Та в дуплі тієї верби загніздилася чорна Гадюка. Вона одне за одним з'їла усіх пташенят. Що вже кракала та нарікала стара Ворона – ніщо не помогло. Прийшлося нести ще раз яйця і висиджувати їх знов. Гадюка знов день у день вилазила на вербу і брала собі одно Вороненя за другим.
Та ось раз підгледіла Ворона, хто її ворог тяжкий. Пішла Ворона до куми Лисички просити поради. Лисичка сказала, що треба пуститися на хитрощі. До ріки часто царська дочка приходить купатися. Треба підстерегти її, і коли царівна положить на березі золотий ланцюжок або іншу яку блискучу річ, вхопити річ і кинути у Гадючине дупло.
Послухала Ворона Лисиччиної ради. Як тільки царівна прийшла купатися і роздяглася на березі та положила на піску свій блискучий золотий ланцюжок, Ворона прилетіла, схопила ланцюжок у дзьоб і давай тікати. Побачили це царські слуги і кинулися за Вороною, а та вкинула ланцюжок у Гадючину нору, а сама сіла собі на іншім дереві. Слуги побачили, що ланцюжок блищить усередині дупла. Вони розкопали нору і побачили величезну чорну Гадюку. Витягли її з нори і вбили, а ланцюжок забрали. А Ворона з того часу жила собі спокійно.
КОРОЛИК І ВЕДМІДЬ
Ішов Ведмідь з Вовком по лісі і побачили пташку з задертим хвостиком. Вовк шепнув Ведмедеві, що то Королик. Ведмідь подумав, що треба поклонитися, і вони з Вовком обоє поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає. Ведмідь побачив, що пташка горда, і захотів подивитися, як вона живе. Пішли вони з Вовком до гнізда. Коли Королик і його дружина відлетіли, Ведмідь заглянув усередину. В дуплі було, як у дуплі: прогниле дерево, трохи пір'я настелено, а на пір'ї п'ятеро маленьких Короленят. Ведмідь розчарувався, назвав пташенят приблудами і плюнув. Маленькі Королики як запищать у гнізді: "За цю образу ти мусиш нам тяжко відповісти".
Ведміть сховався у своїй ямі. А малі Королики в гнізді як розкричалися, то вже кричали не вгаваючи, поки батько й мати не прилетіли. Пташенята пожалілися батькам і нічого не їли, бо хотіли провчити Ведмедя. Королик полетів до Ведмедя і наказав готуватися до кривавої війни.
Ведмідь скликав собі всіх звірів на підмогу: Вовка, Кабана, Лиса, Борсука, Сарну, Зайця. А Королик і собі поскликав усю пташню, а ще більше лісової дрібноти: Мух, Чмелів, Шершнів, Комарів. У ворожий табір вони послали Комара. І той розвідав, що Лис там за генерала. І коли Лис триматиме хвіст високо, то можна звірям йти, а коли опустить, то засідка поблизу, а якщо підібгає хвіст між ноги, то всім треба тікати.
На другий день зібралися звірі в похід. А з другого боку птахи почали злітатися. Йдуть звірі просто до Короликового гнізда. Королик відправив до звірів Шершня, щоб вжалив у живіт Лиса. І коли Шершень вжалив Лиса, той як завиє з болю, як підскочить угору, підібгав хвіст поміж ноги та ходу! А звірі побачили це та й собі втікати. А на них напали Птахи, Оси, Комарі, Шершні. Клюють їх, рвуть, кусають. Королик отримав перемогу, але його діти ще хотіли, щоб Ведмідь попросив пробачення у них. Полетів Королик до Ведмедя, який уже жалів, що воювати хотів. Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.
ЛИСИЧКА І ЖУРАВЕЛЬ
Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка запросила Журавля до себе в гості. Наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем. А в нього дзьоб довгий – не може їсти з тарілки. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з'їла. Тоді Журавель запросив Лисичку до себе в гості. Наварив м'яса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою. Встромляє Лисичка голову в глечик – не йде голова. Пробує лапкою – не витягне. А Журавель їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв. Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність і пішла. Відтоді Лисичка з Журавлями не приятелює.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЛИСИЧКА-КУМА
Якось Вовчик-братик і Лисичка-сестричка пішли у поле садити картоплю. На обід взяли собі глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи. Лисиці набридло працювати і вона сказала, що з болота її кличе Гук. Побігла вона, немовби то її кликали. А сама залізла в корчі та до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею й іде до Вовчика, поводячи хвостом. Сказала, що була на хрестинах, бо народився хлопчик Початочок. Вовчик лиш здивувався з такого імені. Згодом Лисичці знов захотілося їсти. Побігла, сказавши, що у Гука друге дитинятко народилося. Цього разу, коли повернулася, сказала, що народилася дівчинка Серединка. Попрацювали знов з годину, і знов Лисиці запах дуже медок, і ледве тільки Гук загукав із тростини, вона побігла знов. Виїла все і сказала Вовчику, що народився хлопчик Остаточок.
Коли настав обід, Вовчик пішов у кущі, але нічого не знайшов. Аж тепер зрозумів, куди це Лисичка-сестричка так часто на хрестини ходила. Почула Лисиця Вовчиків крик та й почала тікати. У лісі сховалася у першу нору, яку надибала під корінням старого дуба. Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста. Взяв Вовк довгу клюку, застромив у нору та й шпортає. Вхопив клюкою її за ногу, тягне, а Лисичка кричить, що то дубовий корінь. Вовк пустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь. Тягнув, поки змучився і клюку зламав. Тоді плюнув і пішов геть і зарікся більше з Лисичкою мати справу.
ВІЙНА МІЖ ПСОМ І ВОВКОМ
Був собі у господаря Пес, що жив у великій дружбі з Вовком. Пес розповідав Вовкові усі новини з села, а Вовк розповідав лісові новини. Якось Вовк дізнався, що свиня народила дванадцятеро поросят у господаря Пса. Пес просив Вовка не приходити вночі, бо буде біда. Вовк пообіцяв зробити все тихо, а Пес сказав, що коли буде шум, він гавкатиме.
Надійшла ніч. Вовк проліз до хліва, почула його Свиня та як закричить! Поросята собі як завищать, а Пес, почувши це, як загавкає, як завиє! Посхоплювалися господарі та до хліва, аж там Вовк. Кинулися на нього й побили, ледве Вовк втік.
Пес не ходив уже на край лісу з Вовком на розмову, але через деякий час Вовк сам увечері прийшов до нього і сказав, що не забуде і не вибачить Псові того, що сталося. Пес сказав, що попереджував не йти до його господаря. Вовк сказав, що прийде сьогодні вночі, але щоб Пес не гавкав. Бровко не дурний був і шепнув Свині, щоб не спала й остерігалася, бо Вовк обіцяв навідатися до неї. Тож коли Вовк прийшов, Свиня вчинила галас. І Вовк мусив чимдуж утікати до лісу.
Знов минуло кілька день. Одного вечора дивиться Бровко – стоїть Вовк за ворітьми й кличе його. Вовк насварив Бровка і попередив готуватися до війни. Пішов Вовк до лісу і почав збирати військо: Ведмедя Бурмила, дикого Кабана і Лиса Микиту. В умовлений день битви вони пішли під дуба, дожидаючи противника.
Тим часом Пес Бровко тяжко зажурився, почувши, що Вовк викликає його на війну. Розповів про свою біду Коту Муркові. Кіт порадив покликати ще Гусака й Качура, і всі разом переможуть у війні. Вирушив Бровко зі своїм товариством на війну. Спереду йде Гусак, гегекає раз у раз, точнісінько мов у барабан б'є: тра-та-та, тра-та-та! За ним рядом марширують Бровко і Мурко, піднявши вгору хвости, мов рушниці, а ззаду йде Качур та все головою до землі никає і розсудливо приговорює: так-так-так, так-так-так.
Вовк тим часом, дожидаючи ворогів, звелів Ведмедеві вилізти на дерево спостерігати прихід ворожого війська. Лис Микита став спереду й підняв свій хвіст, як прапор. Вовк стоїть під дубом, а Кабанові звелів заритися в купу листя і там сидіти в засідці. Кіт, побачивши здалека, як щось рухається і шелестить серед листя, подумав, що це миша, і щодуху кинувся туди. А то був хвіст Кабана. Своїми гострими пазурами впився Кіт Кабанові в хвіст і почав гризти його зубами. Ошалілий з переляку та болю Кабан страшенно закувікав і кинувся тікати. Тоді Кіт, ще дужче переляканий, поліз на дуб. А там Ведмідь налякався, поліз вище. Гілляка не витримала його, і він гепнув з дерева на землю. Пес, побачивши Лиса, кинувся на нього і вхопив за хвіст. Лис шарпнувся щосили, лишивши хвіст у Бровкових зубах. Ведмідь теж втік, тому й Вовкові не лишалося нічого іншого, як дати ногам знати.
Отак-то Пес зі своїми товаришами одержали перемогу над Вовком і пішли собі радісно додому. А розгромлені лицарі зійшлися далеко в лісі й почали пригадувати, які-то страховища перетерпіли вони в тій війні.
ТРИ МІХИ ХИТРОЩІВ
Якось восени бігла Лисичка в сад їсти виноград і кликала з собою Їжака. Він не хотів іти, бо той господар був хитрий, силець понаставляв. Лисичка сказала, що має три міхи хитрощів, то визволить Їжака з сильця, коли попадеться. Їжак згодився і пішов з Лисичкою.
У саду вони добре поїли, але коли тікали, Лисичка зловилася в сильце. Їжак порадив їй скористатися хитрощами, але вона сказала, що коли скакала через річку, всі три міхи урвалися і впали у воду. Тоді Їжак порадив прикинутися, ніби вона давно здохла і гниє. Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив її та аж носа затулив. Витяг з сильця і викинув за пліт. Лисичка і втекла.
Через чотири дні Лисичка і Їжак знову пішли в сад. Цього разу в сильце потрапив Їжак. Він просив Лисичку врятувати його, але вона сказала, що пропали всі її хитрощі. Їжак попросив Лисичку обійняти його на прощання і поцілувати. Лисиця обняла їжака, нахилилася поцілувати, та ледве торкнулася своїм язиком до його зубів, а Їжак тільки клац! Ухопив її зубами за язик та й держить. Прийшов господар. Побачивши, що їжак спіймався в сильце і держить Лисицю за язик, він розсміявся, впіймав Лисицю, а Їжака відпустив на волю.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
МУРКО І БУРКО
Був собі в одного господаря Кіт Мурко, а в другого Пес Бурко. І були вони великі приятелі.