– Пішли до моря! Вдаримо трохи по пивцю...
– Оцінювати пиво, мабуть, краще, – сказав Вадим.
– Ще й як! – підтримав йог Сашко. – Я буду "Українське".
– Підтримую, – приєднався до нього Вадим.
Кафе – невеличкий павільйон з відкритою огородженою площадкою – розміщувалось прямо на пляжі, лише за десяти метрів від берега моря. З-за стійки бару лунала спокійна інструментальна музика.
– "Українського" усім! – входячи до кафе, зробив замовлення Анатолій.
Хлопці сіли за столик, дочекались замовлення і дотримались давнього ритуалу студентів-електроників: вони підняли кухлі з пивом, цокнулись їхніми верхніми кінцівками – "анод", потім цокнулись донцями – "катод", тими ж донцями торкнулись стола – "заземлення" та за розмовою почали потягувати світлу прохолодну природну рідину.
– До речі, щодо дівчат узагалі, – повернувся до припиненої теми Сашко. – Нещодавно в Інтернеті знайшов сайт конкурсів краси: "Міс Всесвіт"... Ви відчуваєте таємничий збіг назв? Але я не про те... – він зробив ковток зі свого кухля. – Сама організація такого роду конкурсів не витримує критики...
– Що ти маєш на увазі? – запитав Віктор.
– Невідомо звідки висуваються так звані "красуні"... І так зване журі, з невідомо кого, вибирає таку красуню. Образ якої потім нав'язується всьому світові...
– Хлопці. Сашко має пропозицію, – озвався Вадим. – І у свою чергу пропоную замовити по другому кухлю та по тараньці... якщо ніхто не проти.
;
/*Тараня – риба родини коропових. В Україні склалась традиція пити пиво з в'яленою рибою, зазвичай з таранькою.*/
;
Хлопці кивнули на знак згоди й Вадим зробив замовлення.
– Вадик правий, – продовжив Сашко. – Є пропозиція. Якщо б у нас було таке можливо, то ми могли б узяти навіть патент на ідею.
– Точніше захистити її авторським правом, – конкретизував Анатолій.
– Саме так, – погодився Олександр. – Я пропоную організувати комплекс конкурсів по виявленню справжніх красунь. Ну, наприклад, "Дівчина мрії". Фото або малюнок фігури та жіночого обличчя розрізається на складові частини. Тобто подрібнюється на елементи типових жіночих портретів: овал обличчя, зображення очей, губ, носа, брів, зачіски... А додатково можна запропонувати параметри тіла.
Значення цих параметрів та пронумеровані елементи портретів друкуються у газеті, журналі, або видаються окремою книжечкою... Читачам та телеглядачам пропонується вибрати ті з них, які їм найбільш до вподоби. Якщо вони не знайдуть серед запропонованих найкращих, то можуть запропонувати свої варіанти рис обличчя. Тобто надіслати до організаторів фото або малюнки, які друкуються в наступному, вже поширеному виданні.
– Важкувато буде поєднати разом видавничі компанії та телевізійників, – висловив сумнів Анатолій.
– Це вже технічне питання. А я поки що пропоную загальні обриси проекту. Можна сказати тема для подальших роздумів. Я продовжую: на основі "загальнообраних" рис обличчя створюється жіночий портрет – "Дівчини Мрії". Цього разу портрет та фізичні параметри друкуються, при можливості, у найбільшої кількості національних видань – з метою пошуку дівчин або молодих жінок, які найбільш точно відповідають портрету обраному телеглядачами, а потім проводиться телевізійний конкурс: на предмет існування в Україні такої дівчини взагалі.
Офіціант приніс замовлену тараньку та пиво.
– А ця пропозиція дійсно принципово відрізняється від існуючих, – погодився Вадим, приймаючи від нього рибу.
