Пошуковик сказав, що зустрічав його: Сашко просив передати, щоб хлопці були обережні і знайшли вихід. Верджил сказав, що вони вже знайшли двері і показав на стіну, де виднівся вихід. Друзі зрозуміли, що старий чомусь не бачить дверей. Раптом з'явився адмірал Оксеник, він тримав зброю – нейропаралізатор, і почав доводити хлопцям, що дідок – насправді люстерник. Старий натомість назвав адмірала люстерником. Адмірал пояснив хлопцям, що нещодавно зрозумів, у чому справа: приховані відсіки не можуть існувати в їхньому просторі, та коли корабель переходить у Вирій, вони тут оприявнюються. Тож бібліотечна колиска автоматично під'єдналася до корабельної Грибниці. А люстерник про це дізнався і вирішив скористатися колискою, з допомогою якої інфікував Грибницю, а потім почав захоплювати бранців: Ненарока, пана Воллгейма.
Мишко зрозумів, що адмірал говорить правду. Почалася боротьба між людьми і люстерником, та все закінчилося тим, що на допомогу люстернику прийшла справжнісінька горила – одна з його аватар. Адмірал встиг пояснити хлопцям, що люстерник має безліч аватар, бо здатний при потребі розділятися на кількох дрібніших. А потім люстерник їх... себто самого себе поїдає, щоб знову зробити частиною свого організму. Саме тому адмірал намагався знешкодити всіх аватар у бібліотеці: ягуара, трубкозубів, горилу, крокодила, але не встиг, бо втрутилися хлопці. Отож, люстерник щойно бачить небезпеку, розпадається на десятки, інколи й на сотні організмів.
По адміраловому фродику люстерник зв'язався з вчителькою, пані Мерріл, і зажадав корабель, а екіпаж наказав перевести у рятувальний човник. Також люстерник повідомив, що Ненарока і Воллгейма уже відпустив. Пані Мерріл мусила погодитися з умовами люстерника. Вона попросила відпустити дітей, та люстерник сказав, що спершу випустить одного хлопця через найближчий вихід – той, що веде на обшивку. Другий хлопець піде згодом, коли пані Мерріл принесе до внутрішнього шлюзу ключ від серця зорельота.
Спершу люстерник відпустив Фінлея. Хлопець вдягнув скафандр і мусив пішки добігти до найближчого шлюзу. Мишко мав йти через інший вихід. Адмірал мав свої потаємні плани, і хлопці їх зрозуміли та зуміли виконати.
Пізніше жіночий голос повідомив, що відбувається від'єднання відсіку UE-80 від корабля. Мишко з допомогою наплічника зумів відлетіти від люстерника, і адмірал крикнув, щоб хлопець тікав. Через фродик мишко почув Сашка Ненарока. Той повідомив, що спробує допомогти.
Відсік з бібліотекою мав от-от від'єднатися. Це адмірал запустив процедуру від'єднання якраз перед тим, як іти до бібліотеки. Мишко опинився біля виходу. Ненарок повідомляв йому через фродик, що горила лягала у колиску і саме через неї люстерник під'єднувався до Грибниці. Ось звідки у колисці шерсть, а зараз ця горила повинна бути десь біля Мишка.
Верджил тим часом біг ззовні відсіку до шлюзу. Він повинен був відчинити його, щоб Мишко вийшов. Мишко мусив відволікти люстерникову аватару, вдягти скафандр, дочекатися, поки Верджил відкриє двері – бо вони вже були заблоковані зсередини. Ну і потім разом із Фінлеєм летіти собі до "Горобця". Небезпека полягала в тому, що скафандр Верджила й наплічник Мишка були застарілими.
Пролунав приглушений вибух – відсік остаточно від'єднався від корабля, зникала штучна сила тяжіння. Мишко через шлюз запитав Фінлея, чи той знайшов замок. Друг відповів, що відсік летить геть, а його тримають магнітні підбори чобіт. Хлопців розділяли одні двері, але замок не реагував на команди, навіть не розпізнавав фродик.
До Мишка наближалася горила, почалася боротьба. Хлопець вдягнув скафандр з РВ-шки, а горилі закинув свій наплічник. Двигун спрацював, наплічник рвонув, тягнучи горилу за собою. Мишко взяв зі скафандра линву, щоб пристебнути кінець до скоби на корпусі РВ-шки. Горила знову повернулася. Раптом двері винесло назовні, повітря почало стрімко витікати крізь отвір, горилу теж потягло назовні. Мишко хотів спробувати пробратися назад і з'ясувати, що сталося з адміралом. Та Верджил не відповідав, бо коли під тиском повітря двері вибило назовні, його зачепило ними, він ударився головою та знепритомнів.
Мишко побачив в отворі горилу, вона трималася за край і перетворилася на зародки інших істот: з-під шкіри проглядали частини менших тварин. З бібліотеки летів крокодил, його затягувало у вир. Нарешті, крокодила і горилу понесло геть. Тепер прохід був вільний. Поверхня відсіку нагадувала морське дно, бо її густо вкривали свіжі пагони зоряниці. Та всюди тут різні були мокриці, жуки, кліщі, черепахи, змії. Люстерникове поріддя – точніше, він сам, розпорошений на десятки дрібних тіл. Так він мав змогу вижити на корпусі.
