Тут друзі завважили, що з довколишніх гаїв до міста бредуть діти, і кожен несе по три кошики суниць. Кузька пояснив, що тут діти збирають по одному кошику собі, а аж по два Бевзю, бо вони підлабузники.
Підлабузники були геть схожі на хвальків, лише одягнені в усе рожеве та голубе. Кузька не втерпів і закричав, що це Оті Самі Троє, що прийшли із різьбленою скринькою, а її вкрали, а він перший про це дізнався! Антошка запитав, хто знає, як іти до Синьої гори. Цього було досить, щоб підлабузники одразу почали підлабузнюватись. Один з підлабузників запросив друзів до свого дому. Того підлабузника звали Кив. Він пояснив, що дороги до самої Синьої гори не знає, але знає точно, що вона йде через місто Ябедин, а там він бував.
Поки діти обідали в Кива, на другому краю Підлабузнівська з'явився вершник на віслюку. Довгий рудий вус був перекинутий через плече. Його помітили і відразу висипали назустріч. Йому розповіли, що в місті Оті Самі Троє, і вони шукають різьблену скриньку. Одновусий помчав геть із міста. Недалеко від перехрестя він побачив загін. Чоловічки у фіолетових куртках з великими круглими головами мчали на триколісних велосипедах. Дядько зупинив їх, став на голову і щось прокричав, махнувши ногою в бік Підлабузнівська. Тоді звівся і поїхав. Загін помчав до Підлабузнівська, а одновусий – у протилежний бік.
Антошка здогадався попросити Лариску згадати лічилку проти підлабузництва. Дівчинка знала одну:
Ой росло у полі жито,
Добрим дощиком полите.
Жито стигло, достигало,
Колосочками, кивало.
А ти, Киве, не кивай,
А на вулицю тікай!
Кив уже не був підлабузником. Нові друзі ще довго говорили і не знали, що на околиці міста їх уже шукають чоловічки у фіолетових куртках.
ПОЗНАЙОМИЛИСЬ!
Друзі планували, як боротимуться з одновусим, коли зустрінуть його. Антошка мав розбігтись і ударити його головою в живіт. Дениско мав схопити його за вус і тягти. А Лариска планувала верещати. Кузька з Кивом мали чіплятися за ноги одновуса. Діти тільки не знали, що робити з білою вороною, бо Кузька не міг пригадати закляття.
Коли друзі вийшли на вулицю. Їх оточили хлопчики у фіолетових курточках. Білі очі дивилися на дітей бездумно і байдуже. В руках кожного велика рогатка, а в торбинах за поясами гострі камінці. Обіч кожного стояв триколісний велосипед. Головний спитав, чи вони Оті Самі Троє, бо їх вкинуть до глибокої чорної ями. Наші друзі сказали, що не підуть. "Ідіть з нами! Так звелів Бевзь П'ятий!" – сказали бевзики і заспівали:
Чики-Брики!
Хай живе наш Бевзь!
Чики-Брики!
Наш найрозумніший!
Антошка помітив, що Кузька і Кив ледве стрималися, щоб не заспівати разом з ними. Антошка вихопив у головного чоловічка рогатку. Бевзики вражено мовчали. Ніхто в Країні Суниць ще не чув і не бачив, щоб бевзики зустріли такий сміливий опір. Бевзики налякалися і поїхали геть, а наші друзі покрокували на Ябедин.
БЕВЗИКИ АТАКУЮТЬ
Діти йшли і бачили обідрані дерева. Кив пояснив, що Бевзь П'ятий не любить зелені, і бевзики щороку обдирають який-небудь гай. Нарешті Кузька і Кив зрозуміли, що Бевзь просто дурний. Хлопчики так сміялися, що не могли йти. Тільки Дениско був мовчазний і задумливий. Раптом він сказав, що Лариска має пригадати лічилку, де є про жабу, а Кузька її вивчить. От і буде закляття проти відьми!
Дорогою друзів почали обстрілювати бевзики, що засіли за чагарниками. Друзі побігли у протилежний бік. Бевзики посідали на велосипеди і помчали слідом. Антошка з друзями теж почали кидати каміння і відбиватися. Бевзики спинилися, позаряджали рогатки – і над головами дітей люто заверещали камінці. Друзі поховалися за горбок.
Бевзики насувалися цілою лавиною. Їх було, мабуть, учетверо більше, ніж у Підлабузнівську. З'являлися усе нові бевзики. Порятунку не було. Та раптом Лариска заверещала:
Раз, два – дерева!
Три, чотири – вийшли звірі!
П'ять, шість – пада лист!
Сім, вісім – птахи в лісі!
Дев'ять, десять – он сунички
Підвели червоні личка!..
І враз навколо друзів піднявся густий ліс, який захистив їх від бевзиків. Антошка з Дениском вийшли на узлісся. Бевзики відступали. Вони не любили лісу і коли перед ними зненацька постали дерева, не на жарт перелякалися. Тепер вони мчали у Бевзьгород, щоб про все доповісти. Але перед цим заклали у рогатку пучок сухої трави, підпалили його і вистрілили у ліс. Той пучок упав у гущавину, вітерець поволі роздмухував вогонь.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
АНТОШКУ СПІТКАЛА БІДА
Діти радилися, що робити далі. Вирішили йти вночі. Так буде безпечніше. Хотілося їсти. Кузька і Кив пообідали суницями та й біди не знали. Але Антошка, Дениско і Лариска страждали. Дівчинка запропонувала лічилочку, але Антошка порадив приберегти лічилки на потім. Раптом діти побачили, що ліс горить. Все лісове населення охопила паніка. Лариска неголосно заспівала:
Іди-іди, дощику!
Зварю тобі борщику
Та й поставлю на вербі,
Щоб не з'їли журавлі!
Всі почули, що починається дощ. Вогонь згас, а діти добряче вимокли і сховалися під деревом. Антошка прихилився до стовбура і заплющив очі. Йому зробилося соромно, що через його легковажність табір хвилюється, і їх уже, певне, шукають по всіх лісах. Він почув голос: "Хлопчику, не бійся мене! І нікому нічого про мене не кажи. Так треба". То була золота змійка. Вона спілкувалася з Антошкою силою думки. Змійка сказала, що разом з іншими тваринами хоче допомогти йому і його друзям. Вона сказала, що знає близький шлях до Синьої гори. Хлопчик подумав, чи можна вірити змійці. Вона почула цю думку і сказала, що їй можна вірити. Змійка просила не радитись з друзями і нічого їм не казати. Вона повела хлопчика до купи каміння і показала підземний хід. Антошка пішов до друзів, сказав, що знайшов підземний хід до гори, але хоче піти в розвідку сам. Лариска просила не йти, але Антошка не послухав.
Його вела змійка. Підземний хід був рівний як стріла. А змійка текла і текла золотим струмочком. Антошка ніколи пізніше не міг пригадати, скільки часу йшов. Мабуть, довго. Та ось змійка спинилася і сказала, що не може далі йти. Антошка ступив уперед і впав у яму. Там, звідки він тільки-но звалився, сиділа біла ворона. Вона сказала, що накази Бевзя П'ятого завжди виконуються! Антошка зрозумів, що змійкою була ця ворона. Вона затулила отвір підземного ходу чорною брилою і кудись піднялася. Раптом хлопчик почув слова ворони: "Це я, наш найрозумніший (чики-брики). Їхній командир уже тут, у чорній ямі! Твій наказ (чики-брики) виконано!" Хлопчик зрозумів, що яма викопана просто під оселею Бевзя П'ятого.
ЛІЧИЛКА ВИКРИВАЄ ПІДСТУПНОГО ВОРОГА
Антошка не повертався. Дениско довго зазирав до чорного отвору підземного ходу, але під землею було ще темніше, ніж у лісі. Кузька припустив, що цей хід міг вести до самого Бевзя. Дениско думав, що ж робити.
