І якщо ми хочемо вижити, треба пам'ятати про друге більше, ніж про перше.
Марк кивнув, погоджуючись. Ця планета була для них як виклик, але також і джерелом нескінченних відкриттів. Але найголовніше зараз — дістатися шатла й зрозуміти, чи є у них шанс на повернення. Після короткого перепочинку вони знову вирушили в дорогу, повільно піднімаючись схилом поруч із ущелиною. Дорога стала важчою, і обом довелося докладати більше зусиль, особливо Марку, чия нога ще не повністю відновилася. Однак краєвиди, що відкривалися з висоти, все одно вражали. Десь посеред підйому вони натрапили на щось, що змусило обох завмерти. Посеред невеликої розчищеної ділянки лісу, схованої за високими кущами, лежало велике гніздо. Воно було дивної форми: кругле, розміром із невеликий автомобіль, зроблене з переплетених гілок, листя і, як помітив Марк, якихось блискучих ниток, схожих на павутину. Усередині гнізда виднілися кілька великих яєць, кожне з яких було розміром із гімнастичний м'яч.
— Чарлі, глянь на це, — тихо сказав Марк, не відводячи погляду від гнізда.
— Бачу. І я вже знаю, що ти збираєшся зробити, — відповів Чарлі з підозрою.
— Це ж неймовірно! — Марк, не слухаючи, наблизився до гнізда, наче зачарований.
— Зупинись! — голос Чарлі став різкішим, але він стримував себе, намагаючись не кричати. — Ти серйозно?! Це гніздо. Тут можуть бути якісь... істоти. І ти хочеш туди лізти?
— Тут поки нікого немає, — відмахнувся Марк, схилившись над гніздом. — Може, воно покинуте.
— "Поки" — ключове слово. А якщо ці... хто б це не був, повернуться? Ти ж розумієш, що ми навіть не знаємо, чи це хижаки, чи, можливо, щось ще небезпечніше?
— Але подивися, — Марк показав рукою на структуру гнізда. — Воно зроблене з якоїсь органічної речовини, можливо, це щось на кшталт павутини. Це може дати нам розуміння місцевих екосистем. Уяви, які відкриття ми можемо зробити!
— Відкриття? Ти намагаєшся знайти цікаві факти чи вбити нас обох? — Чарлі намагався тримати себе в руках, але роздратування в його голосі все ж проривалося.
— Розслабся, — Марк обережно доторкнувся до краю гнізда, не помічаючи, як Чарлі скрипнув зубами від такого ризику. — Ніякого руху, ніякого шуму. Думаю, тут усе безпечно.
— "Думаю" — це не аргумент! — Чарлі вже важко стримував бажання схопити Марка за плечі й відтягнути назад. — А якщо ці істоти залишають гніздо лише на полювання і можуть повернутися будь-якої миті? Що тоді?
— Тоді ми будемо обережними, — спокійно відповів Марк, не відриваючись від свого вивчення. — Але я думаю, що вони вже давно пішли. Можливо, це просто залишки старого гнізда.
Чарлі ледь стримався, щоб не закричати. Він озирнувся навколо, пильно вдивляючись у ліс, наче чекав, що ось-ось щось вирине з тіні дерев.
— Ти йолоп, Марк. Тобі цього мало? Ця планета вже показала, що будь-який твій крок може закінчитися катастрофою. Навіщо ще й шукати проблем?
Марк нарешті відступив від гнізда, випрямившись і злегка посміхнувшись:
— Знаєш, ти завжди такий обережний. І це добре, але іноді треба ризикнути, щоб зрозуміти, з чим ми маємо справу.
Чарлі похитав головою, намагаючись знайти слова, щоб відповісти, але зрештою просто сказав:
— Якщо це гніздо ще якось на нас вплине, ти будеш відповідати за нас обох.
Паралельна історія: Ніка, річка та втеча від крабів-павуків.
"Переправа через річку стала для Ніки серйозним випробуванням. Вода була крижаною, мутною і швидкоплинною. Вона користалася деревом, що впало над потоком, як природним мостом. Балансуючи на слизькому корі, вона зосереджено пересувалася вперед, не звертаючи уваги на холодний вітер, що дув їй у спину. Переправа минула без інцидентів, а тепер її чекала нова частина шляху — густий
Дерева стали ще вищими, а їхні крони майже повністю блокували сонячне світло. Земля під ногами повернулася на вологе місиво, що затягнуло її черевики. Кожен крок відлунював хрустом невідомих рослин
Через деякий час Ніка опинилася в невеликій улоговині. Навколо місця панувала дивна, страшна тиша. Посеред улоговини лежало велике гніздо, сховане під навислими кущами з товстими листками. Гніздо було велетенським — розміром із невеликого автомобіля, сплетене з грубих гілок, сухого листя та блискучих ниток, що нагадували павутин.
Ніка обережно наблизилась. Усередині гнізда виднілися кілька великих яєць із міцною шкаралупою. Вони переливалися на світлі слабким зеленим сяйвом, нагадуючи що вони не з землі. Її інстинкт попереджав: це небезпечне місце, і слід якнайшвидше йти.
Раптом повітря розітнув низький, моторошний звук, схожий на крекіт. Ніка завмерла. Вона почула тихий, але чіткий шурхіт із боку лісу, який швидко посилився. Із густих кущів з'явилися дві істоти.
Це були краби-павуки. Їх тіла, покриті грубим панциром, нагадували кору старого дерева, але в русі вони здавалися напрочуд граційними. Шість довгих ніжок, озброєних гострими кігтями, рухалися синхронно, і кожен їхній крок супроводжувався глухим звуком. Їхні числові очі блищали в напівтемряві, а довгі антени-списи коливалися, немов досліджуючи повітря.
