Він побачив і Олю Чровжову, яка на нього не звертала уваги. Хлопець на прізвище Кононенко скликав до себе усіх восьмикласників. На урочистій лінійці виступив директор, потім якась десятикласниця−відмінниця і завуч. Тоді директор махнув рукою, на ганку пролунав дзвоник, і учні рушили в класи.
Поки Толя пропхався до класу − всі місця були зайняті. Лишилося одне, на першій парті, під носом у вчителя. Довелось іти за ту парту. Поруч сидів Михайло Кононенко, який поставився до Толі вороже.
Коли прийшов вчитель історії, було цікаво слухати його розповідь, та в Толю почав стріляти учень на прізвище Голобородько. Толя витяг свою резинку і почав відстрілюватися. Кононенку сподобалася спритність Толі. На перерві Голобородько почав футболити портфель Толі. А після уроків між Голобородьком і Толею відбулася бійка. Толя вийшов переможцем, і вся школа раділа, бо він зміг побороти найсильнішого хлопця.
Другого дня директор викликав Толю і зробив зауваження, а потім написав листа, заклеїв і наказав хлопцеві віддати мамі. Директор попередив: якщо іще хтось поскаржиться на Толю − вижене зі школи. Хлопець довідався, що доповів про бійку Голобородько, і коли в класі дізналися про це, то стали на захист Толі. А Кононенко зі ще одним хлопцем і дівчиною пішли до директора і довели, що Толя не винен. Того дня Толя не чекав Федька після уроків, щоб іти разом додому. У Толі з'явилися нові друзі. І Кононенко, й Гаврильченко, і Ніна Рибальченко − дівчина, яка сиділа поруч з Олею Чровжовою, і ще один хлопець, який мав незвичне ім'я Кім, тобто, Комуністичний Інтернаціонал Молоді. Всі вони жили у тому ж кутку, що і Толя. Вони йшли веселою галасливою ватагою, і Толі ще ніколи не було так хороше, так світло й легко на душі.
ВЧИТЕЛІ, ВЧИТЕЛІ…
З перших днів занять найбільше запам'яталися уроки фізики. І то зовсім не тому, що Толя палав особливою любов'ю до цього предмета. Хлопець найбільше з усіх дисциплін любив оту, що мала звабливу назву "канікули". Він згадав, як наприкінці канікул перед шостим класом вкрав з Ваньком в дядька Юхима ворота і зробив з них пліт. На тому плоті хлопці планували мандрувати річкою. Плавання почалося добре, але на бистрині пліт ударило щосили об корч. Пліт став цапа, і вони з Ваньком шубовснули в темний вир. Не потонули тільки тому, що плавали, як качки. Усе начиння (їжа, посуд, кожух Ванькового тата) пішло на дно.
А тепер Толя учень 8−В і йому найбільше подобається фізика. Вчитель Іван Данилович був дуже розумний і все гарно пояснював, а вигляд мав дуже акуратний. Фізика стала улюбленим предметом Толі, і він не пас задніх. Може, Толя й став би фізиком, але Іван Данилович пішов з їхньої школи. А новий вчитель фізики не дуже добре знав предмет, часто розповідав про свій квітник і оранжерею, бо любив квіти. Оцінки ж він ставив з огляду на інші предмети. Якщо в щоденнику того дня стояло "задовільно" з іншого предмета, то хоч проси, хоч моли, вищої оцінки з фізики не доб'єшся нізащо.
ПРО ПАРАШУТНУ ВИШКУ І ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ "ЗАЙЦІ" І З ЧИМ ЇХ ЇДЯТЬ
Такого серйозного хлопця, як Васько Гаврильченко, Толя ще не зустрічав. Васько навіть терпів витівки Мишка Кононенка − невгамовного Толикового сусіда, в якого енергія так і кипіла. Васько ніколи не сердився, а Мишко називав його Сократом і Діогеном у бочці. Гаврильченко на полях зошитів, на обкладинках, на промокашках малював літаки найрізноманітніших конструкцій. Поміж літаками частенько траплялись і планери та парашути: Гаврильченко відвідував гурток планеристів. Він єдиний із восьмикласників піднімавсь у повітря. Хто б міг подумати: звичайнісінький хлопець − і вже парашутист!
Толя мріяв потоваришувати з Гаврильченком. Допомогла Оля Чровжова, з якою Толя помирився. Вона вибрала Толю в редколегію стінної газети, і хлопець написав вірша про героїв–пілотів, в якому натякнув, що в їхній школі є майбутній льотчик, треба буде − полетить на край світу. Васькові сподобався вірш, а коли він дізнався, що вірш написав Толя, то показав йому свого вірша. Хлопці стали друзями. Наступного дня вони подалися на аеродром. Василь говорив усім, що Толя − його товариш−поет. Повертаючись з аеродрому, Толя запитав Василя, чи правда, що він стрибав з літака із парашутом. І був трохи розчарований, коли той відповів, що стрибав, але не з літака, а з парашутної вишки.
Толя похвалився Федькові, що теж стрибне з парашутної вишки. Федько переконував не робити цього, бо більшість тих, хто стрибають, калічаться. Толя вирішив: краще стати калікою, аніж навіки зганьбити себе в очах Гаврильченка. Треба тільки дістати сорок копійок на стрибок. Для цього Толя вирішив поїхати "зайцем" і зекономити.
Толя дуже хвилювався, коли їхав без білета. Коли з'явилися контролери, він заліз під лавку. А як почали його вже й тягнути, хлопець схопився руками за чийсь чобіт. В обнімку з чоботом Толя вилетів з–під лавки. Дядько почав кричати, що у нього вкрали чобіт. Вибухла суперечка: одні доводили, що Толя − звичайнісінький "заєць", інші ж твердили, що злодій. Усіх "зайців" повезли до відділку. Дорогою один з хлопців, теж Толя, порадив нашому герою кидатися під вагон, а потім тікати. Таким чином хлопці втекли, і їх не доганяли, бо пильнували інших "зайців".
На зекономлені гроші Толя пішов стрибати з парашутної вишки. Було неймовірно страшно, ще й хлопець, що керував там, квапив Толю. Він розшнурував черевики, щоб бути легшим. Розсердившись, той парубок оддер Толю від перил і штовхнув з вишки. Толя хотів вчепитись у стропи, щоб не випасти з парашута, і лише тоді побачив, що в його руках по черевику.
Федько нізащо не хотів повірити, що Толя стрибав із вишки. Гаврильченко повірив відразу. Кононенко теж повірив. Але зауважив, що коли вже стрибати, то одразу з літака.
МАСКУЛІНУМ, ФЕМШІНУМ, НОЙТРУМ
Найбільше Толя не любив німецьку мову, якою він ніколи ніде не користувався. Лише один раз, у сьомому класі, десь під Новий рік вона йому знадобилася. Було усе так. У клубі з'явився більярд, але до нього хлопців не підпускав завідуючий клубом, рудий парубійко Іван. Якось він збрехав Ванькові і Толику, що дозволить зіграти, якщо хлопці прочистять сніг від клубу до дороги. Снігу тоді навалило чимало, від дороги до клубу було не менш чотириста кроків, і хлопці таки попопріли, поки впорались. Піймавши облизня, друзі вирішили помститися. Вони знали, що Іван закоханий у вчительку німецької мови, молоденьку Параску Михайлівну. Коли вона з'являлася в клубі, Іван ставав наче п'яний. Іванова закоханість не становила таємниці й для Параски Михайлівни. Та вона чомусь не тішилась, а гнівалась і не раз сердито вичитувала Іванові, щоб він кинув витріщати на неї очі, бо й так зробив її посміховиськом на все село. Тож Толя вирішив написати йому, наче від Параски Михайлівни, записку, щоб він знав, чого вартий насправді. Хлопець склав вірш:
В тебе пика, як у жаби.
