Але Уляна його побачила, тому стала завертати до хати, щоб мати не наказала. Стецько став заступатися за тестя, бо той все ж батько Уляні. Та й Олексій підкинув йому ідею, щоб зводив Прокопа на вольну та поставив випити: може той більше полюбить майбутнього зятя. Весела двійця пішла пити, приспівуючи.
Уляна хвилювалася, бо ж мати будуть лаятися. Проте Олексій сказав, що нехай п’ють собі, тоді і сватання не вдастся, адже не буде ні жениха, ні батька нареченої.
Тоді вони почули як наближається Одарка і Олексій заявив, що спробує її ласкою прохати.
Ява 6
Одарка, побачивши, що її донька стоїть посеред білого дня із хлопцем, стала розганяти парочку. Веліла Олексію йти та шукати іншу дівчину. Олексій же ж мовив, що він Уляну любить більше життя, що він буде на неї і на Одарку заробляти, що не почує вона і лихого слова від нього. Проте, як не віддасть за нього Уляну, зразу піде в солдати і від першої ж кулі загине. А Одарка, хоч і вподобала хлопця, не могла за нього віддати доньку. Кандзюба багатий та вільний, а Олексій — кріпак.
І хоч парубок доводив, що зараз при панові живеться добре, Кандзюбина худоба засліпила стару. Олексій з Уляною востаннє попрохали попрощатися. Діти краяли Одарці серце. Уляна заявила, що теж не буде жити без коханого. Проте Олексій велів їй забути про нього та не згадувати, бо тепер Уляна не його.
Після того дівчина рішуче відсторонилася та мовила, що тепер уже вона не тутешня, хай роблять з нею, що хочуть. І пішла. Одарка ридала, бо хіба ж вона силувала б доньку за такого дурника, якби не худоба?
А Олексій, сумуючи, розмірковував, що з грішми і лежень, і дурень шанується, мов чоловік.
Ява 7
Повернувся Стецько. Його тесть так швидко пошкандибав на вольну, що хлопець за ним не встигав, тому кинув гроші йому та вернувся на Гончарівку. Олексій дурня не слухав. Пішов геть, щоб дядько готував його до солдатської служби, нетреба йому ніякої поради.
А Стецько знай співає весело, йдучи збиратися на сватання.
Дія 3
Ява 1
В хаті все було готове, чекали сватів. Одарка, сердечна, бідкалася, що десь пропав її чоловік, а без нього не вдастся засватати дочку. Тоді ж вона почула, що чоловік лежить на лавці. Одарка, зрозумівчши, що Прокіп в такий важливий день ходив на вольну, почала його лаяти, але той розповів, що він ходив викупити пояс, бо ж зять дав йому гроші.
Жінка вже була зраділа, коли чоловік додав, що в нього нема вже поясу. Він його викупив і одразу ж заклав, щоб купити іще горілки. Жінка взялася його молотити, але в цей момент постукали у двері.
Ява 2
Ввійшов Олексій. Одарка рада його бачити, ще більше звеселилась, коли почула, що хлопцеві вже байдуже до Уляни: найде собі другу. Він і зараз потанцює на сватанні. Одарка порадила Олексієві поговорити із Уляною та врозумити її.
Старости уже наближалися. Уляна була бліда та все ридала біля печі, а коли побачила Олексія – ще більше засмутилася. Та хлопець підійшов до неї і тихо сказав, щоб вона не боялася. Вони з дядьком уже все придумали, тому нехай подає сміливо рушники, але не поспішає із хустиною.
Тоді Прокіп запросив старостів до хати.
Ява 3
В хату ввійшли свати – Скорик та Тиміш – а з ними Стецько. Скорик сказав, що говорити буде він, а інші хай мовчать. Він починає розхвалювати Стецька, брехати скільки походили вони, перш ніж знайшли красиву дівку. Парубок лише радів, бо бачив, до чого іде. Уляна стояла, вся в сльозах, а мати все їй наказувала колупати піч. Одарка її весь час квапила, навіть коли дівчина кланялася батькам. Та й Прокіп теж її спішив, бо дуже вже хотів випити. Уляна, кланяючись, просила мати пожаліти її, аж Олексій впустив сльозу, але Одарка, хоч сама плакала, наказала подавати рушники. Скорик й Тимош пов’язали рушники. Тоді мати командує нести хустину. А Уляна вперлася – не понесу, та й все. Одарка вже надумала вибити із доньки дух, коли Скорик відвів дівчину.
Він заявив, ніби на Уляну хтось щось наслав, тому і брикається. Скорик тихенько шепнув щось дівчині і та весело пішла, щоб подати хустку. Тоді дівчина повернулася із акуратно складеною хустиною, яка лежала на таці поверх гарбуза, так, що його не було видно.
Дівчина піднесла Стецьку приготоване, але він, не взявши хустину, почав кланятися батькам Уляни. Тоді Олексій вихопив йому з-під носа хустку, а дурний Стецько вхопив гарбуза. Олексій з Уляною стали обніматися, а Одарка, коли все зрозуміла, кинулася до хлопця, щоб віддав хустку Кандзюбі та йшов геть. Жінка грозила і його, і доньку випороти.
Тут підоспів Скорик. По-перше, заявив, що то великий гріх – забрати хустку. Може виздихати вся худоба, навіть за кордоном. По-друге, сказав, що Одарці пороблено із Кандзюбиною худобою. Взяв Одарку під руку та мовив, що і їй щось наслали, треба нашептати. Змив її водою, злив воском та сказав, щоб пила воду щоранку з наперстка. Тоді худоба Кандзюбина їй геть повистрибує із голови, буде жити із дітьми, любити зятя і донька її теж буде щасливою.
Тоді Одарка із Прокопом благословили молодих, сіли до столу. І тільки Стецько був невеселий, зібрався й подався геть, співаючи нахабну пісеньку:
Мати, сказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій кріпак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як кріпачка.
Кріпачка, кріпачка…
Пішов геть, а решта стали святкувати заручини. Прийшли подруги Уляни, почалися танці, співи та веселощі. Кожен у співах виклав свої погляди на добро. Одарка вважає, що добро — це коли жінка керує чоловіком. Скорик — це коли усюди буде воєнний порядок. Олексій та Уляна, щасливі, стверджують, що добро — це любов та злагода. І Стецько, повернувшись, заспіва, що добро – це коли узагалі ніхто не одружується. Прокіп усім підтакує. П’єса закінчується спільними танцями.