Олесь Бердник — Хто зважиться – вогняним наречеться (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 2 з 6

Незвичайну, небувалу. Вона розгорнула три блакитні пелюстки на смарагдовому тлі. Славко поволі наблизився до неї, став на коліна, хотів торкнутися пальцем пелюсток. Ніжні крильцята стріпнулися, і квітка знялася вгору. Вона не давалася в руки.

Хлопець отетерів з несподіванки. Ось вона – казка! Він нарешті зустрів її. Славко погнався за квіткою-метеликом. Почувся сміх – дзвіночок. Квітка заговорила. Вона казала, що не дає себе зловити, бо так грається. Вона не хотіла, щоб її зловили і несли показувати в село, бо: "Навіщо ж нести казку тому, хто її не шукає?" Славко сказав, що не понесе її в село. Квіточка сіла на зелений килим. Хлопець присів поруч, боячись навіть дихнути.

Славкові здалося, ніби між крильцями квіточки розплющується око. Око кліпнуло кілька разів, глянуло на хлопчика. Він був вражений, що квітка вміє дивитися. Квітка пояснювала, що в казці усе можливо. Славко запитав: "Квіточко, а де ти виросла? Де ще є такі, як ти, квітки?" Вона не відповіла, але у глибині темної зіниці хлопець побачив полум'я, якісь тіні. То були вершники. Майорять стяги на списах, чується іржання, крики. А потім – пісня. Рокочуть-плачуть струни бандури, стогнуть високі хвилі на морі, несуть лицарів хоробрих на чайках у край далекий, на смерть, на подвиг, на безсмертя… Знову валують іскри полум'я, летять у блакитному небі ясенові кораблики з гордо задертими різьбленими носами, з візерунчастими вітрилами. І сидять в тих кораблях казкові звитяжці – народні герої. Нема для них нічого нездоланного, ніщо не зупиняє подвигу, на який дала благословення мати рідна, земля кохана, казка чарівна…

Славко схвильовано зітхнув. Чому в оці квіточки він побачив такі видіння? "Чи знайоме тобі, хлопчику, те, що я показала?" – запитала вона. "Так, люба квіточко. Це – наша казка…" — "Тоді не питай мене, – звідки я. Прощавай!" Вона піднялася в небо і зникла.

Хлопець повертався додому задумливий і сумно-щасливий. Баба про щось запитала його – він не почув. Мати гримнула – Славко не відповів. Батько сварив. Але бабуся стала на захист онука. Славко сказав, що бачив у Чортовій долині чарівну квіточку. Йому повірила лише баба Оришка, сказала, що це чудо-цвіт. "Не всякому це дається. Колись його зустрічали частіше, а тепер щось не чути", – говорила баба.

"ФОКУСНИЦЯ"

Тієї ночі Славко не міг заснути. Тільки склеплював повіки, як марилися йому сліпучі блискавиці, могутні грози, політ не знати на чому понад горами й лісами, блакитні вогняні кулі…

Наступив ранок. Славко взяв з городу огірків, помідорів, а потім, захопивши вудку та банку з черв'яками, дременув до річки. Там був прив'язаний батьків плоскодонний човен з моторчиком. По дорозі зустрів Ліну, яка підозрювала, що друг щось приховує. Славко запросив її з собою. Ліна згодилися, і вони пішли. Коло річки їх перестрів Онопрій. Він теж просився йти з друзями. Славко згодився. Вони прийшли до річки, але мотор човника чомусь не хотів заводитися.

Раптом хтось привітався до Славка. Всі поглянули на берег. Там стояла незнайома дівчинка років тринадцяти, вбрана у білу лляну сукню нижче колін, вишиту бісером і шовковистою заполоччю. Вона мала яскраво-сині очі, товсту золотаву косу, а на чолі був віночок з білих лілей. Ліна дивувалася, звідки дівчина знає Славка. Незнайомка попросила взяти її в човен. Славко дозволив, а Ліна образилась і лишилась з Прі на березі.

Славко і Катя (так назвала себе дівчина) сіли разом у човен, який раптом швидко поплив. Дівчина сказала, що він пливе, бо вона так хоче: "Якщо чогось дуже, дуже сильно запрагнути – все здійсниться". Щось знайоме бачив Славко у цій дівчині. Хлопець не міг позбавитись дивного чару несподіваної пригоди. Його серце щасливо завмирало від казки, яка творилася ясно і зримо серед білого дня. Славко не розумів, чи Катя пов'язана з останніми дивними подіями.

Наблизилася гатка. Човен тихенько пристав до піщаного берега. Хлопець і дівчина почали розмовляти. Катя говорила, що її годує сонечко, і дуже дивувалася, коли почула, що треба ловити рибу, щоб їсти її. Дівчина так говорила, ніби співала. Згодом вона пішла, пообіцявши, що вони ще побачаться. Катя сказала на прощання, що живе у хатині край села разом з бабусею. Славко запросив Катю в школу. Він дуже здивувався, коли дівчинка стала на воду і побігла по хвильках.

Потім хлопець повернувся до Перунового бору, так і не зловивши жодного окуня. Під вербою його чекала Ліна з нерозлучним Прі. Ліна була зла, говорила, що Славко витріщався на ту дівчинку. Хлопець заспокоїв її і пообіцяв, що все розкаже і пояснить, коли сам довідається.

ДИВА

В селі Вогники почали творитися дива. Люди, приходячи з поля чи лісу, розповідали одне одному про незвичайні випадки. Коли Славко повернувся надвечір з річки додому, баба готувала вечерю і саме розповідала батькові та матері про ті дива.

Розповідала, що баба Горпина Семениха нарвала в Чортомлинні цілий лантух берізки свиням. Не могла й на плечі завдати, тому чекала допомоги. Коли це мішок взяв та й пішов до самого села. А вчора приїхав в ліс на полювання директор Заготскоту (хоч полювання зараз заборонене) і, побачивши козулю, вистрелив у неї. Козуля, ціленька і неушкоджена, дременула собі до кущів, а весь заряд потрапив мисливцю в живіт. Добре, що у нього сала на три пальці. Повезли його до лікарні, повитягали шротини, вже ходить…

Баба Оришка вважала, що ці дива робить чудо-цвіт. Славко замріяно втопив погляд у вікно, згадуючи свою чарівну зустріч з незнайомою дівчинкою. Чи не зв'язані всі ті дива з нею? А все чудне почалося саме з тієї горобиної ночі. Хлопець вирішив запитати: "Хто ти, Катю?"

Стислий переказ по частинах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ХИМЕРНА УЧЕНИЦЯ

Почався вересень. Діти пішли до школи, Славко став шестикласником. На другий день, коли Ніна Матвіївна проводила урок ботаніки, двері тихенько відчинилися і на порозі з'явилася постать Каті. Вона була в тому самому вишитому лляному платті. Клас ахнув від несподіванки. Вчительці дівчинка здалася дивною. Катя сказала, що її прізвище – Далека. Дівчина поводилася, на думку вчительки, трохи дивно. Катя сказала, що прийшла, бо її запросив Славко. Вчительці не сподобалося вбрання Каті. Ліна тихо назвала Катю задавакою.

Вчителька розповідала про внутрішню будову вишневої квітки. Славко замилувався Катею, і вчителька викликала хлопця відповідати. Він спромігся сказати лише те, що квіти вишні дуже гарні, і бджоли беруть з них мед. Тоді дуже приємно дивитися на сад. Ніби марево, мовби казка… Вчителька попросила відповісти Катю. Дівчина вийшла посеред класу, поводила себе вільно і говорила, що любить живі квіти, любить блукати луками, лісами, літати понад садами… "Ти, певно, говориш про політ у думці?" – дивувалася вчителька. "І в думці. Чудово зупинитися над квітучим садом і стати на якусь хвилю ним…" – говорила Катя. "Ким?" — "Садом", – усміхнулася Катя. "Катю, це – поезія. А ми вивчаємо квітку вишні!" – "А квітка – то ж найвища поезія, – здивовано відповіла дівчинка. – Квітка – то поезія сонця, зірок. То очі неба на планеті. Хочеш познайомитися з сонцем, познайомся з його дітьми – з квітами…"

Славко захоплено слухав Катю. Ніна Матвіївна підозріло дивилася на новеньку. Вчителька думала, що дівчинка така дивна, бо переїздить часто з місця на місце.

На перерві Славко спитав Катю, де вона живе. Виявилося, що на краю села, з бабусею, в хатині лісника. Після уроків Катю покликали до директора. Той зацікавлено дивився на незвичайне личко дівчинки, на її барвисте вбрання і казав, що до школи повинен прийти хтось з родичів, щоб її прийняли в школу. Катя сказала, що в школу її запросив Славко Лісовий, тому вона і прийшла.

Потім Славко хотів провести Катю додому, але дівчина відмовилась. Та він вже остаточно вирішив: будь-що проникнути в хвилюючу таємницю Каті.

КАЗКОВЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ

Довкола старої хатки, де колись жив лісник, був занедбаний сад, звідки і спостерігав Славко. Минали години. Дівчина не з'являлася. Потім з димаря попливла синювата цівка диму, запахло глицею: хтось затопив у печі. На ґанок вийшла похила бабуся, але то була баба Одарка, яка тут жила. До хати за нею побіг великий сірий кіт. Хлопець підкрався і заглянув у вікно. Він побачив посеред хатини маленьку згорблену постать баби-яги з Чортової Долини! Славкові стало гаряче, він ледве стримав себе. Страху не було, але хотілося вийти з схованки, озватися до баби, запитати.

Хлопець вже хотів постукати в шибку, коли посеред хати з'явилася Катя. Баба перетворила її на ніжну перлисто-блакитну кулю. Хлопець ледь не підстрибнув від здогаду: та це ж Нанті, вогнистий клубочок!

Клубочок плавав над долівкою. Баба щось мовила, він попрямував до столу і перетворився на велику трипелюсткову квітку. Чудо-цвіт, який він зустрів у Чортовій Долині! Вони обидві чарівниці – і баба, і онука!

Хлопець заворушився від збудження, кущ затріщав. Баба помітила Славка, але сказала, що не гнівається. Славко зайшов у хату. Він спитав бабу, навіщо зробила Нанті квіткою. "Вона і є квітка", – сказала баба. А потім пояснила, що Нанті стала дівчиною, бо таку подобу їй дав сам Славко, коли розповідав казку про царівну, що заснула. "Ти приймаєш її таку, як є?" – спитала баба. "Приймаю, – прошепотів Славко. – І пішов би на край світу, щоб пробудити її. Хіба я гірший від царевича в казці?" Бабині очі розквітли волошками. Вона дуже зраділа, почувши такі слова. І сказала, що, можливо, хлопець зуміє здійснити їхню мрію. Славко спитав, чому вибрали саме його. "Дитяче серце, яке вірить казці, – дуже надійне. Воно не сумнівається в найдивовижнішому. На прощання хлопець сказав, що в селі діються незвичайні речі. Баба пояснила, що то просто Нанті так бавилася.

Стислий переказ по частинах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Частина друга

КАТАСТРОФА

ПРОМІНЬ ДАЛЕКОГО СВІТУ

Вдома батько сварив хлопця за те, що він шастає вночі: "Може, зурочила тебе та відьма лісова?" "Може, вона з іншого світу, – випалив хлопець. – З далекої зірки якоїсь!" Батько боявся, щоб син не збожеволів. Хлопець пішов спати у клуню. Йому так хотілося сказати усім: "Ось, прийміть гостя.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Олеся Бердника скорочено: