Дівчина попросила провести її до них.
СИНИ ПРОМЕТЕЯ
Гіпатія піднімалася на гору Осса. Провідник він зник, дівчина лишилася самотня. Та раптом перед нею виникла постать в чорному плащі. Суворе, худе обличчя. Він мовчки вклонився дівчині, приклавши праву руку до серця. Вони мовчали, а потім він запитав: "Болить, сестро?" Як страшно він запитав! Страшно і точно. Вона простягла руки до нього, поклала на плечі, наблизила лице до лиця. Чоловік сказав, що притулок синів Прометея саме тут, біля Олімпу, щоб не забути… Чоловік сказав, що його ім'я – Геліон. Він завів дівчину в темінь печери. У підземнім гроті напівлежала постать титана, висічена з блакитного мармуру. І здивувалася Гіпатія, бо не побачила вона на руках і ногах Прометея ланцюгів. Чоловік підвів дівчину до стіни, посадив її на сніп свіжоскошеної трави, сам примостився навпроти. Почав розпалювати вогонь у заглибині.
Чоловік спитав, чого бажає дівчина. "Свободи і невмирущості", – сказала Гіпатія. Геліон розповів, що сини Прометея діють приховано, бо чекають свого часу. Адже люди зараз лише бояться богів. Але вільний дух – поза досяжністю тиранії. Заповіт Прометея – вільний дух, який могутніш всяких богів. Геліон сказав, що міфи про богів і героїв – брехливі. Нині Гіпатія почує прадавній міф, який передають з вуст в уста Сини Прометея. В ньому тайна світу, його доля і грядуще завершення…
ПРАДАВНІЙ МІФ
Спочатку був Хаос, в надрах його дрімав Ерос – зерно Буття. Та вічно не може спати Любов: вона прагне дії і вияву. Прокинувся Ерос, запалив полум'я кохання у глибині безликого Хаосу. І народилася прекрасна мати-Земля. Вона закохалася у прекрасного титана Урана. І почали зріти в лоні Землі могутні сили зародження, готувалися вийти у світ. А неоформлені сутності Хаосу дивилися на щасливе кохання титанів первісного світу і люто заздрили їхньому щастю. І в ті хвилини, коли відпочивав Уран, набирали дракони безликості виду Урана і підкрадалися до Геї, шепочучи їй ніжні слова любові. Приймала в лоно материнське дрімаюча Земля вороже сім'я Хаосу.
Хутко визріли в лоні Геї діти пітьми. Вийшли на світ – багаторукі, стоголові, страшні. Здригнулася твердь земна від їхньої ходи, від жахливого ревища. Закрив обличчя вражений Уран, кілька циклів перебував у самотині, далеко від Геї. А дракони терзали груди матері-Землі, і радів Хаос, зловтішно сміявся над муками божественного Урана.
Отямився Уран від туги і рішуче опустився на Землю. Лютих чудовиськ загнав у глибини тартару, замкнув їх замком вічності. І, обнявши Гею, вже не кидав її на самоті, щоб не могли до неї наблизитись дракони Хаосу. Народилися від кохання Урана і Геї могутні сини й дочки – прекрасні титани й титаніди. І загорілося в просторах Урана сонце, попливли над Землею білосніжні хмари, з'явився Океан, чарівні океаніди, птахи, поля, ліси… Здруженою і ласкавою була природа, об'єднана любов'ю титанів. То був Золотий Вік Буття.
А в надрах Геї бушували дракони Хаосу і мучили правічну Матір. І стогнала вона, благаючи дітей-титанів звільнити її. Лише Кронос – наймолодший титан, володар часу – вирішив послухати нерозумного благання Геї. Та вступати в герць з батьком він не міг – Уран був всесильний. І тоді визрів у Кроноса задум – пустити у світ потік часу, щоб відділити вічного батька-Урана від матері-Геї. Кроноса хотів зупинити титан Прометей, та було пізно. Час відділив царство Урана від матері-Геї. Не міг уже Уран обняти коханої, не міг народити нових безсмертних титанів. Володарем світу став хитрий Кронос. Виходили з лона Геї небувалі діти, а Крон відбирав їх у матері і ковтав у надра часу.
