Частина їх смикалася в кутку. Щось проникало крізь відчинені двері – і, не доходячи, гасло в кутах. Істоти, схожі на тіні, сиділи і рухалися, ледь видні. Габр підвівся – близького простору не було. Не було жодної потреби в нього вслухатися. Він ішов, обходячи столики й істот. Він відчув себе зовсім іншим. Якась людина повільно пробиралася за ним слідом. Не дійшовши кілька метрів, вона зупинилася, стискаючи в руці пошуковий індикатор. Людина на щось чекала, не хотіла входити в близький простір Габра. Навіщо вона йшла до нього? Навіщо зупинилася? Хто вона?
Вулиця – голий залізобетон – гула й здригалася від магніт-блоків, що проносилися на сусідніх рівнях, під ногами і над головою. Зліва, крізь штанги кріпильних конструкцій, проглядало сонце, та Габр навіть не знав, що це таке. Бляклі істоти пропливали повз нього. З верхнього рівня, струшені магніт-блоками, відпадали частинки бетонного покриття. Зяяли отворами залізні опори.
У щоденнику Габр записав, що починає звикати бачити. Він любить ці нові почуття, він наче прокинувся. Хочеться орієнтуватися за допомогою очей – це зручніше, простіше, це не порівняти з почуттям близького простору. Але хто він тоді? У цьому мегаполісі. У цьому Державному Об'єднанні. Де тоді його місце?
Ліоз написала хлопцеві ще одного листа, у якому благала про зустріч.
Габр прийшов за рекомендацією незнайомця – Окса Нюпра, до священника. Вони сиділи біля каміна, господар брав щипцями поліно і підкладав у вогонь. Пояснив, що це старий обряд, в усьому Державному Об'єднанні не знайти більше десяти камінів. Священник – теж рідкісне явище у цьому світі. Габр ніколи не чув про Бога. Священник говорив, що Бог – це нескінченність. Він далеко. "Але ж далекого простору немає", – затамувавши подих, вимовив Габр. "Він є, – тихо відповів співрозмовник. – Якщо Окс послав вас до мене, значить, ви вже стикнулися з ним. Вам нема чого прикидатися". Габр почервонів. Від чоловіка Габр дізнався, що зір – це здатність сприймати далечінь. Сам священник не бачив, але вірив у це. Якщо є Бог, значить, є нескінченність, значить, є далекий простір. Якщо немає далекого простору – значить, немає протяжності, немає нескінченності, немає Бога. Бог всемогутній, і він не може жити тут, у тісній клітці. Він не може душитися в мегаполісі. Габр признався, що був біля моря і бачив нескінченність. Священник заперечив, сказавши, що Габр не міг бачити нескінченність, бо нескінченність – це Бог, а Бога нікому не дано бачити. Так написано в їхніх святих книгах. Бог за гранню сприйняття. Габр нічого не відповів. Священник запропонував йому приєднатися до їх групки. Вони живуть ніби у підпіллі. Та Габр не міг зрозуміти, як можна постійно сидячи у цій кімнаті, зачинившись, думати про далекий простір. Його треба бачити… Священник вважав, що далеке пізнається розумом, зовсім не обов‘язково виходити зі своєї кімнати, щоби пізнати "далеке".
Габр повертався додому і думав. Людина, що приймала його щойно у себе, була розумною, розумнішою за нього. Однак… Ця людина багато розуміла, але тільки розуміла, проникаючи розумом за межі своєї келії. Проте вона не знала. Була відрізана від істини. Священник говорив про те, чого не знав.
Надворі починався дощ. Габр звільнив очниці від прокладок. Йому хотілося ще раз зустрітися з далеким простором. Він бачив небагато істот, що снували туди-сюди, темні і страшні штанги кріплень – сотні, тисячі штанг різної товщини. Габр взявся за поручні і перехилився через них. Рівні, за якими неслися магніт-блоки, подекуди перетиналися потворними трубами пневмоекспресів, зменшувалися в міру їх множення. Їм не було кінця-краю. Над собою побачив таку ж картину. Про те, де вони живуть, ніхто не знав. Ніхто не замислювався, зачинившись у своїй квартирці, знаючи тільки маршрут на роботу і назад, на свою вулицю.
Після дзвінка з Міністерства контролю він не наважувався повертатися додому. Але куди подітися і що робити, він так і не знав. Вже сидячи у гвинтоплані, згадав про Ліоз і поїхав до неї. Та зустріч з Ліоз закінчилася погано. Хлопець признався їй, що бачив далекий простір, а потім відчув, що в кімнаті хтось є. Він зірвав з очей прокладки і побачив, що якісь створіння – фігури в ковпаках, з якимись приладами в руках хочуть схопити його… Коли Габра виносили, кошлата сіра істота – Ліоз, бігла поруч і примовляла: "Я завтра прийду до тебе, чуєш? Все минеться в тебе, я вірю. Все буде гаразд, Габре. Вони тобі допоможуть. Мені сказали, що через пів року ти будеш такий, як був. Я так хочу, щоб ми були щасливі…".
Габр прийшов до тями у диспансері. Хтось, вдаючи з себе лікаря, говорив до Габра, що тепер на його очах пломби, тож видіння більше не повторяться, він швидко прийде до тями. Чоловік питав хлопця, чи відчув він радість, побачивши ті всі страхіття. Людям, які живуть у Державному Об'єднанні, ні до чого Габрова "істина".
У цих людей був навіть щоденник хлопця, який їм дала Ліоз. Габра переконували, що Державне Об'єднання робить усе, щоб життя людей було безпечним, комфортним, автоматизованим. Тому нікому не потрібна його "правда". Чоловік відчував, що закріплений у якомусь контейнері, який щільно охоплював зверху його тіло. Кожного дня йому збільшували дози біцефрасолу, вводили заспокоювач Зобра, застосовували електрошок та навіть планували хірургічне втручання у мозок.
В цей час Міністерство контролю розшукувало Окса Нюрпа, щоб знищити.
Якось Ліоз прийшла провідати Габра. Вона говорила, що їй було дуже погано, тому її забрали батьки. Хлопець сказав їй, що вона зробила велику помилку, коли подзвонила по "лікарів". Габр обіцяв їй, що вони втечуть звідси далеко, до моря, до гір. Він буде розповідати їй про те, що бачить, через нього вона відчує цю безкінечність. Він розповість про красу, про Бога, про далекий простір. Він добуватиме їжу, яка не обов'язково має доставлятися Центральним розподільником. Якщо людина бачить, вона здатна добути собі їжу сама, вона може бути незалежною. В істериці дівчина закричала, що це все брехня. Він почув, як вона впала, забилася в судомах. До хлопця знову застосували електрошок із подальшим зануренням у двотижневий транс, його свідомість відключили до повного одужання.
Оглушливі удари, що лунали з усіх боків, змусили Габра отямитися. Він лежав, затиснутий бокс-кришкою, і здригався. Тремтіла вся бокс-палата. Щось сипалося зі стелі, з гуркотом відвалювалося. Габр ще не знав, що його звільняє Окс зі своїми друзями…
Його перенесли у Прозору Пляму, де локатори Міністерства не могли знайти Окса і його спільників. Окс покликав жінку на ім'я Нія, яка почала знімати пломби з очей Габра. Та це було неможливо, бо потрібен був андростілл. Окс радів, що вдалося врятувати Габра, хоч восьмеро його людей загинули. Коли знайшли андростілл, Нія скинула з очей Габра пломби. Та коли Окс спитав, чи він бачить, Габр відповів, що ні. Окс закричав: "Вони його встигли осліпити"…
Внизу, оточене лісом, лежало озеро. Недалеко проносилися гвинтоплани, та їхні локатори не могли помітити Прозору Пляму. Габр і Нія (вона була трохи старша за нього) сиділи і розмовляли. Було чути спів птахів, плескіт хвилі. Нія розповіла, що колись давно теж бачила. Зараз вона не вірила в Окса, в його справу. Але тут їй було краще, ніж в мегаполісі. Було холодно, Габр обійняв її зіщулені плечі. Дивно було обіймати чужу жінку і думати про Ліоз. Хлопець зізнався Нії, що його не встигли засліпити. Він бачить. "Я знаю, – сказала Нія. – Я це відчула. Ви поводили себе як зрячий. Одну секунду. Я здогадалася". Габр сказав, що збрехав тому, що не хоче бути виконавцем чиєїсь волі. Нехай і шляхетної. Спочатку, коли він був сліпим, то був гвинтиком в одних руках. А тепер, використовуючи його розгубленість, виняткову, незрозумілу ситуацію, хочуть зробити його гвинтиком в інших руках. "Стільки поколінь, – говорила Нія, – стільки покладених життів. Вся ця база, ці загони людей – все існувало й існує лише для однієї мети, яку мусили здійснити ви". Габр говорив, що не хоче знищувати мегаполіс, де живуть дорогі йому люди: старий музикант, священник, дівчина… "Вони шукали зрячого – і знайшли його. Але те, що вони задумали, міг зробити тільки сліпий. Тільки", – сказала жінка. Вона плакала. Габр сказав, що не розуміє. "Технічно – тільки зрячий. А психологічно – тільки сліпий. Тому що… тому що зрячий не буде настільки озлоблений, щоби не бачити нічого навколо. У зрячого залишається весь світ, навіщо йому губити мегаполіс, чийсь світ? А в них… У них усе це відібрано людьми з мегаполіса. Їм нема чого втрачати…" – говорила Нія. Габр бачив, що жінка, на відміну від людей у мегаполісі, виглядала доглянутою. Вона призналася, що коли ще була зрячою, вирішила стежити за собою. Навіть після того, як її осліпили, вона розчісує волосся, вдягається нормально, бо уявляє, що її хтось може бачити.
Окс здогадався, що Габр клеїть дурня. Габр виправдовувався, що спочатку дійсно не бачив, зір повертався поступово…
Тим часом Ліоз лікувалася, бо її батько вважав, що вона хвора, як і Габр. А в мегаполісі з'явилася новина, що в одній з диспансерних лікарень сталася пожежа, у якій загинуло дев'ять чоловік персоналу.
Між Оксом і Габром відбулася важлива розмова. Старий розповів про Прозору пляму, у якій нема орієнтаторів, тож люди тут самі по собі. Габр має стати їхніми очима, він для них на ціну золота. Багато років вони чекали і шукали зрячого. Окс сказав, що зрячі час від часу народжуються всі ці числення, але Міністерство контролю їх виловлює і знешкоджує. Колись дуже-дуже давно виникла група, потім партія, що складається з колишніх зрячих. Одне покоління працювало для іншого, і ось нарешті зрозуміли: доки вони будуть сидіти в квадраті 4-Б, зробити щось неможливо, бо там усе під контролем. А спроби влаштуватися поза мегаполісом завжди провалювалися. Та тепер створена Прозора Пляма. Тут уже жило третє покоління. У квадраті 4-Б Окс був просто жебраком, це було його прикриття. Усі, хто колись бачив світ, доживали у квадраті 4-Б. Окс сказав, що Габра "здала" його дівчина: вона зателефонувала в "екстрену допомогу" і за ним приїхали. А її татусь працює в апараті Державної Наради. Він і викликав кого треба.
Окс переконував, що уже заплачено надто велику ціну, тому Габру нема куди подітися.