– Важливо, що вона справді демократична, – Сашко взяв кухоль та повернувся до Вадима. – А надалі в телестудії відбувається конкурс серед тих, хто в найбільшій мірі відповідає уявленню чоловіків нашої країни. І ось що головне – переможниця повинна визначатися більшістю голосів телеглядачів.
– Що дозволить глядачам безпосередньо прийняти участь у конкурсі, а не просто дивитись на процес обрання іншими.
– Правильно. Усе це може бути дуже цікавим для біороботів, – промовив тихо Віктор, чистячи свою рибинку.– Ми тут говоримо про дівчат та конкурси немовби ми самі справжні біороботи. Кожен із нас, здається, зовсім забув про те, що відбулось нещодавно.
Хлопці замовчали й зосередились на своїх думках. Вони наче тільки-но пригадали приголомшливі події сьогоднішнього ранку.
– А я пропоную провести маленький експеримент прямо тут, на пляжі, – захопився Віктор. – Можемо спробувати щось невеличке, та загалом можемо вже зараз з'ясувати дальність нашого впливу...
– У цьому щось є. В усякому разі на нас ніхто не зверне уваги. Проекспериментуємо на брудершафт. – підтримав його Анатолій і тихо проспівав: "Пад крил?м самаль?та а чьом-та пай?т..."
Четвірка відставила кухлі. З'єдналися голови, руки та ноги.
"Усім тим, хто зараз стоїть – сісти."
В уявному колі, центром якого була четвірка, усі пляжники сіли прямо на пісок. Діаметр цього кола був невеликим, щось близько двадцяти метрів.
"Усім тим, хто стоїть – встати."
Ті, хто сидів, встали.
"Усім займатися своїми справами."
Усе відбулось за декілька секунд. Дехто з відпочиваючих продовжував сидіти, дехто встав та пішов до моря купатись. Хлопці відкинулись на своїх стільцях.
– Усе ясно, – сказав Анатолій. – Наш вплив діє на відстані приблизно двадцяти метрів. Але цього надто замало...
– Висновок: треба винайти якійсь підсилювач, – погодився з ним Вадим. – Пропоную сьогодні відпочити, а завтра почнемо новий етап роботи.
– А може дія алкоголю послаблює силу впливу? – запитав Анатолій.
– Цілком можливо, – погодився з ним Віктор. – Але можливо й інше. Спробуємо повторити завтра на чисту голову. Але я чомусь певен, що алкоголь не дуже впливає на нас. Вадик правий, треба шукати щось таке... на зразок підсилювача.
– Здається, я можу визначити напрям пошуків, – сказав Сашко і став дивитись на море крізь свій кухоль.
Анатолій саркастично посміхнувся.
– Істина у вині? Точніше, у пиві?
Сашко знову трохи затримався з відповіддю.
– У мандалі. А точніше, у мексіканському малюнку дерева життя.
– Ти маєш на увазі... – почав Вадим.
– На малюнку зображені дерева... та гілки! – майже вигукнув останнє слово Віктор.
– Правильно!
Обличчя хлопців пожвавішали. Вони готові були кинутись у мозковий штурм хоч зараз.
– Добре. Питання в тому, які саме дерева? – запитав Сашко.
Віктор, як у школі, підняв руку і почав був говорити. Але його перебив Вадик.
– Почекайте хлопці. Почекайте. Я розумію, що зараз у кожного з нас дуже багато ідей. Однак, якщо час і підходить, все ж таки ми не в тому місці...
– Повністю погоджуюсь, – підтримав його Анатолій.
– То, може, повернемось у контору? – запропонував Віктор.
– Я не проти, – сказав Вадик. – Але. Гадаю, що ми трохи не в тому стані, щоб розв'язувати складні питання.
– Крім того, нам потрібний сам малюнок... – відгукнувся Анатолій.
– Якщо хочете, я вам хоч зараз його намалюю, – не вгамовувався Віктор. – По пам'яті намалюю.
– Я пропоную думати відпочиваючи, або відпочивати, думаючи, – сказав Олександр.