В тебе голос, як у баби,
В тебе очі, як у рака,
А сам рудий, як собака!
Друзі зробили конверт, а Толя переписав вірша німецькими літерами, щоб Іван довше читав, а вони могли втекти за цей час. Толик ще намалював серце, пробите стрілою, і дописав "Жду отвєта, как соловєй лєта".
Толя вважав, що Іван розшукає когось грамотнішого од себе та ознайомиться з тим, що написано в листі. Але парубок, не знайшовши серед дорослих відвідувачів клубу знавця німецької мови, дочекався Параски Михайлівни і вручив їй лист. Параска Михайлівна не стала читати послання. Вона тільки спитала Івана, що аж плавивсь од щастя, хто приносив листа, і подалась одразу з клубу. Після того випадку Толя остаточно охолонув до німецької мови.
У восьмому ж класі викладала цей предмет Клара Карлівна. Побачивши "вміння" Толі, вона відразу сказала відмінниці Ніні підтягти хлопця. Заняття з Ніною часто закінчувалися сварками, але Толя старався і згодом відчув, що навіть німецька мова може бути привабливою, бо йому подобалася Ніна. Його німецька вимова поступово виправлялась. Він вже досить пристойно читав, правильно вимовляв слова. Ніна пишалася Толею.
Якось Ніна і Толя пішли у кіно. Після фільму Толя вирішив відвести дівчину додому. Це був дещо необачний крок, на який не кожен би хлопець зважився. Адже Ніна жила не в його Верхньому висілкові, а в Нижньому − зовсім іншій державі, куди хлопцям−верхівцям і вдень небезпечно було потикатись. А вже як уночі спіймають, та ще й з дівчиною, тоді зовсім біда.
Додому Толя добрався аж опівночі: блукав завулками і городами, ніяк не міг вибратись із Нижнього висілка. Ночувати довелося в сарайчику, де жили кури, бо Толя не хотів будити господарів хати. Та з самого рання хлопець прокинувся од несамовитого півнячого крику. Схопився і врізався лобом у бантину. Намочивши гулю холодною водою, він знову ліг спати, та півень уже не дозволив заснути. До самісінького ранку Толя просидів на лавці під хатою. Мацав набитого лоба і думав: хай воно згорить, отаке парубкування!
Толя боявся лишитися ще на рік у восьмому класі, але йому допомогли Карацупа, Індус і "Пионерская правда".
В ті роки не було учня, який би не марив Карацупою − уславленим прикордонником, грозою всіх шпигунів і диверсантів. У Карацупи був собака−вівчар Індус. А згодом у "Пионерской правде" стали розповідати про учнів, які взялися виховувати для прикордонників сторожових собак. Толя з братом теж вирішили допомогти прикордонникам. Уявляли, як виростять схожого на Індуса собаку, як поїдуть потім на кордон, щоб з рук у руки передати вихованця якомусь прикордонникові.
Проблемою було лиш роздобути цуценя вівчарки. Якось Микола збрехав, що у його дядька в іншому селі є вівчарка, яка скоро народить щенят. І от одного дня він приніс братам попелясте, капловухе й неймовірно закудлане цуценя, що зовсім не нагадувало вівчарку. Та хлопці так полюбили песика, що нізащо б не віддали назад. Назвали цуцика Дік. Він виріс дуже розумним.
У середині травня, коли Толя готувався дома до екзаменів, а Сергійко вже з головою поринув у літні канікули, Діка покусав собака. Хлопці зробили йому перев'язку, а на ранок Дік зник із двору. Згодом мама дізналася, що Діка покусала таки скажена собака, собаку ту вже вбили мисливці, а Толя і Сергійко, промиваючи Діку рани, теж могли заразитись.
Цілий місяць хлопці провели у лікарні, де їм робили дуже болючі уколи.