Митько навіть вважав, що село зветься Юрківкою, бо походить від юрського періоду. А Сергій придумав назвати потвору з озера Митькозавром, на честь друга.
Друзі знову знайшли біля озера сліди чудовиська: кілька воронячих пір'їн, і біля самої води таємничі сліди.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ VII
Операція "Курка" провалюється разом із дідом Трохимом.
Митько придумав зробити для чудовиська приманку, щоб зловити його, а Сергій сказав, що можна вирити і замаскувати яму, у яку воно впаде. Спочатку Митько думав використати за приманку Сергія, але друг відмовився. Тоді Митько вирішив сам стати приманкою. Сергій запропонував курку. Друзі довго ловили курку, але таки загнали птаху між курником і клунею і накрили рядном.
***
Сергій і Митько викопали біля озера яму. Роботу закінчили аж надвечір, бо Митько наполіг, щоб вибрану землю однести геть, "інакше в о н о здогадається, що раз є купа землі, мусить бути і яма". На дно поклали подушку, щоб чудовисько не забилося. Курку прив'язали до дерева, а самі пішли вечеряти в курінь. Друзі трохи жаліли, що самі не варили юшку, але в них не було часу ловити рибу: то в село, то з села, то в бібліотеку, то на озеро. То курку крадь, то яму рий.
Тим часом споночіло. Лісом щось прямувало до пастки. Сергій зрозумів, що то людина, але було вже пізно: чоловік, зойкнувши, поваливсь униз. Виявилося, що то дід Трохим. Він виліз з ями і спитав, хто її вирив. Митько збрехав, що й сам не знає. Дід бідкався, бо ніс хлопцям бідончик молока, яке бабуся передала, а воно вилилося в ямі. Тут дід побачив лопату і сказав, що бабуся її саме шукала. Митько сказав, що вони черв'яків копали. Дід розповів, що пропала курка, чи вкрав хтось, чи собака який придушив. І саме в цей момент капосна курка, що, мабуть, задрімала під деревом, мовби почула, що йдеться про неї, і стала несамовито квоктати. Митько знову був змушений брехати, що знайшов курку біля озера і прив'язав, щоб потім додому віднести. Дід сказав, що йде додому, лопатки не братиме, хай хлопці закидають яму, а то ще втелющиться хтось ізнов та в'язи скрутить. Коли дід пішов, Митько мовив: "І хитрющий же дідуган".
РОЗДІЛ VIII
Нічний гість. Негативні наслідки навчання уві сні.
Хлопці лежали у курені, коли раптом тривожний рев розлігся над озером, вдарив у курінь, рвонувсь увись, і вже далеко-далеко такою самою тривогою й незбагненністю озвався ліс: "О-о-у-у-у-у!" З ліхтариком у руках друзі кинулись до берега. Пробігши ще трохи, вони засапано зупинились. Метрах в семи од берега щось булькало. Вони стояли по коліна у воді і дивились на ті дивні бульбашки. Ще хвилина, і все затихло. Митько поривався туди, але Сергій не пускав. Друзі повернулися до куреня і залізли всередину. Митько почав читати книжки про динозаврів і давні часи, Сергій слухав, а тоді заснув. Йому приснився страшний сон: він йшов лісом, і на нього напав стегоцефал – перша наземна тварина. Потім напав тиранозавр. Хлопець захищався рушницею, яка виявилася… сачком. Сергій прокинувся з криком.
РОЗДІЛ IX
Таємниця лісового озера.
Після того випадку Митькозавр більше не з'являвся. Хлопці, як і раніше, сиділи за книжками, майже щодня ночували в курені. У Фа-Дієза щез тромбон, і завклубом оплакував його зникнення. Подейкували, що то розстарався хтось із доведених до відчаю сусідів. Проте через два дні тромбон знайшовся: висів просто на штахетині. Радості Фа-Дієзовій не було меж. Відтоді він грав з іще більшим натхненням, але вже при зачинених дверях і вікнах. Митькова бабуся не могла нахвалитися хлопцями, які багато читали.
А дні минали. Час було збиратися додому. Якось біля озера друзі побачили якийсь неясний рух. Коло самої води. Хлопці схопили ліхтарики, які поки що не вмикали, і побігли до кущів, за якими починався вже береговий пісок. Митько простогнав, що забув фотоапарат. Великий півкруглий предмет неквапом віддалявся від берега. Сергій виваливсь із кущів, натис на кнопку ліхтарика й завмер. Від здивування, несподіванки, переляку, не знав від чого.
Водою пливло щось надзвичайне, неймовірне і дуже доісторичне. На поверхні видніла лише голова, але уся всипана шипами, темно-зелена, лискуча й бридка. Ось потвора повернулася до хлопців, і блимнули червонясто два великі ока. Між ними стирчав хижий ріг. З напіврозкритої пащі виглядали гостренні білі зуби. "У-у-у-у!" – люто завила мордяка і стала наближатись. Друзі вже були кинулись бігти, коли це Митько вкляк на місці. Він не хотів йти, бо їм би і так ніхто не повірив, що вони бачили чудовисько. "У-у-у-у!" – ревонуло страхіття ще раз. "А! Лякати! То ти нас лякати!" – несподівано заверещав неприродно тонким голосом Митько і, окинувши поглядом берег, вхопив каменюку і пожбурив нею в оту голову. І хоч він не поцілив, проте чудиську такий гостинець не сподобався. Воно спинилось, а тоді, не зводячи з хлопців очей, стало віддалятися.
Четвертим чи п'ятим каменем Митько таки влучив у голову. Щось у ній голосно тріснуло, і… ріг зламався. Із тварюкою в цей час діялося щось дивне. Вона смикнулась в один бік, у другий і пішла під воду. Ось голова його знов з'явилась на поверхні і раптом людським голосом загорлала: "Рятуйте! Рятуйте! Тону!" То був Василь. Сергій думав, що чудовисько їсть Василя, а Сергій уже кинувся рятувати хлопця, бо зрозумів, що то він їх дурив, а тепер тонув. Сергій допоміг, і друзі під пахви витягли Василя на сухе. Схлипуючи, він поваливсь на пісок і очманіло поводив туди-сюди безтямними очима. "Догрався? – мовив Митько. – Пустунчик!" Василь щось белькотів, раз у раз пускаючи з рота фонтанчики. Потім Василь признався, що просто хотів їх налякати. Це він робив "сліди" чудовиська, а бурштин у сестри з намиста зняв. Та то і не бурштин зовсім… І дерева граблями подряпав, і вороняче пір'я поклав. І в тромбон дудів – Фа-Дієзів, а хлопці й не впізнали.
Сергій розлютився і уже хотів вибити добре Василя, але Митько спинив. Він сказав, що Василеві треба подякувати, бо завдяки йому, вони дізналися і вивчили дуже багато.
І друзі пішли. А Василь лишився на піску – мокрий і жалюгідний. Сергій крокував поруч із Митьком і думав: "Як здорово минув у нас цей місяць". "А колекція? – раптом згадав. – А як же колекція? Але ж у нас попереду ще пів літа, – тут же заспокоїв себе. – Ще цілий місяць. Теж, мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком".
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу