Але тепер починає розуміти, що все набагато складніше. Як же помиляється Окс! Він не менше сліпий, ніж інші. Габру у Тихому Куточку чомусь так само душно, як і в мегаполісі. Він не розумів, як можна мати очі і не бігти далеко-далеко, подалі від чудовиська, від задушливого життя… Зовні зрячі всі такі радісні, впевнені, але коли запитаєш їх про що-небудь, вони зразу звертають на проблеми мегаполіса. Вони дивляться на нього – і не можуть відірвати очей, він ніби зачарував їх навіки. Вони всі живуть мегаполісом, у них нема бажання СВОГО життя. Щоранку Тихий Куточок порожніє: гвинтоплани забирають їх усіх на службу. Звичайно, у зрячих немає проблем із житлом, із їжею, з одягом. Але яке це має значення? Що вони живуть багатше за сліпих, користуючись владою? Можливо, вони радіють, що є вищою кастою, але Габру це чуже…
Після появи у Тихому Куточку Габра, у світі зрячих усі обговорювали це. Кореспонденти брали інтерв'ю у високопосадовців, у газетах з'являлися статті з протилежними думками щодо цього всього. Наприклад, один високопосадовець повідомляв якомусь кореспонденту, що Габра не віддадуть у руки сліпих. Та одночасно усіх прозрілих вони не забирали у Тихий Куточок, бо боялися порушити існуючу рівновагу. Габра прийняли, бо він вислизнув з рук сліпих, яким невідоме місце його знаходження. Звичайно, Габр хотів зупинити мегаполіс, і це злочин. Але зрячі можуть його зрозуміти краще, ніж сліпі. Він вирвався зі світу сліпих і прийшов до зрячих. Поводить себе досить пристойно і проявляє неординарне мислення.
У пресі зрячих з'явилася стаття про Окса Нюрпа. Зрячі вважали, що ця таємнича терористична організація існує вже тривалий час. Але від сліпих важко довідатися щось про цю організацію. Проте сталося дві гучні події: організація Окса налетіла недавно на диспансер Міністерства контролю і відправила в Головний Зал ЦЕУ Габра. Все це показувало, що люди Нюрпа мають потужне озброєння. Але цікаво те, що сліпі ніяк не можуть їх спіймати у мегаполісі, де кожен квадрат начинений акустичними датчиками та електронними індикаторами. Можливо, база Окса розташована поза мегаполісом. Однак система відстеження довколишнього простору виключає наявність в оглядовому радіусі невідомих об'єктів. Раптовість і своєчасність появи людей Окса Нюрпа переконують, що база знаходиться десь зовсім поруч. Ця група хоче замахнутися на життя мегаполіса. Але для чого це, чому вони не грабують усіх підряд, всіх поспіль не вбивають? Окс належить до рідкісного розряду так званих "прозрілих сліпих", тобто він прозрів, а потім був насильно осліплений службами безпеки. Багато зрячих навіть висловлювали своє захоплення "борцем". Вища влада керується гаслом: "Нехай сліпі роблять зі сліпими що хочуть", але у випадку Окса, якщо природа робить виняток і сліпий стає зрячим, то чи не краще було не прирікати таких людей на осліплення? А що, як сліпі почнуть прозрівати масово? Що тоді? Можливо, з'явиться другий, третій Тихий Куточок. А якщо всі прозріють, і не залишиться сліпих? "Ми жаліємо сліпих, ми благодійники, і нам так подобається ця наша жалість, це наше добродійство, що ми вже не мислимо себе без цього. "Ау! – хочу я крикнути. – Ми вже не мислимо себе без сліпих. То що, нехай заради цього осліплюють всіх, хто прозріє?"" – такими словами закінчувалася стаття невідомого оглядача.
На цю статтю відразу з'явилася відповідь опонента. Журналіст писав, що прозрілі мільйони можуть перетворитися на божевільний натовп. Вже принаймні 17 числень існують Державне Об'єднання і мегаполіс. За цей час змінилися тисячі поколінь. Тисячі поколінь і сліпих, і зрячих. І чомусь за весь цей час не тільки не сталося масового прозріння сліпих, але були числення, в які не траплялося жодного прозріння! Автор статті вважав, що бачити в сліпих потенційних зрячих і на цій підставі жаліти їх – може, і благородно, але безглуздо. У цьому світі кожному своє: зрячі повинні радіти світу, який бачать, а сліпі хай живуть своїми радощами і своїм життям. Також автор вважав, що зрячі поза мегаполісом – ніщо.
Ще одна стаття з'явилася з інтерв'ю Ліоз. Журналістом, який спілкувався з нею, описав дівчину так: "невисока сутула істота, напружена і змучена... студентка 126-го прим-університету, за словами однієї її знайомої, "без п'яти хвилин дружина" Габра Силка". Під тиском батьків вона погодилася дати коротке інтерв'ю газеті. Хоч інформація про подію в Головному Залі ЦЕУ була у світі сліпих невідома, батьки Ліоз сказали, що Габр – жахлива людина, що принесла горе в сім'ю. Ліоз не підтвердила цих слів. Вона говорила, що "не звинувачує його ні в чому", вважає, що він не в собі, і шкодує його. Під час інтерв'ю з дівчиною стався нервовий напад, упродовж якого вона кричала протилежне тому, що говорила перед цим. Вона кричала, що її хлопець прекрасна людина, що вона ненавидить всіх і насамперед себе і хоче, щоб їй дали спокій. Після цього вона впала зі стільця і почала битися в судомах.
Тим часом Секретар Вищої Державної Наради Б.-М. Річардсон дав інтерв'ю про Габра. Чоловік вважав, що судити Габра не можна, у світі зрячих не було навіть в'язниць, бо усі жили мирно. Річардсон вважав, що Габр – щирий і приємний чоловік, якого шантажувала банда Окса. До того ж, Габр не знав про існування у мегаполісі зрячих, як не відають про них усі інші мільйони жителів. На думку секретаря, безглуздо віддати його до рук сліпих, щоб ті судили його і посадили за ґрати.
Окс Нюрп не здавався і його агенти шукали Габра, щоб передати записку. У ній Окс наказував продовжити операцію, бо "Світ, побудований на брехні, повинен зникнути!" До записки додавався блок №2.
Наталі і Габр проводили час разом. Дівчина говорила йому, що їй подобається її життя, її дім і селище. Наталі повідомила, що скоро Габр стане Міністром зайнятості, буде жити тут, зі зрячими. "Мене навіть не питають, ніби мене і немає". – "Ви не можете не погодитися. А куди вам подітися? Ви ж не можете жити зі сліпими". – "Там усі мої знайомі, друзі. Моя мати теж сліпа, ви знаєте?" Наталі відповіла, що це все вже минуле, але він буде працювати кожного дня у мегаполісі, матиме щасливе і забезпечене життя. У нього мають бути дружина і діти. Як у всіх. Його усі будуть любити. Слова дівчини дивним чином заспокоювали його, ніби справді вся складність, від якої він так втомився, зникала. І минуле справді кудись віддалялося разом із матір'ю і Ліоз, старим музикантом і Оксом, друзями дитинства і людьми з Міністерства контролю.
Наталі закохувалася у Габра, вона писала про це подрузі Берті у листах. Писала, що порвала з колишнім хлопцем, мріє вийти за Габра та народити дітей. Габр уявлявся їй безпомічною великою дитиною чоловічої статі, вона жаліла його, божеволіла, коли він плакав. Наталі не було соромно за свої дрібні земні мрії, вона прагла тихого сімейного щастя.
Призначення Габра Міністром у справах зайнятості знову викликали суперечки у пресі. У одній газеті йшлося про те, що у світі зрячих є ряд етичних проблем. Наприклад, проблема людяності. Зрячі усвідомлюють, що знають істину, деякі колись йшли до сліпих і розповідали, що люди можуть бачити. Але це завжди закінчувалося дуже погано. Здається несправедливим, що зрячі сидять "на вершині" і всім керують, а мільйони не знають, не відають, не підозрюють про головне: про світло, про зорі, про те, хто ними всіма керує. Комусь може бути вигідно подати зрячих як чудовиськ, нахабних і хитрих монстрів. Але чи це насправді так, можуть судити лише зрячі. Бо вони живуть всередині системи, кожен із зрячих , щойно народившись, потрапляє в полон залізних обставин. Їхнє становище, влада, не кажучи вже про зір, обрані не ними особисто. Так само і таємниця, яка відгороджує їх прірвою від світу сліпих, не ними вигадана. Це реальність, із якою зрячі змушені рахуватися.
І не можна звільнитися від мимовільного відчуття, що мільйони сліпих, які снують рівнями, – це мурахи. Є рок, що нависає над сліпими, над мегаполісним світом, над усіма. До всесильних зрячих підкрадається почуття провини. Але зрячі, так само як і сліпі, підвладні долі. І звідки, власне, взявся мегаполіс? Адже не може бути, щоб він був вічно. Звідки стільки сліпих, чому вони сліпі? Чому мегаполіс так задуманий, що без управління зрячими життя в ньому відразу згасне? Чому не можна розповісти сліпому про світ? Чому він нічого не зрозуміє? Або якщо зрозуміє, чому збожеволіє? Якщо подумати глибоко, всі підвладні року, підвладні якійсь незбагненній таємниці. І це має зняти з душі зрячих тягар провини.
Особистість Окса Нюрпа і тероризм став темою стереовізорної передачі для зрячих. У ході цієї передачі усі дізналися, що Окс не становить загрози, хоч дії його організації є тероризмом явно політичного забарвлення (у мегаполісі існували менші банди, які просто грабували і вбивали). Пан Радник переконав глядачів, що підстав для занепокоєння немає: Окс Нюрп і його люди вважають, що вище управління мегаполісом перебуває в руках сліпих. Ймовірно, терористами керувало і керує почуття помсти або щось подібне. Їхні дії говорять про те, що їхня програма руйнівна. Одна з версій говорить, що в групі Нюрпа зібрані ті, хто мав щастя прозріти і згодом був осліплений. Принаймні, сам Окс Нюрп належить до таких виняткових у середовищі сліпих людей. Та мегаполіс за будь-яких дій Окса буде діяти завжди. Навіть спроба непомітного проникнення до Головного Залу ЦЕУ і заміни "життєво важливого блоку" ні теоретично, ні практично неможлива. Навіть якщо відключити всі системи спостереження і контролю, то як можна замінити блок на очах у бригади зрячих, що постійно чергує в Головному Залі? Те, що терористи пішли на цей абсурдний крок, зайвий раз доводить, що вони вважають, ніби верховне управління мегаполісом здійснюється самими сліпими. Але є ще й другий момент: хоча блок, який передбачалося замінити, насправді відіграє істотну роль в управлінні орієнтацією мільйонів людей, наївно думати, що так просто можна його замінити. Навіть якщо б його і вдалося замінити, нічого не сталося б. У гіршому випадку, якщо Головний Зал буде знищений, відразу увімкнеться Головний Зал № 2. Але Головний Зал №1 оточений зоною безпеки, і будь-який військовий чи бодай схожий на військовий об'єкт, який входить у цю зону, відразу знищується.