Хомутенко вважає, що не можна миритися з несправедливістю, тому пише статтю у обласну газету. Незабаром з газети приходить відповідь, що редакція зацікавлена матеріалом і веде розслідування. Проте розслідування ведеться не так, як уявляє Улас. Лист хлопця надсилають у район. Голова райвиконкому особисто дзвонить до Реви і запитує, що він там робить. Гнат відповідає, що веде боротьбу з циганами та бродягами.
На цьому розслідування району закінчується. Гнат продовжує займатись фабрикуванням особистої справи хлопця. Характеристику Уласа він розпочинає з пригадування антирадянських вчинків далеких родичів хлопця і не відступає навіть від дрібних фактів. Наприкінці Рева описує, як саме Улас підриває авторитет голови сільради.
Хомутенко отримує записку, що потрібно негайно з’явитися у сільраду. Гнат запитує хлопця до якої таємної організації він належав, коли вчився у Харкові. Улас нічого не відповідає, тільки каже, що Гнату не досягти своєї мети. Хлопець обіцяє розіслати свою статтю в газети.
XVII
Сергій Золотаренко має німу сестру Саньку. Їхнє дитинство було важким, бо померли батьки. Сергійко був школяриком, а Санька — молодою дівчиною, яку потрібно було видавати заміж, але ніхто не брав через її ваду.
Санька любила і захищала брата. Німота зробила дівчину хитрим і мстивим відлюдником. На роботі в артілі Санька працювала де найважче, дивуючи усіх своєю силою та витривалістю.
Коли Санька знайомиться з Дорошем, то припускає, що він — добрий і поважний чоловік. Він показує свою рану, отриману на фінській війні. Жінка намагається зобразити, що за заповідями Божими не можна вбивати людей, бо вони всі хороші.
Щовечора до Золотаренків навідується багато людей. Дорош уважно слухає розповіді селян і відчуває, що вони натякають на щось важливе. Сергій каже, що до Валентина горнуться люди, і це нелегко заслужити. Оксен, на його думку, чоловік непоганий, але хитрий: хоче бути добрим і перед начальством, і перед працівниками. Але так бути не може. Сергій вважає, що Радянська влада турбується про народ, але влада Троянівки все руйнує. У цьому він бачить "заслугу" Гната. Він грубіянить, ображає працівників. Гнат готовий віддати життя за чинну владу, але не помічає, як сам її підриває.
Дорош згадує випадок, коли на вокзалі загубилася маленька дівчинка. Чоловік почував себе винним, адже не допоміг дитині знайти бабусю, хоч мав можливість. Чоловік надіявся на інших. Таке ж почуття вини охоплює його і тепер.
Валентин розуміє, що віддався роботі, не помітивши непослідовності у характері Оксена і його примирення з Гнатом. Він вважає, що Реву потрібно змусити визнати свої помилки і припинити чинити неподобства.
Розмову перебиває Джмелик, що заходить у хату. Дорош знає, що цей анархіст не раз сидів за ґратами за контрреволюційні розмови. Його батька репресували, а його самого вигнали з армії. Вони грають у карти, і Дорош виграє Северина. Джмелик каже, що не хоче покинути цю "компанію по агітації за Радянську владу". Він додає, що Дорош заслав його батька на смерть. Валентин відповідає, що Северин негідник, і його слідувало розстріляти разом з батьком.
Ввечері Дорош розповідає, як отримав свою рану в спині. Коли йому було вісімнадцять років, у його село приїхав комсомолець Сазон проводити колективізацію. Він попросив Валентина допомагати йому, адже хлопець добре знав місцевість. Коли вони пішли розкуркулювати Прокіпа Хвилю, то Валентина поранив "ворога" брат — горбань. Він штирхнув молодого хлопця вилами у бік.
Після того випадку Валентин запам’ятав, що не можна гратися з ворогом, а потрібно бити. Сергій розуміє, що Дорош має на увазі Джмелика.
XVIII
Вранці біля сільської ради збираються підводи. Люди не знають, навіщо їх викликають. У кабінеті Гнат каже Оксену і Валентину, що район наказує їм переселити людей. Дорош пропонує перевозити все по частинах. Рева відповідає, що це його не влаштовує, бо забагато проблем. Він каже, що сам вирішуватиме справу. Дорош тихо каже Оксенові наглядати за Гнатом, бо це важлива державна справа.
Тимко жалкує, що потрібно покидати рідний край. Сергій відповідає, що Радянська влада робить для села добро.
Гнат каже натовпу, що прийшов час йти вперед і розвиватися, а не "пити, грати і не приймати жодної участі в житті села". Люди гніваються і ледве не б’ють Гната. Оксен, бачачи, що справи йдуть погано, каже, що вони обов’язково переселять хутір, бо так постановив уряд. Відвертість Оксена приголомшує людей. Гамалія дає знак Сергію. Той біжить у найближчий двір, вилазить на дах і зриває парки.
Люди починають повторювати все за Сергієм.
Тимко з Охрімом розбирає хату якомусь чоловіку. Він має жінку і дочку. Тимко помічає красу тієї дівчини і слідкує за нею, щоб поговорити. Але вона ходить так, щоб їхні стежки не зійшлися.
Дівчина просить Тимка допомогти витягти діжку у льосі. Коли вони заходять туди, Тимко обнімає дівчину. Вона кричить, і матір відзивається на той крик. Стара запитує Тимка чий він син. Дізнавшись, що Ульяни Вихор, вона посміхається, бо знає її.
Коли діжку піднімають нагору, дівчина, більше не перемовляється з Тимком.
Господар звинувачує Вихора у крадіжці меду. Охрім зізнається, що це він зробив.