Ніка миттєво зрозуміла, що це господарі гнізда, і вони її помітили. Один із крабів уже скоїв свій погляд на неї, починаючи рухатися в її бік. Його ноги видавали моторошний скрип, а блискучі нитки павутини почали витікати з його вусиків, чіпляючись за гілки.
Ніка кинулася бігти. Серце, здавалося, завмерло, поки вона проривалася через густі кущі та коріння, намагаючись уникати павутини, що була повішана неначе це капкан для якогось звіра. Її переслідувачі лунали за нею, їхнє скрекотіння все ближче. Ніка не могла відірватися від них — вони рухалися швидше, а їхні довгі антени кидали попереду Ніки павутину, створюючи захоплюючі пастки з павутини.
Раптом один із крабів-павуків ухопив її усиками за руку. Ніка відчула, як її тіло рвонуло назад, і біль від міцної хватки пронизав руку. Вона знову вирвалась із останніх сил, рухаючись через ліс і кидаючи погляди на своїх переслідувачів. Але вони не відступали. Відчайдушно вона побачила величезну тріщину в одному з дерев — значно велика і глибока, що могла сховати її цілою.
Ніка шмигнула в середині, мимоволі забруднивши себе смолою, що була в дереві. Її одяг та шкіра обліпилися липкою чорною речовиною. Зрозумівши, що це може допомогти, вона залишилася тихою, мертвим кутом ховаючись у темряві деревини. Погоня знову пройшла на кілька хвилин, коли краби-павуки почали оглядати навколишні місця. Скрекотіння їхніх голосів змішувалося з важким диханням, але вони не змогли знайти її слідів.
Ніка затамувала подих, намагаючись не рухатися і не видавати себе. Кожен її рух міг стати фатальним. Вони обшукали кілька місць, пройшли через тріщини в дереві поруч, але не помітили її. Її серце билося важко і швидко, але, зрештою, вони відійшли трохи далі від її схованки.
Ніка лежала в тріщині дерева, ховаючись від двох крабів-павуків, їх кроки лунали на відстані кількох метрів, але вони все ще не помічали її. Її серце билося так сильно, що здавалося навіть, вони могли почути його. Вона відчувала, як смола, в яку вона вилізла, тягне за собою кожен її рух. Її одяг став липким, а руки — важкими. Але це був єдиний спосіб залишитися живою.
В очах крабів була помітна певна плутанина. Вони рухалися по лісу, оглядаючи кожен сантиметр навколо, їхні довгі антени коливалися в пошуках запахів чи слідів. Ніка прислухалася до кожного їх звуку, намагаючись залишитися абсолютно нерухомою.
З усім тим, через кілька хвилин один із крабів, врешті-решт, відступив, очевидно, розуміючи, що сліди зникли. Ніка відчула, як її тіло затерпло від напруги, але вона не сміла рухатися. Краб відшукав нове місце для обстеження, а інший пішов за ним."
Вони відійшли від гнізда, але Чарлі постійно озирався назад, ніби боявся, що щось або хтось уже вирушив за ними слідом. Марк, навпаки, виглядав задоволеним своєю знахідкою, хоча в глибині душі і він почав замислюватися, чи варте його дослідницьке завзяття такого ризику. Чарлі й Марк продовжили свій шлях, хоча напруга між ними залишалася. Ліс навколо ставав густішим, сонячне світло ледь пробивалося крізь щільне листя, створюючи примарні візерунки на землі. Чарлі йшов попереду, постійно звіряючись із планшетом і сигналом шатла. Марк ішов слідом, поглядаючи навкруги й занотовуючи в блокнот, який завжди носив із собою.
— Залишилося 25 кілометрів, — сказав Чарлі, не відриваючи очей від екрана. — Якщо йтимемо стабільно, до вечора скоротимо половину відстані.
— Звучить оптимістично, — відповів Марк, намагаючись підтримати темп, хоча його щиколотка все ще трохи нила. — Але, чесно кажучи, ця планета продовжує мене заохочувати мене дослідити її.
Чарлі зупинився і подивився на нього.
— Ти ж той, хто кілька хвилин тому лазив до гнізда.
Марк лише знизав плечима:
— Це інше. Гніздо — це можливість для науки. А ось ця планета загалом… Вона ніби жива, але водночас так мертва. Якась дивна комбінація знайомого й абсолютно невідомого.
— У цьому я з тобою погоджуюсь, — кивнув Чарлі, обережно переступаючи через коріння, що випирало з землі. — Мені здається, що ця планета приховує більше, ніж ми можемо уявити. І це мене трохи насторожує.
Раптом Марк помітив щось серед дерев. Він підняв руку, щоб зупинити Чарлі.
— Що таке? — насторожено спитав Чарлі, присідаючи.
— Там, подивися, — тихо відповів Марк, вказуючи на якусь неприродну форму між стовбурами дерев.
Чарлі примружився і побачив ще одну незвичайну річ. Це було велике павутиння, що висіло між деревами. Але воно було незвичного кольору — темно-сріблясте, з відблисками при світлі.
— Не підходь близько, — швидко сказав Чарлі, ставлячи руку на плече Марка. — Хоча б цього разу послухай мене.
— Добре, добре, — зітхнув Марк, відступаючи. — Але ти ж розумієш, що я мушу це записати.
Вони зробили невеликий обхід, щоб уникнути павутиння, і продовжили рухатися до шатла. Чарлі спостерігав за сигналом, який залишався стабільним, і це трохи заспокоювало його. Через кілька годин вони дійшли до місця, де ліс почав рідшати, а звук води ставав дедалі гучнішим.