Це жереб, де з дев'ять з десяти паличок самотужки вкорочені тобою ж. Тобі не підфартило витягнути ректальну свічку замість схожої за формою різдвяної. Мені – ще не знаю, хоч сподіваюся, що чаша ця пройде повз мене, але періодично все ж підозріливо зиркаю на Кетхен, що мирно сопить уві сні, влаштувавшись на наших пакунках та вокзальній лавці. Чи вона, котру я дійсно кохаю, здатна утнути щось подібне за певного збігу рокових обставин? Не виключаю, хоч і до смерті не бажаю перевіряти. Трясця його матері, спробуй тут не засмутитися! У жінок, а у вродливих особливо, любов до себе зрештою повсякчас переважує любов до когось. Жінка, по суті, кохає не тебе, а свої приємні відчуття, що виникають через тебе та поряд із тобою, але щойно генератор приємностей дає збій, перестає виконувати свої функції та її "хотілочки", ним без жодного жалю нехтують, виштурхують геть разом із манатками та "купують" інший… хм…чи орендують чужий, це вже як поталанить. Тому усі жіночі теревені про кохання потрібно ділити щонайменше навпіл. Вона ніколи не довіряє тобі стовідсотково і постійно тестує і тебе самого, і кордони дозволеного, поволі розсуваючи їх. Сам знаєш, як це зазвичай відбувається. Ці типові жіночі провокаційні напів-питання, напів-звинувачення, на чверть – завуальовані натяки, спрямовані на витискання з тебе компрометуючих зізнань для їх подальшого використання проти тебе. Як в американських фільмах про поліцію – будь-яке необережне слово чи пів слова, все що ви скажете, може бути використане проти вас у суді. Баби, хоч це і не вельми шанобливе порівняння, нагадують шкідників-паразитів на кшталт лобкових вошей – користі нуль, кусає, але чухати ніби приємно. У глибині душі вони (навіть ті, що вперто це заперечують) нездоланно переконані, що їхня дірка – це орбіта, за якою обертається світ.
Тож відтепер ти нарікаєшся щасливим титулом "холостяк" – гедоніст, котрий кожного ранку приходить на роботу з різних напрямків і котрий є щасливішим, психічно врівноваженішим, не кажучи вже про те, що значно заможнішим за полохливого, морально знеструмленого, зачавленого накинутими зобов'язаннями та затюканого жіночими примхами підкаблучника, що потерпає від принижень, комплексів та нервових розладів, це – якісно вищий щабель чоловічої еволюції, бо, як і заповідала матінка-природа, стогне від оргазмів частіше, ніж від люті, розпачу, та безпорадної невизначеності. Відтак радій! І користуйся тим на повну, щоб від хера на старості років залишилася сама шкуринка! Заведи коханку – це те, що тобі без вагань прописав би будь-який лікар-психотерапевт. А краще – три-чотири емоційно різнобарвних, несхожих одна на одну феї, – від домашньої дівчинки-білосніжки у фартуху і старомодних трикотажних трусах до рокової розпусниці-вамп у глянцевому шкіряному трико – і курсуй між ними, мов трамвай по маршруту, прив'язуючись до розкладу, а не до зупинок. Не до вподоби слово "коханка", то називай їх, скажімо, "амбулаторними дружинами". Причім саме у множині. Як то мовиться, коли у тебе лише одна дружина, вона виростає егоїсткою.
Ну, а що ж до дітей… Не переймайся за них, вони все правильно зрозуміють у свій час і ти ніколи не будеш для них покидьком, що б їм там не наплела Марта, а той художник ніколи не стане їм батьком, не купить і не підкупить, хоч він і грошовита паскуда, наскільки я докумекав. Якщо ти правильно виховував дітей, то вони бігтимуть до тебе обійняти навіть якщо твої руки пусті. А ти, друже, виховував їх правильно, я у тому впевнений.
Знаєш, я навіть частково тобі заздрю… Перегорни сторінку, продовжу там, бо Кетхен прокинулася.
[…]
Повернення до Берліна – це було наше спільне з дружиною виважене та, чого гріха таїти, радісне рішення. А твоє горе, братику, спрацювало спусковим гачком, останньою соломинкою, що зламала хребта лемберзькому верблюдові. Розчаровано розводжу руками і констатую – не прижився, не прищипився, хоч і, бачать небеса, старався з усих сил! От тепер їду, нічого не полишивши за спиною. Навіть жалкувати ні за чим. Зловмисник-редактор буде тільки радий мене здихатися. Я для нього – берлінський наглядач. А тут такий шанс, ще й з власної ініціативи – спекався болючого фурункула на дупі і аж помолодшав. Дружніми зв'язками, окрім покійного Карстена і покрижанілого ураз Штефана, я так і не обріс, не пустив корені ані в землю, ані в людей. Та й туга за рідними місцинами останнім часом добряче припікає. Прощавай химеристий сходе! Ти відторгнув мене, як тіло чужирідний донорський орган. Втім, на що я, дурень, розраховував? Трансплантологи давно вже довели, що пересадка мозку до чужого організму є принципово неможливою. От, маємо ще один черговий суспільно-цивілізаціно-анатомічно доказ цьому.
[…]
Ти не повіриш, що зараз було!
Щойно на вокзал похапцем припхався Штефан власною персоною та неочікувано нумо вибачатися, обіймати мене й навіть пускати сльозу! У мене ледь мову не відняло від подиву. Він десь пронюхав про мій квапливий від'їзд та вирішив, що я вчиняю так через нього. Все ж, як не крути, а в нього є велике серце і по-дитячому шляхетна совість.
Деталі розповім при особистій зустрічі – вже ось-ось (ну дозволь хоч трішки потримати інтригу за тестикули!), але у двох словах зміст його пропозиції зводиться до наступного: Так, мені прикро, що все так завершується. Ні, я не вважаю тебе пацюком, що тікає з корабля, а вважаю своїм другом. Так, нехай я не поділяю твої погляди, та маю надію, що це не завадить нашій дружбі. Так, я все ще вважаю тебе чудовою "заготовкою" для потенційного українця. Щось переосмислиш ти, щось переосмислю я. Їдь до столиці і, коли твоя ласка, будь там нашими вухами, очима і ротом – усім одразу або вибірково, на власний розсуд. І так, ми завжди чекаємо на тебе і щиро радітимемо твоєму поверненню.
Сказавши так він перепросив, знову обійняв мене і ховаючи очі, наповнені сльозами, швидесенько пішов геть.
Не знаю, як до цього ставитися, але він говорив щиро. Чесно, я розчулений і кішки на душі все ж заскреблися. Що б там не було, та майже рік ми день у день були одне одному підтримкою, розрадою, втіхою та порадниками. Я залишив йому свою берлінську адресу та пообіцяв іноді листуватися з ним, як оце із тобою.
Мчу щодуж до старигана-Крістіана, майбутнього світського лева, мачо і розбивача-спокусника жіночих сердець, стрімголов, висолопивши язика, старим іржавим потягом, що, маю підозру, возив до Берліна ще ледь не Захер-Мазоха (то збіг чи закономірність, що мазохізм народився не деінде, а у Лемберзі?)224, аби встигнути до 18 числа, щоб мій наступний день народження ми відсвяткували вже разом, як за старих добрих часи юності!
[…]
Прибери свій барліг, поголись, почисть зуби та знайди шкарпетки без дірок! Ми прийдемо удвох, бо Кетхен аж занадто розхвилювалася і запереймалася твоїм нещастям, відтак бідкається, квохче і наполягає, що неодмінно мусить прийти та "наготувати бідолазі чогось смачненького, бо він там, напевно, сам, голодний та холодний, охляв, сидить сумний і плаче". Може, й не всі баби … "такі"… диявол їх розбере!
Лемберг, 16.08.1990
31
LEMBERGER ZEITUNG
№ 55(2198) 19.08.1990
ЗВЕРНЕННЯ ҐАУЛЯЙТЕРА ГАЛІЦІЇ ДОКТОРА ФЕРЕНЦА ЕРМАННА
Суспільні події – Гаряча тема: ТЕРМІНОВО В НОМЕР
Лемберг, Галіцієн-райхсґау. Шановні громадяни Галіції! Як стало відомо з інформації, переданої імперським телебаченням і радіо, в країні утворено Державний комітет по надзвичайному стану в Третьому Райсі, який звернувся з відповідними заявами до німецького народу та урядів держав-членів ООН. Обов'язки Фюрера тимчасово виконує райхсміністр із партійних питань Ґюнтер Шабовскі. Це, зрозуміло, викликало реакцію, стурбованість наших людей. До Ландтаґу225 Галіції надходять телефонні дзвінки, звернення громадян з проханням висловитися з цього приводу. Що тут можна сказати? Відомо нам поки що далеко не все. Та й офіційні документи до нашого Ландтаґу поки що не надійшли. Ясно, що потрібен і певний час, щоб правильно розібратися в тому, що відбувається зараз у країні. Відповідні оцінки й висновки – а вони обов'язково будуть зроблені – попереду. Ми вважаємо, що в таких виключно серйозних політичних справах не можна проявляти поспішність з оцінками. Це має зробити колективний орган, обраний народом. Але не викликає сумніву, що в правовій державі все має відбуватися на основі закону, в тому числі й при оголошенні надзвичайного стану. І я хочу сподіватися, що всі суспільні процеси, принаймні у нас у Галіції, розвиватимуться виключно в конституційних рамках, згідно з чинним законодавством.
Тому закликаю вас, дорогі товариші, до спокою і витримки. У Галіції надзвичайний стан не оголошено. Зберігається в цілому стабільна обстановка. На всій території райхсґау працюють законно обрані та сформовані органи державної влади і управління. Діють Ландтаґ, її Президія, державні структури на місцях. Як і раніше, ми повинні йти шляхом демократії, законності і правопорядку, додержання конституційних норм.
Ми переконані, що всі органи місцевої влади будуть послідовно дотримуватись Конституції і законів, прийнятих Імперською канцелярією правопорядку, будуть діяти на основі законних актів, виконувати постанови і розпорядження законно обраних органів влади.
Зараз я звертаюсь до вас, дорогі співвітчизники, з одним: в умовах, що склалися, найбільше потрібні ваша мудрість, ваша розсудливість і відповідальність у ваших вчинках. Особливо звертаюсь до тих, кому доручена доля багатьох тисяч людей, – до керівників усіх державних органів, підприємств, установ і організацій, а також до лідерів політичних партій, громадських об'єднань і масових рухів. Просив би вас пройнятися почуттям складності моменту і зробити усе від вас залежне, щоб уникнути дестабілізації становища, загострення ситуації, порушень трудового ритму і громадського порядку. Спільними зусиллями ми повинні запобігти конфронтації і протистоянню. Це – в інтересах народу Галіції. Від того, як ми діятимемо сьогодні, залежатиме доля народу, доля демократії, доля нашого суверенітету.
Отже, наша позиція – це позиція виваженості і ще раз виваженості.