Увечері, коли вози рушають в дорогу, дівчина пригощає Тимка медом. Він згадує солодкі поцілунки Орисі.
Останнім із хутора виїжджає Гнат Рева. Він трохи п'яний, бо його підпоїли хуторяни, сподіваючись переселитись пізніше. Коли Рева їде яром, хтось двічі у нього стріляє. Гнат з пораненою рукою мчить до Троянівки. Фельдшер каже, що рана не страшна. Рева разом з Дорошем і Гамалією міркують, хто міг це зробить. Гнат вважає, що це або Улас Хомутенко, або Северин Джмелик. Дорош каже, що він ручається за чесність Уласа. Вони йдуть арештовувати Северина.
Гнат розповідає слідчому про все, що трапилося. Джмелика тимчасово закривають у сільрадівську в’ язницю.
XIX
Дороша викликають у район. У військкоматі він бачить низького, енергійного чоловіка у формі майора. Він каже, що Валентина хочуть бачити у райкомі.
У райкомі його приймає перший секретар Корнієнко. Він каже, що особисту справу відсилає у військову частину, де служитиме Дорош. За його словами, у тій біографії мало доброго, бо він покриває Хомутенка, на якого повно компрометуючих матеріалів. Корнієнко навіть каже, що має докази, як Валентин хотів здатися фінам у полон.
Розлючений Дорош покидає райком. По дорозі він зупиняється відпочити.
Чоловік згадує свою битву з фінами, поранення. На війні він онімів. Позбавлений можливості спілкуватися, Дорош впав у депресію. Цілими годинами він спостерігав за дідом, що працював на подвір’ї. Працездатність старого вразила Дороша, і він вирішив боротися зі своїм недугом і став частіше з’являтися серед людей. Валентин чесно виконував усі вказівки. Одного разу він почув звук машини і розмову. Професор повідомив, що хлопець здоровий.
Дорош раптом помічає, що лежить біля братської могили червоних бійців, вбитих махновцями в 1919 році.
Він хоче попросити Гната привести ті могили до ладу.
Приїхавши додому, Валентин збирає свої речі. Дорош каже Оксену і Сергію, що викликають усіх командирів запасу і він йде в армію. Він каже, що німці не просто стоять біля кордонів Радянського Союзу. Оксен каже, що ніхто не посміє напасти, бо є договір. Валентин не поділяє захоплення Оксена.
У селі люди швидко дізнаються, що Дорош їде, тому приходять провести.
Дорош впевнений: починається його нове життя.
XX
У Троянівку несподівано з’являється Федот Вихор з дружиною Юлею. Жінка не дуже рада приїзду до села. Бачачи батьків чоловіка, Юля не цілує їх, до того ж запитує, чого старий так погано вдягнений. Йонька відповідає, що для господарства його одяг підходить.
Уляна виносить надвір чавун з гарячою водою. Юля, не соромлячись чоловіків, знімає з себе чорну кофтину. Юля безсоромно розглядає Тимка.
Ввечері чоловіки збираються поговорить між собою. Кузь запитує Федота про достаток у селі. Вихор каже, що всі сили країни йдуть на важку індустрію, у кінці п'ятирічки всього буде доволі і людям буде добре. Кузь запитує чи правда, що німці йдуть до СРСР. Федот каже, що це йому невідомо, але нічого поганого не буде, бо з Німеччиною є угода про ненапад. Крім того, люди не повинні боятись, бо Радянський союз — наймогутніша країна світу.
Федот дає Йоньці тканину, військовий одяг і просить нікому про це не говорити.
Тимко сидить ображений. Він розуміє, що всі, крім матері і Гаврила, його ненавидять. Він пригадує, як у дитинстві батько купив нові чоботи Федотові, бо він був старший. Також батько хотів його якнайшвидше вирядити з хати.
Ще в дитинстві Тимко зрозумів, що між ним і батьком не буде миру, тому подорослівши, мав бажання помститись.
Увечері Тимко з Орисею зустрічаються.
XXI
Йонька рано прокидається, щоб накосити сіно. Він не наважується будити гостей, бо дуже боїться невістки. Старий вважає, що дівчина із заможної родини, а до багатих у нього пошана. У її присутності Йонька не може вимовити й слова.
Чоловік нарешті зважується збудити Федора. Юля вирішує піти подивитись на косьбу. Коли уже всі зібрані, невістка раптом тягне Йоньку до хати. Незабаром він виходить звідти у Юлиному взутті на підборах і капелюсі. Уляна каже Юлі не глузувати зі старого батька.
По дорозі брати згадують веселі історії дитинства і миряться. На лузі Вихори зустрічають старого Гордія Кошару з сином Денисом.
Уляна готує обід, а Юля стоїть під вербою і переживає, щоб не заразитись можливими отруйними рослинами. Дівчина спостерігає за Денисом.
Гордій жалується, що Денис погано працює, бо часто бігає постріляти зі своєї рушниці.
До косарів прибігає бригадир Прокіп і каже, що має вказівку не давати той викіс ділянки.
Чоловіки шукають іншу територію. Уляна бере граблі і ворушить сіно. Її тішить думка, що його поїсть колгоспна худоба.
Юля теж бере граблі, але працює ліниво, часто позираючи в той бік, де косить Денис. Вони зустрічаються поглядами. Дівчина просить Дениса показати найближче озеро чи річку. Вони приходять до порослої очеретом заводі. Денис підхоплює її на руки. Юля просить відпустити, погрожуючи своїм чоловіком. Денис сміється і йде назад.
Уляна каже Федотові, щоб він дивився за своєю жінкою.