Усі його зрозуміли: хлопці якось разом замовчали. Кожен із них замислився. Віктор поклав лікті на стіл, сперся підборіддям на великі пальці рук та став дивитись на море. Олександр підняв свій пустий кухоль і через нього почав вивчати відпочиваючих, зупиняючись чомусь на дівчатах. Увагу Анатолія привернули декілька акацій та тополь, які росли поруч із кафе. Він нахилив голову трохи набік та вивчав їхні крони та стовбури. Вадиму залишилося просто небо, по якому повільно пропливали невеличкі хмарки.
Мовчання тривало декілька хвилин. Поки його не порушив Сашко.
– Зрозуміло, що нам важко відповісти на питання підсилювання психічної енергії без необхідної інформації, але ми можемо знову повернутись до вивчення об'єктів впливу. Тобто до обговорення питання явища біороботизму.
– Хоч ми декілька разів і обговорювали це питання, я знову та знову повертаюсь до нього думками, – підтримав його Вадик. – Чи маємо ми право насильно втручатись у природні процеси...
– Тут ще треба розібратись, – утрутився Віктор, – що взагалі є втручанням у природні процеси. Узяти хоча б розробку ядерної бомби. Це був природний процес, чи штучне втручання?
– Гадаю, що на момент винаходу самої бомби її творці вважали це штучним втручанням, яке зараз ми сприймаємо в якості історичного явища, – сказав Сашко.
– Досить цікава думка, – озвався Анатолій. – Адже розвиток людства – це природний процес.
– В усякому разі наше відкриття природно вписується в теорію Всесвітів, – парував Олександр.
– Ого! – озвався Вадик. – Гіпотезу підвищили у ранзі...
– А хіба те, що відбулось сьогодні і навіть декілька хвилин тому не утверджує цього? – запитав Анатолій.
– Згоден, теорія Всесвітів уже існує, – посміхнувся Вадим і несподівано запропонував: "Може досить тут сидіти? Підемо трохи пройдемось по узбережжю, а потім трохи по місту: давно вже так не гуляли."
Сашко підтримав його.
– А що? Слушна пропозиція.
;
;
/*-------------------------------------16----------------------------------*/
;
Хлопці розплатились та вийшли з кафе. Вони пішли уздовж лінії моря, поруч із невеликими хвилями, які повільно, із легким, напливаючим звуком намагались дістати кожного, хто підходив до них надто близько.
Був жаркий день. На піску – переважно незагорілі відпочиваючі, які тиснуться ближче до моря і залишають вільними невеличкі пляжні лавочки.
– Посидимо?
– Гайда!
Усі четверо сіли на найближчу лавочку, розслабились та стали дивитись на горизонт, на лінії якого можна було побачити якесь торгове судно.
– По каналу йде. Мабуть, на Керч, – зробив припущення Олександр.
– Мабуть... – погодився хтось із хлопців.
Віктор подивився навкруги.
– А народу небагато. То може викупаємось?
– Ти плавки взяв? – запитав Анатолій.
– Ні, нема. Але, якщо дуже хочеться...
– Якщо тобі дуже хочеться, то можеш хоч голий... Але не тут, а десь у Сопіно.
;
/*Сопіно – невеличке приморське селище біля Маріуполя, де не дуже багато відпочиваючих через брак загальновідомих комфортних умов.*/
;
– Одному якось не дуже...
– Тоді пропоную посидіти з нами, – підсумував Олександр.
– Переконали.
– Добре тут так просто сидіти, але якось сумно... – підвівся з місця Вадим.
– Ми ж домовились: думати відпочиваючи... – протягнув Сашко.
– Відпочивати можна і ходячи. Підемо в місто, – погодився з Вадимом Анатолій.
Хлопці почали вставати зі своїх місць.
Маріуполь – місто не дуже велике, але й не дуже маленьке: приблизно півмільйона мешканців.