Котилися віки. Гралися безтурботно титани на неосяжних просторах Землі і під склепінням зоряного неба. Та час невмолимості настав. Титаніда Рея врятувала наймолодшого сина Зевса, давши проковтнути Кроносу камінь в пелюшках. І виріс Зевс, змогутнів, набрався сил і мудрості. І задумався юний бог, син Крона-часу, бо хотів безсмертя. Рея порадила Зевсу, що робити: треба повернути з лона батька своїх братів і сестер, скинути його з трону володаря, самому стати царем світу.
Зевс зустрівся з Прометеєм, розповів свої думи, згадав про сумніви. Прометей сказав, що повалити Крона важко, бо за ним підуть усі титани, вони дали клятву вірності. Є лише одна сила, що спроможна висушити ріку часу. Сила Урана – предковічного батька. Треба, щоб Уран знову став коханцем Геї.
Вирвав Зевс з лона Кроносового дітей Реї. І закипіла жорстока битва. Безстрашно і мужньо змагалися титани, весело йшли вони на герць з дітьми Кроноса, бо знали про свою невмирущість. Та не відали вони, що хитрий Зевс використає супроти них прадавні сили Хаосу, замкнені віддавна у тартарі Ураном. Переміг Зевс, бо на його боці став Прометей з братом своїм Атлантом.
Замкнув у глибини тартару Зевс титанів, запанував у світі. Розподілив між братами Аїдом, Посейдоном сфери володінь. Собі обрав небо і землю, поставивши трон на недосяжному Олімпі. І приступив до нього Прометей, запитав, чому не кличе батька Урана, адже Кроноса повалив, але не зупинив течії часу.
Боявся Зевс звертатись до Урана, бо знав, що в царстві вічності всі стануть вільними і рівними, а Зевсові страх не хотілося віддавати владу у руки блакитного неба. І ще одна думка не давала спокою володареві: а що, як олімпійці щезнуть при сяйві Урана? Адже не він породив їх, як невмирущих титанів, а творець часу – Кронос?!
Збагнув Прометей, що віднині не буде миру між ними. А Зевс створив людей, щоб тремтіли перед богами. У світ ввійшла смерть, а з нею відплата. Грізні Еринії почали гуляти над землею. Буття стало кільцем замкненої муки, з якого не було виходу. Люди народжувалися і вмирали, не знаючи ні тайни свого народження, ні мети життя. Страх перед богом тримав їх у нескінченному полоні терпіння і байдужості.
Прометей бачив вихід з колеса невмолимості. Він дав людям у груди небесний вогонь невмирущості, спадок древнього Урана. І пішли ті люди у світ, стали жити поміж людьми Зевса. Зазвучали над землею пісні, почувся сміх, попливли кораблі до далеких країв, шукаючи тайну, задзвеніли струни арфи й кіфари, почувся творящий стук молотка, народилася в серці надія на грядущу волю, зародилося зерно сумніву у всемогутності богів.
Розпалився Зевс гнівом і покликав Прометея до себе, пообіцявши покарати його. Прометей сказав, що він невмирущий, тому кара його буде не довічна. Він витерпить усі муки, але настане час і він поверне собі волю… Зевс запитав, хто ж допоможе Прометеєві. Титан сказав, що це тайна. І коли вдарить дзвін урочого бою, Зевс щезне, як мара.
Зевс звелів прикувати титана у найвищих горах, недосяжних для людей. Минають віки, тисячоліття. Прометей непокірний. Ні хитрість олімпійського володаря, ні муки й тортури не примусили його відкрити таємницю падіння богів.
Знав світ про заповіт Прометея, знав, що має з'явитися дивовижний герой, який подолає в борні драконів Хаосу і визволить Прометея від вікових кайданів. Ось чому жерці створили міф про Геракла, повідомивши людям, що такий герой уже був і нема чого чекати його знову. Але це брехня, бо Геракл гряде. І тоді Прометей звільниться від кайданів, які він обрав добровільно, віддавши вогонь свого розуму для визволення людей…
ПРОЩАННЯ
Гіпатія слухала і розуміла, що скрізь розсіяно іскри вогню Прометея, від далекого Гімавата до гір Еллади. Тяжка дорога, але радісно знати, що Сини Прометея є в світі і що вони невмирущі. Як об'єднати їх? Коли це станеться? "Відкрий мені приховану суть, Геліоне", – просить Гіпатія.
Геліон сказав, що вільні титани – то люди, породжені природою-матір'ю і безкінечним рухом – Ураном. Та сталося так, що люди-титани породили богів, як свої ідеальні відбитки у мислі, в розумі. І виросли чудовиська тиранії та владності, і вони стали повелителями людей, бо люди самі захотіли цього. І лише дух людини – Прометей – не скорився фатуму. Він повстав і дає вогонь розуму й самовизволення для вічного повстання. Закон цього світу тримає його прикутим до скелі ілюзорного буття і орел приреченості довбе серце титана безмірності. Та гряде Геракл – героїчна людина, яка відкриє можливість перемоги над законом Зевса, і тоді люди-титани постануть з глибин тартару і повернуться до країни свободи, до царства Урана.
Гіпатія сказала, що хоче йти до дня визволення Прометея, хоч це тяжко і страшно. Геліон назвав її донькою Прометея і повів до Вогняного Титана…
НЕБО ВІТЧИЗНИ
Гіпатія приплила до Александрії. Батько радів і плакав, коли побачив дочку. Вона говорила, що залишиться тут і навчатиме людей у Музеумі, бо треба передати спраглим зерна мудрості. Теон пообіцяв їй кафедру філософії та математики, але розповів, що боротьба буде невмолима: патріарх Кирило володіє юрбами фанатиків-християн, він має великий вплив на плебс. Треба діяти обережно… І як підтвердження слів батька дівчина побачила з балкона, як горить храм Серапіса.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина п'ята
МУЗЕУМ
ПОЄДИНОК ВОГНІВ
Сотні александрійців прийшли на відкриття кафедри філософії, математики й астрономії при Музеумі, якою керуватиме Гіпатія. У першому ряді сидів префект Орест, єпископ Сінезій з Кірени, освічений, культурний ієрарх церкви, який донедавна ще тримався еллінізму. І патріарх Кирило теж прийшов, сидів у задніх рядах.
Дівчина говорила, що коли у пустелі холодно, люди запалюють вогонь. І божественне багаття зігріває всіх, не питаючи їх ні про віру, ні про багатство, ні про мову, ні про освіту. Так і наука, знання. Воно для всіх – понад вірою, багатством, походженням! Воно – дарунок неба, а небо обнімає всіх – і злих, і добрих.
Гіпатія сказала, що над світом котиться хвиля фанатизму і темряви, палають заграви над храмами і бібліотеками. Якщо варвари затопчуть вогні древньої мудрості, що матимуть їхні діти, кого вони запитають про таємниці буття? "У ієрархів божої церкви!" – раптом прогримів гучний голос з задніх рядів. То говорив патріарх Кирило. Він називав Гіпатію і її однодумців апологетами язичества. Кирило і Гіпатія почали сперечатися. Тоді на кафедру зійшов імператорський префект Орест. Він сказав, що дискусія непотрібна, бо закон імперії дарує свободу кожному – мислити, діяти так, як велить його серце і розум! Та між Гіпатією і Кирилом пролягала безвидна і страшна безодня.
Якось, коли Теона не було вдома, сам Кирило – всемогутній патріарх Александрійської церкви, прийшов до дівчини.