Фінлей висів неподалік від отвору. Він знехтував правилами безпеки: не принайтувався линвою до корпусу. Якби не випадковий дріт, що обмотався навколо його ноги, Верджила тут уже не було б. Мишко перемкнувся на загальний канал "Горобця", але корабель був надто далеко, щоб хоч з кимось зв'язатися. Раптом хтось сказав Мишкові, що його не чують, бо корабель дуже далеко. Це говорив Кавалерія – імп Верджилового скафа. Сам хлопець був уже хвилин десять як непритомний. Саме Кавалерія прив'язав Фінлея, коли він знепритомнів.
Мишко вернувся і взяв з РВ-шки наплічник, який вони могли використати як двигун, щоб летіти до корабля. Та "Стріляний горобець" був надто далеко. Все-таки вони рушили. Шансів на порятунок було мало, тому Мишко почав говорити все те, що хотів передати спершу мамі з татом, потім бабусям і дідусям, Алісі та іншим однокласникам... Кавалерія ці слова записував. Потім хлопець попросив, щоб імп ввів його в анабіоз. Мишко відчував, що поступово провалюється в сон, аж раптом почувся голос Сашка.
Друзі підібрали Мишка і Верджила на човник, а тепер готувалися до десанту на UE-80, щоб виловити усіх аватар. Мишко надіявся знайти хоча б тіло адмірала. Сашко розповів Мишку, що коли люстерник зв'язався з пані Мерріл, вона перевела учнів на човник і збиралася віддати ключ від "серця" корабля. Тоді Сашко ізолював фродики вчителів, а Штерн збрехав, що вчителів кличуть на капітанський місток. Учні лишилися самі – і одразу стартували човником.
Зоряні джури оточили відсік UE-80 і почати відловлювати аватар та поміщати в анабіозник, щоб ті не мандрували космосом і не атакували кораблі. Треба було поспішати, бо після від'єднання відсік мав автоматично знищитися. Весь цей час Мишко хотів хоча б спробувати пошукати адмірала. Та разом з Кавалерією йому вдалося знайти лише футляр від окулярів адмірала. Хоча, коли хлопець уже покидав відсік, він наче на мить побачив постать пана Оксеника.
Виловивши аватар, зоряні джури почали добиратися до човника. Тим часом пані Мерріл розвернула корабель і підібрала їх. Вчителька, коли прибули на "Горобець", жодним словом їм не дорікнула, навіть голосу не підвищила. Але згодом пані Мерріл оголосила, що учнів негайно відправлять на Землю. Кожен з зоряних джур хотів взяти вину на себе. Вчителі змилувалися, а пані Мерріл сказала, що вони зараз у Вирії й уже знаходяться ближче до Марса, ніж до Землі. Та усіх, хто хоче повернутися на Землю, туди доправить "Зухвалий колібрі".
Учні залишилися у статусі джур, а Неборака відправили у його каюту. Там на нього чекала мама, дуже сердита. Мишко переконав її, що ніхто б не залишив друзів у біді, і йому треба залишитися. Мама пишалася ним, але попередила, щоб більше ніяких нових пригод не було.
"Зухвалий колібрі" мав летіти далі, тому відбулося роз'єднання двох кораблів. Ненарок був радий, що Мишко залишився. На них чекало багато таємниць.
"Колібрі" полетів, а "Стріляний горобець" почав розраховувати маршрут до точки виходу над Марсом. Раптом "Колібрі" повідомив, що до них наближається об'єкт невідомої природи – перелесник або навіть вогняний змій. "Колібрі" був змушений вдатися до позапланового стрибка. Екран "Стріляного горобця" демонстрував фіолетову безодню, у якій висів маленький "Колібрі", і велику жовтогарячу тінь, котра наче пливла до нього. Більший за "Колібрі" разів у два, несподівано схожий на людину, об'єкт раз у раз змахував ногами й наче долав вмить чималі відстані. Раптом перед "Зухвалим колібрі" розчахнувся райдужний вихор, і корабель перетік у нього. Жовтогарячий велет зробив крок і опинився в самому серці вихору. Усі раділи, що велета розмотає на атоми. Один з вчителів повідомив, що то був чугайстер. Мама встигла врятуватися, тільки й подумав Мишко. Раптом хлопець зрозумів, що от вони стрибнуть, а по той бік завіси не буде Марса. Й інших планет не буде, а тільки чорний порожній космос на світові роки увсебіч, скільки не лети. Він і не знав, звідки виникло це передчуття. Крізь сльози Мишко ще встиг побачити, як чугайстер випростовується й крокує просто до їхнього корабля. Потім синій колір став нестерпно яскравим, сліпучим – і Мишко заплющив очі. І тоді "Горобець" стрибнув.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу