На одне провінційне місто цілих два великих металургійних комбінати, машинобудівний концерн та безліч дрібніших та дрібненьких підприємств, кількість яких значно зросла за невизначених часів розділу колишнього радянського господарства.
"Прихватизатори" загарбали силу силенну власності і тільки-тільки починали розуміти, що в теперішніх умовах вони її нікому вже нікому не продадуть. А тому дуже-дуже повільно почали вони ж приходити до думки, що треба займатися виробництвом. Існуюче перманентно-змінне законодавство ніби нічого і не забороняло, але на місцях неважко було задушити будь-яке практичне зачинання численними перевірками.
Хабарі вимагалися. Хабарі давалися. Хабарі бралися. Хабарами було просочене все, в хід йшло усе: від грошової шоколадки до тисяч доларів. Хто хапав прямо, а хто м'яко перенаправляв відвідувачів до фірм та фірмочок, в яких, зрозуміло, вже опосередковано були представлені їхні власні інтереси.
Однак країна жила і місто жило. Жило за своїми правилами, коли, здавалось, на офіційну зарплатню навіть померти не було ніякої можливості. Нікому не вірили і жили.
А природа чхати хотіла на штучні правила та закони: як завжди у цей час зеленіли численні каштани, тополі, акації, клени... Приїжджим з-за кордону часто здавалося, що місто розміщене просто в лісі. Але зараз місто нівечили різнокольорові листки паперу на стовпах, будівлях: починалась чергова виборча кампанія по виборах президента країни.
Місто – в чудовому лісі, його мешканці – у правових джунглях.
А хлопці вже були у центрі міста і пішли вгору по центральний вулиці – проспекту Леніна. Коли вони підходили до його схрещення з вулицею Енгельса, то прямо по тротуару поруч них проїхало легкове авто і рушило на червоне світло світлофора.
– Хамло! – не стримався й кинув навздогін водієві Анатолій.
– Робот, – коротко виразився Вадим..
– Андроїд, – сказав Олександр. – Хлопці, а як ви дивитесь на припущення, що андроїди – не вигадка фантастів, що вони існують серед людей
– Точніше – люди живуть серед андроїдів-роботів, – додав усе ще роздратований Анатолій
– Люди живуть, андроїди існують серед них. Тільки на відміну від своїх вигаданих колег не мають тавра, номера на лобі... – сказав Віктор.
– Але мають можливість розмноження, – продовжив Олександр. – Фантасти чомусь дружно вирішили лишити такої можливості своїх персонажів.
– Цікаво, є у когось припущення: який номер має оцей самий робот, який проїхав тільки-но зараз? – запитав Віктор.
– Номер власного авто, – висловив припущення Толик.
– А, може, номер власного пашпорта? – поцікавився Вадим.
– Непогано б було винайти хитрий спосіб нумерувати біороботів, – запропонував Вадим.
– Зрозуміло, непрямий, – підтримав його Сашко. – Але такий, щоб кожен андроїд знав про нього.
Усі погодились, просто кивнувши Сашкові.
– По морозиву? – запитав-запропонував Віктор, коли вони проходили біля продуктового магазину.
– Не завадить, – погодився Анатолій. – А далі я б не відмовився від чогось істотнішого, наприклад, від борщечку.
– Борщ будемо їсти вдома, – відклав справу на пізніший строк Сашко.
;
/*Борщ – національна українська перша страва.*/
;
Хлопці зайшли до магазину. Біля відділу, де продавалось морозиво, вже була невеличка черга: продавщиця якраз підносила ящик із морозивом. Хлопці мовчки стали у хвості черги. Як тільки продавщиця поклала ящика до холодильника, у магазин улетів чолов'яга і кинувся до цього ж відділу.
– Мнє ср?чна мар?жєнава! С?мава дараг?ва! Бєс сд?чі! – кинув він продавщиці та поклав на прилавок пару папірців номіналом в одну гривню кожний.
– А в черзі постояти, як вихована людина – слабувато? – з єхидністю в голосі запитав Олександр.
Той обернувся з загрозливим виразом обличчя, але, побачивши чотирьох хлопців, відвернувся й зробив вигляд ніби нічого не почув. Він швидко схопив свою покупку, подану йому послужливою продавщицею та вискочив із магазину.
– Воно зробило вигляд ніби нічого не почуло, – прокоментував Сашко. – А втім, у такому магазині, де залюбки обслуговують нахаб, нам нічого робити.
Купивши морозива в іншому магазині, хлопці вирішили, що питання черг не відноситься зараз до дуже важливих і почали потроху обговорювати проблему з метою, зрозуміло, винайти розв'язання.
– Пропоную ускладнити завдання і пов'язати цей спосіб із маркуванням андроїдів, – сказав Анатолій.
Зі сторони здавалось, що молоді хлопці просто йшли по вулиці та їли собі морозиво. Насправді вони напружено обдумували чергову проблему.
Олександр несподівано зупинився та обернувся до товаришів. Ті також зупинились та мовчки стали дивитись на нього: вони добре знали особливості розумового процесу Сашка.
– Щось почало вимальовуватися! – сказав Олександр.
– Не тягни, – відгукнувся Віктор.
– Ідея ще сирувата, але, гадаю, дещо в ній є...
– Заздалегідь попереджую: малювання номера на лобі відпадає... – сказав Вадим.
