після прийому почалися балачки про політику. Мало було козаків, які тягнули за царем, бо всі знали, як знущається над людьми. Поки Апостол та більшість козаків жаліли важку долю України, Кочубей говорив Іскрі на вухо, що треба щось робити з гетьманом. А Орлик з Войнаровським подали собі руки і домовилися, що до кінця будуть разом і служитимуть гетьману.
Коли Мазепа опинився з Мотрею наодинці, дівчина розповіла, що батьки скоро переїдуть у Батурин, можливо, заберуть і її. Вона дала свою згоду на шлюб, а гетьман подарував їй брильянтовий перстень зі своєї руки. Кращого й дорожчого на всій Україні не було.
НАСТРІЧУ НОВОМУ
Гетьман поїхав від Кочубеїв, а Мотря роздумувала про своє майбутнє. "Не в коханню сила, а в ділі, до котрого нас кохання веде", − думала дівчина. Вона вирішила, що коли батьки не дадуть згоди на шлюб, то піде проти їх волі. Щоб її не залишили в Ковалівці, дівчина догоджала матері. А через кілька днів по від'їзді гетьмана Кочубеї разом з дочкою зібралися в Батурин.
Дорога до гетьманської столиці була нелегка, заважав їхати дощ, а в якомусь гайку на них напали царські люди. На щастя Мотрин чура, нікому не сказавши, зібрав сміливців і напав на ворога ззаду. Коли все закінчилося, Кочубей наказав своїм людям не оголошувати нікому, що на них напали москалі.
РІШЕННЯ
Мазепа розмовляв з Пилипом Орликом і переконував, що король Карл − це великий чоловік. Гетьман спитав, чи Орлик на боці Петра. Але Пилип відповів, що цар − демон, не чоловік. він тільки того й чекає, щоб до решти поневолити Україну. Гетьман і Орлик дістали таємного листя від княгині Дольської і почали читати. Вона писала, що незабаром прибуде з Волині ціле військо шведське зі своїм знаменитим вождем. Королі Польщі і Швеції дадуть гетьманові асекурацію і гарантію... Орлик налякався, дізнавшись про плани гетьмана. Побачивши, що Пилип вагається, Мазепа подер листа і спалив. А потім продиктував Орликові листа до Дольської, де говорив, що ніколи не порушить вірність цареві.
Цілу ніч гетьман думав і снував свої плани. І знову вночі до нього прийшов блазень. Він розповів вірша про осла, який вагався, що їсти: в одних яслах було сіно, в інших − солома. Так вагався, що помер з голоду. Мазепа зрозумів якийсь натяк і спитав, про кого цей вірш. Блазень відповів, що про всіх і кожного. "Диявол, не чоловік", − думав Мазепа і вирішив тримати блазня при собі, щоб не втік, а то він догадується забагато. Потім гетьман написав листа до Мотрі.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
СВАТИ
Мазепа вагався, чи годиться піддурювати царя. Ще раз став читати лист княгині Дольської. Вона писала, що недавно чула, як сам Шереметьєв казав, що Меншиков хоче скинути Мазепу з гетьманства і хоче сам стати гетьманом України.
Потім Іван Степанович прочитав листа від Мотрі. Вона писала, що чекає його в Батурині, а перстень носить на серці, щоб не побачили люди. Мазепа написав лист до Кочубеїв, у якому сватав Мотрю.
КАЖУТЬ...
Кочубеї переїхали до другого двору, що був на батуринському подвір'ї, а Мотрю залишили на замку. Сумно й скучно було дівчині. Гетьман проживав у Бахмачі і таємно передавав їй листи. Дівчина ж передавала своєю служницею Мелашкою листи до Мазепи. Гетьман писав дуже гарно, називав Мотрю своїм серцем, пташкою і величав "Вашою Милостею". Від других вона таких улесливих слів не любила слухати, від гетьмана приймала. Мотря тужила, за гетьманом, а осінь додавала туги.