Діти рушили у підземний хід. Кузька виявив бажання йти першим. Вже Кузька спустив ногу на першу сходинку, коли хтось гукнув: "Діти, де ви?! Мене послав Антошка!" Позад них темніла якась постать. Якийсь дядько сказав, що Антошка у безпечному місці. Він втрапив у місто Бевзьгород. І зараз сидить з бевзиками і п'є суничну наливку. Він просто просив переказати, щоб друзі швидше йшли туди, бо різьблена скринька вже майже у нього в руках.
Дениско не дуже вірив, але діти пішли за темною постаттю, розсуваючи віти дерев. Величезний місяць плив над Країною Суниць. Він світив так яскраво, що при його світлі Дениско з Ларискою відразу впізнали в дядькові одновусого. Вони перезирнулися. Дениско згадав план Антошки і наказав друзям нападати на дядька. Але той почав говорити, що сам хотів врятувати скриньку від ворони, а потім стрів Антошку, побалакав і притьмом кинувся сюди! Він сказав, що знову біжить до Антошки. Лариска уявила собі, як засумує Антошка, коли вони не прийдуть, тож діти пішли за одновусим. Кив і Кузька здогадувалися, що вже десь бачили цього дядька. Дениско думав, що не дасть себе обдурити вдруге.
Дядько впевнено прямував до обідраного гаю. Діти не знали, що їх ведуть просто на засідку. Там наших друзів підстерігало аж три загони озброєних бевзиків. Лариска сказала, що у її світі нема обідраних гаїв. Дядько зняв із плеча вус і почав на нього щось намотувати. Ще Ларисці не подобалося, що всі діти тут хвальки, або ж підлабузники, або ябеди. Дядько сказав, що у них є ще заздри. Дениско пильно прислухався до розмови і похмурнів. Він цьому дядькові не вірив. Лариска говорила дядькові, що у її світі дітей не змушують збирати суниці для якогось там Бевзя. Дядько не міг повірити, тоді дівчинка сказала лічилочку, щоб повірив:
Повір-преповір!
Якщо я неправду кажу,
То нехай вберуся в сажу.
Нехай стану кособока,
Кривов'яза, кривоока,
І гладка, і лупата,
Ще й ніс стане, як лопата!
А як брешеш, далебі,
То так буде і тобі!
Що тут сталося! Лице одновусого миттю обліпили жирні шматки сажі. Тонкий його тулуб враз розпух, як діжка, і викривився на один бік, а шия, навпаки, витяглася і перекривилася на другий бік. Очі повилазили і стали дивитися в різні боки, а ніс почав швидко рости і став великий і широкий, як лопата. Тільки довгий і тонкий, як мотузок, рудий вус нагадував, що це – одновусий.
Діти спинилися. Одновусий заскавулив і дременув геть. Він репетував, що поскаржиться Бевзю П'ятому. Бевзики, що вже чатували на друзів, налякалися і чкурнули геть.
Друзі пішли вчорашнім шляхом на Ябедин. Дорогою Кузька і Кив були дуже задумливі. Вони нарешті пригадали, що Одновусий – Великий Брехун, перший радник Бевзя П'ятого.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ТАЄМНИЦЯ КРАЇНИ СУНИЦЬ
Антошка думав, як вилізти з ями. Він не знав, скільки часу сидить, але ось відчув страшенний голод. І тоді він згадав про лічилки. Враз він згадав стару і добре відому лічилку: "Еники-беники їли вареники". Тільки-но він зібрався проказати лічилку, як подумав: а друзі? Адже й вони, мабуть, голодні. А на світі, може, більш немає лічилки про їжу. Потім хлопчик згадав лічилку про солдатів:
Ати-бати –
Йшли солдати.
Ати-бати –
На базар.
Ати-бати –
Що купили?
Ати-бати –
Самовар!
Відразу з'явилися солдати з самоваром.