінню курточку а Тарас у плащ тієї ж пори року, но все ж попри теплий одяг та вміст алкоголю в крові, холод пронизував їхні збудженні тіла, була третя година ночі, тому блище до світанку він все більше обіцяв дати про себе знати. Попереду йшов хлопець, Челсі ж ступала за ним повільними кроками адже спішити їм було нікуди. Гірські простори були окутані нічним покривалом, були чутні поодинокі крики сови що змушувала серця наших героїв битись частіше.
— Челсі? "промовив запитувальним тоном Тарас" — чому ти приєдналась до нас, невже і справді є якась таємниця з твоєї сторони, "зайшов з досить неочікуваної сторони хлопець" — я от нічого такого про тебе не думав але Романа чомусь все це насторожило, а враховуючи мій солідний досвід дружби з ним я можу впевнено сказати що інтуїція його мало коли підводить.
— Ну знаєш, не була б я дівчиною якщо б не мала свої таємниці, як то кажуть в кожній дівчині має бути загадка "із легким хвилюванням спробувала перевести тему Челсі". Парубок стояв мовчки спрямувавши свій погляд в небо, задумавшись він промовив таким же задумливим голосом" — ну прийму це за відповідь, адже не тільки дівчата мають свої таємниці. "Челсі чомусь здалось правильним приховати правду від нього в даній ситуації, адже він також від неї щось приховував тому їй здалось що вони квити в даній ситуації, вона вирішила розповісти йому правду пізніше, коли прийде час, чомусь їй так здавалось, але ще ні, ще рано..."
— Мені вже холодно, давай вернемось назад, зігріємось разом біля вогнища "вона лагідно взяла його за руку, було темно але він відчув теплоту та ніжність її долоні, тому міцно стиснув руку дівчини, в одну мить вони майже розвернулись щоб податись назад, але звідкілясь почувся шелест листя, їм назустріч вийшла дика коза граційно ступаючи вона зупинилась щоб окинути оком своїх подорожніх, вони зробили те саме, очі тварини світили наче ліхтарі спрямовуючи свій промінь прямо на них, все завмерло, Тарас почув як рука дівчини плавно виривається з його долоні, якісь дивні природні інстинкти, можливо щось із минулого, щось що назавжди змінило Челсі колись знову пробудилось небаченою до цього силою, вона помчалась стрімголов до глибини лісу який вдалені виглядав все густішим та гнітучим, бігли дві тварини, гірська коза а за нею Челсі, Тараса це трішки шокувало, на хвилю він упав в ступор але швидко прийшов до тями та погнався за нею, він кричав і кричав "Челсі повернись, зупинись будь ласка а то ми заблукаємо" але було марно, після тривалого бігу Челсі втратила слід кози та зупинилась, наздогнавши її хлопець також зупинився обіймаючи дівчину руками, вони сильно задихались, тому відчували теплий подих однин одного, зближуючись все більше і більше як тілами так і душою.
— Вибач Тарас, чесно сама не знаю що на мене найшло "роблячи перерви між словами щоб зробити глибокій ковток повітря, промовила та" — давай вернемось, знаєш мабуть я перевтомилась тому давай ляжемо спати а все інше завтра.
Її напарник дивився по різним сторонам, не все було так гладко, згідно його погляду Челсі зрозуміла що вони зійшли з дороги, їх сліди просто-напросто губляться між деревами які вони наче гонщик у відеоіграх обминали перешкоди, у даному випадку дерева.
— Мені здається Челсі ми заблукали, ніч стає все густішою, тому є такій варіант що нам до ранку прийдеться бути тут, щоб ще більше не заблукати а вже коли з'явиться перше ранкове світло спробуємо щось придумати. "Було відчутно що він уже абсолютно протверезів, в його словах не було ані грама тривоги чи хвилювання, певний спокій що випромінював хлопець дівчина страралась прийняти частково на себе але докінця не получалось."
— Повторююсь вибач мене, це я у всьому виновата, що вбіса мене змусило так вчинити сама не розумію, ти як? "мабуть в перше вона подивилась йому прямо у вічі, наче кішка яка розбила банку зі смитаною на підлозі своїм безневинним поглядом дивиться на хазяйку чикаючи її реакції та пробачення."
— Все нормально Челсі, не хвилюйся ти так, знаєш це також свого роду екстрим, вважай що ти мені його подарила сьогодні "дивлячись їй у вічі, спробував жартівливо заспокоїти дівчину Тарас.
Нічний холод що набирав свого піку перед світанком, блище до п'ятої години уже дихав їм у спину.
— Слід провірити кишені, що ми маємо в наявності, всяка річ може знадобитись "порада Тарасу була слушною тому Челсі оглянула свої туристичні штани які тісно облягали її напружені стегна щоб провірити тамтешні кишені, хлопець зробив те саме."
— В мене тільки телефон, "вона ще трішки пройшлась по своїх кишенях та нащупала ще один придмет, шоколадний батончик "Твікс" середнього розміру, — о ще батончик я нащупала. "добавила вона".
— Як бонус пригодиться, думаю на декілька годин від голоду нас врятує "і далі в даній ситуації само-іронічними жартами спробував підбадьорити її хлопець."
— В мене також телефон, але нажаль розряджений, ще є декілька папірос в пачці "Winston Blue" та запальничка. Як висновок не дуже то й густо, будемо викручувватись з тим що маємо "констатував Тарас".
Челсі подивилась до телефону, було сорок два відсотка батереї, але сигналу мережі нажаль не було абсолютно, тому про дзвінки на допомогу можна забути одразу, в принцепі вони ще перед цим знали що мережа тут відсутня. Трішки вагаючись дивлячись сором'язливим поглядом в очі напарниці промовив Тарас.
— Знаєш Челсі стає все холодніше, далеко не факт що в такій ситуації ми розпалемо вогнище, а якщо й так то можливий пожар, як тобі моя пропозиція притулитись один до одного та спробувати протриматись так до ранку "знову епізодично затинаючись та вагаючись він продовжив" — ти тут нічого такого не подумай, ну сама розумієш... людські тіла віддають тепло, плюс ми в одязі тому прямого контакту не буде... Челсі зупинила його безкінечні переконання, тим що прямо-таки підкорилась його словам та сіла йому на коліна притулившись головою до його плеча, він ж бо плавно та поволі присів до ближнього дерева, впершись об нього спиною, в такій позі вони пробули до ранку, над героями обвисла мертва тиша, адже мовчанням вони берегли важливо необхідну для виживання енергію, також вони економили її на русі, будучи практично не рухомими наче якісь паразит що приріс до дерева утворивши на ньому горбик. Хоча ні, в деякій момент почали рухатись їхні губи, контактуючи одні з одними, ось так от в такій обстановці наші персонажі вирішили віддатись у руки спокусі цілуючись наче в останній раз, причому залишаючись нерухомими. Рука Тараса ніжно прижалась до бедра дівчини, Челсі ж обгорнула своєю рукою шию Тараса, притуляючи його обличчя все блище і блище до свого, наче намагалась детальніше роздивитись його в темноті.