– Ні. Для початку треба зробити так: розмістити біля прилавків підприємств торгівлі лист паперу з чітким надписом: "Без очереди лезет тот, кто сам себя считает дерьмом".
– Молодець, Сашко, – Вадим одразу схопив зміст ідеї. – Таким чином вмикається елемент самопрограмування робота під дією програмуючого надпису...
– Тобто, якщо зараз він хизується перед іншими своєю нахабністю, відриваючи найкращі кусні, та відчуваючи себе при цьому навіть комфортно, то Сашкова пропозиція повністю знищує переваги нахабності... – підтримав його Анатолій.
– Пропозицію треба прийняти за основу, – перевів питання у практичну площину Віктор, – і розширити сферу її дії. Тобто, подібний текст розмістити біля кожного місця можливого створення черг. Це і чиновницькі приймальні керівників усіх рангів, регістратури поліклінік...
– Більше того, треба забезпечити зв'язок і з ідругої сторони: заздалегідь врахувати особливості лінощів та хитрощів створювачів черг та розмітити другий надпис. Скажімо, такий: "Ми обслуговуємо двох відвідувачів за хвилину" – зауважив автор пропозиції. – Тобто середня кількість відвідувачів за хвилину визначається на кожному місці в залежності від можливостей, наприклад: в магазині – два покупця за хвилину, а в поліклініці – один хворий за сім хвилин. Тобто, підходячи до черги, відвідувач або покупець може заздалегідь спрогнозувати скільки він витратить часу в залежності від черги.
– А потім надати можливість кожному покупцеві або відвідувачеві зробити на цьому другому папері невеличку, але чітку мітку довільної форми, наприклад: фломастером, олівцем, жуйкою, якщо покупець або відвідувач вважає, що черга створюється штучно, – вставив Вадик.
– Видалення міток або повна заміна паперу проводити раз на тиждень. Хоча б – у п'ятницю, – із посмішкою запропонував Толик.
– І врешті-решт установити, що відсутність надписів або їх розміщення в непомітних місцях, або недбалий догляд за ними свідчить про вкрай низький рівень обслуговування та погану репутацію установи, чи підприємства, – підсумував Віктор.
– Було б дуже добре, якщо ми б мали можливість ввести цю пропозицію в життя якимось законним шляхом... – замислився Сашко. – Тоді можна було б установити, що з моменту публікації такого закону надпис на першому папері вважався б діючим біля кожного місця створення черг навіть тоді, коли він відсутній. Тоді носіями змісту надпису на першому папері стануть самі відвідувачі або покупці. Тому відсутність фізичного надпису не дасть підстав будь-якому біороботу робити висновок про його відсутність у свідомості присутніх.
– Приймається, – сказав Олександр. – Але тепер давайте подивимось на цю пропозицію під іншим кутом зору. Потрібна здорова критика.
Після невеличкої паузи Віктор сказав:
– Можуть закинути доводи щодо штучного "скасування" пільгового обслуговування певних груп населення...
– А чемні громадяни самі запропонують людині похилого віку або людині з дитиною пройти без черги, – парував Вадим.
– А що робити, якщо нікчема-нахаба все ж таки буде лізти без черги? – запитав Анатолій.
– Цікаве питання, – сказав Сашко. – Я про це не подумав...
– Може поки що це прозвучить нереально... Але можна розповсюдити спеціальну "чергову" інструкцію, – запропонував Віктор. – Тобто, у випадку хамського наміру отримати щось без черги, слід трохи відвернутися від хама та прикрити ніс...
– Вважаю проблему розв'язаною, – сказав Олександр. – Щодо конкретики, то ми можемо повернутись до цієї теми в разі її практичного використання.
– Щось вже нудно просто так гуляти, – озвався Вадим. – Мене дуже турбує проблема підсилення псиенергії. Ви як хочете, а я піду до контори: не можна гаяти дорогоцінний час.
– А що? Трохи розім'ялись і годі! – погодився Анатолій. – Поїхали до контори!
;
;
/*-------------------------------------17----------------------------------*/
;
Хлопці схилилися над малюнками мандали та давнього мексіканського зображення дерева світового. На столі працював магнітофон. Ішла чергова мозкова атака.
Віктор. Дерева та гілки... Як мінімум чотири різних дерева...
Анатолій. Але два з них дуже схожі.
Олександр. В міфології досить часто згадується дуб...
Вадим. Золотий ланцюг та русалки...
Олександр. І не тільки дуб, ще й бук...
Анатолій. Обидва дерева з родини букових...
Вадим. Я за смереку. Гострі кінцівки. Бачите шишки?
Олександр. Тоді, яке друге дерево?
Вадим. Припускаю, що сосна: в неї шишки не явні... Я бачив ялинку та сосну, які стоять поруч біля чиновницького дому, тут, на Лівому березі, недалеко від нас. Щось схоже.
Віктор. Голонасіннєві. Одні з найдавніших рослин нашого світу...
Анатолій. Щодо інших дерев...
Вадим. Я б сказав, що дуже схоже на представників покритонасіннєвих...
Олександр. Плодові дерева?
Віктор. Дуже ймовірно.
Анатолій. Шак'я-Муні!
;
/*Шак'я-Муні – останній земний Будда, безсумнівно реальна людина, яка жила в Північній Індії у середині першого тисячоріччя до нашої ери. З фіговим деревом асоціюється священне дерево бодхи, під яким Будді відкрилась істина.