ЗРИВ
Починалася зима. Мотря сиділа в старому батьковому будинкові серед батуринського замку. Марія Федорівна нездужала, і дівчина доглядала тітку. Якось ввечері батьки викликали дівчину до себе.
Була темна ніч, крутило снігами, коли Мотря їхала до батьків. Вона не розуміла, чого це батьки кличуть її під ніч.
Кочубей, а більше Любов Федорівна, напали на Мотрю, бо отримали листа від гетьмана, у якому він просив її руки. Мати називала дочку найобразливішими словами, кидалася на неї з кулаками. Закінчилося тим, що батько замкнув Мотрю у погребі.
У ТЕМНИЦІ
Мотря не могла помиритися з кривдою, яку їй зробили. Але бунтарський дух брав перевагу над дівоцьким жалем. Вона згадувала маму, яка завжди була сердита, ніколи не погладила, не пригорнула до себе, не сказала доброго слова. Все грізна, горда, самовпевнена, як деспот. Жаль було батька, Мотря хотіла побалакати з ним на самоті.
БАТЬКО Й ДОНЬКА
Наступного дня Кочубей покликав Мотрю і знову просив покоритися матері. Мотря Богом клялася, що любить гетьмана і хоче бути йому дружиною. Далі Кочубей дав дочці лист з "її відмовою", щоб дівчина підписала. Коли вона відмовилася, батько сказав, що є інший вихід − хай іде в черниці. Мотря погодилася.
У МОНАСТИР
Для Мотрі приготували сани, навантажені одягом і харчами. Саму дівчину посадили у великі залубні. Гайдуки на конях мали супроводжувати її у дорозі до монастиря. Дві жінки, повірниці Кочубеїхи, готувалися супроводжувати Мотрю: вони добре поїли і випили, а з собою прихопили дві пляшки з вином. Кочубей з жінкою випровадили дочку.
У дорозі Мотря вдала, ніби спить. Тоді дві жінки, що її супроводжували, витягли пляшки і випили. Скоро вони заснули, а Мотря почула крик. Зчинився якийсь рух, а потім дівчину схопили і посадили на коня. Сказали, що свої. Спершу поїхали у яр, потім опинилися у млині, що стояв далеко в полі. Викрадення Мотрі, як виявилося, організував її чура, який не хотів, щоб його панночка ставала черницею. Жінка−мельничка гостинно прийняла Мотрю, а потім заховала її на ніч у потаємну кімнату.
У БАХМАЧ
Наступного вечора Мотрю повезли до надійного старенького панотця, що жив біля самого Бахмача, на передмістю. Як сани в'їхали в ярок, почали їх переслідувати вовки. Мельник, що віз дівчину, стріляв, сани гнали, як буря. А коли нарешті втекли, Мотря наказала мельникові їхати прямо у Бахмач, бо там саме був гетьман.
ТОМ ДРУГИЙ
ДОКИНЬ ДРІВЕЦЬ!
Мазепа і Андрій Войнаровський, його небіж, говорили про політику і грілися біля печі. Мазепа вважав, що йому треба підложити дрівець до історичного вогнища, а то воно погасне. Войнаровський зауважив, що той вогонь може зайняти степ і можуть згоріти людські селища, але Мазепа відповів: "Кращий огонь від темряви. Нам темрява грозить. Ось чого я боюся. Боюся ночі, котра може тривати віки".
Гетьман з небожем ще довго розмовляли на різні теми до пізньої ночі. Раптом хтось приїхав у гетьманський двір. То була Мотря. Мазепі відразу стало ясно, що Мотря втекла від батьків. Він розігрівав її холодні руки своїми, а в дівчини був жар. Вона розповіла, що втекла, коли її везли у монастир. Мазепа вирішив нікому, крім Войнаровського і своєї тітки Лідії, не розповідати про те, що сталося. Тітці доручив опікуватися хворою дівчиною. Мотриного чуру залишили біля неї.
ВТІКАТИ
Гайдуки, які супроводжували Мотрю, шукали пригоже місце для переправи саней через річку. В той момент чура і викрав Мотрю. А коли гайдуки повернулися, то побачили сани без коней і зв'язаного візника в рові. Чоловіки спершу хотіли вертати в Батурин і розказати правду, та налякалися і вирішили тікати на Січ.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПРОБУДЖЕННЯ
А дві жінки, що супроводжували Мотрю, − Параскевія Яковлівна і Гликерія Тимофіївна спали п'яні у санях. Їм було тепло в сніговій загаті. Коли жінки прокинулися, то спершу думали, що вже приїхали. Потім вони перелякалися, бо зрозуміли, що сталося. Разом з одним чоловіком і його дочкою вони добралися до монастиря і повідомили ігумені про викрадення Мотрі. Вночі ігуменя поїхала до Кочубеїв, а жінки прикинулися хворими і лишилися у монастирі.
ЗИМОЮ − ГРІМ!
Любов Федорівна сама приїхала в генеральну канцелярію і повідомила чоловіку, що їх дочку викрали. Почуття вини пригнуло Кочубеїху, вона впала перед чоловіком на коліна і визнала свою провину. Жінка поклялася, що коли вдасться повернути дочку, то вона буде для неї доброю мамою і все простить. Коли Кочубей заспокоївся трохи, то думав тільки, хто тую змову міг учинити. Може, сама Мотря?..
РОЗМОВА
Наступного дня Любов Федорівна уже жаліла, що подалась перед чоловіком, що не встояла в бою. Кочубей відправив всюди своїх людей, щоб шукали сліди Мотрі. Кочубеїха відразу вирішила, що Мотрині сліди будуть десь недалеко від Мазепи. Кочубей сказав, що Мазепа до такого діла неспосібний.
Гетьман прислав Кочубею листа і просив негайно приїжджати.
ГЕТЬМАНСЬКЕ СЛОВО
Генеральний суддя прибув до гетьмана і довідався, що його дочка тут, у Бахмачі. Мазепа розповів, що Мотря хвора, що сама втекла сюди, спасаючи себе перед монастирем, перед вовками і − перед мамою. Кочубей зайшов у кімнату дочки. Лідія Петрівна і лікар сиділи біля неї. Мотря не розуміла, що до неї говорять.
Кочубей хотів їхати, але гетьман не пустив його. Вночі з Мотрею було дуже погано, але Кочубея не будили. Зранку Мазепа відпровадив Кочубея на своїх санях і своїми кіньми. Войнаровський супроводжував генерального суддю, а назад мав привезти Івана Чуйкевича.
SEMPER IDEM
Любов Федорівна називала гетьмана старим прелюбодієм, безсоромним женолюбом, нищителем дівочої цноти. Кочубей сподівався, що Любов Федорівна, яка зм'якла два дні тому й покаялася, так і лишиться такою, але сталася переміна. Кочубей став нарікати, що через язикату жінку він зраджує старого товариша − гетьмана, що через неї мусить дивитися на терпіння своєї доньки і що довше на таке знущання не дозволить. Та мати вважала, що дочка зовсім не хвора, а просто вдає.
Ввечері Любов Федорівна почала піддобрюватися до чоловіка і переконувати, що зараз саме пора розрахуватися з Мазепою. Хоч Кочубей казав, що зараз час не на помсту, а на молитву за дочку, Кочубеїха прагла не втратити нагоду помститися і зробити гетьманом свого чоловіка.
МІЖ РОЗУМОМ І СЕРЦЕМ
Чуйкевич приїхав у Бахмач і отримав від гетьмана завдання охороняти хутір, бо Мазепа з Войнаровським їхали на невизначений час у Батурин. Перед від'їздом гетьман сказав Івану, що в хуторі перебуває хвора Мотря. Іван розповів гетьману, що знайомий з дівчиною ще з дитинства.