Таня ніяк не могла вирішити, чи їй подобається вся ця затія, а чи, може, й ні. Загалом, вона вже була кілька разів у редакції журналу, де працювала мама, і щоразу це було цікаво. Але ж сьогодні Таня збиралася знову погуляти Містом.
Повз рецепцію ганяли різні люди із заклопотаними обличчями та шаленими поглядами, ніби під час пожежі. Вся кімната, де працювали журналісти й редактори, гула немов вулик, на Таню уваги не звертали. Виявилося, що у мами мають бути важливі збори, і не встигла Таня навіть і оговтатися, як за півгодини вона вже заходила з мамою до клініки, в котрій працював її тато.
Тут теж було страшенно цікаво. Одна бабуся принесла кішку, яка відмовлялася їсти м'ясо. Виявилося, що в кішки стесалися зуби: їй не вистачало сил на жування. Наступним було дуже симпатичне щеня, якому зробили щеплення. Після нього – ще одній киці призначили укол від алергії на блощиць. Потім – настав час для огляду немолодої вівчарки з дуже розумними очима. Але тато мав уже їхати на важливу операцію. Він сказав, що Таню забере бабуся Оля.
Таня з бабусею пішла до університету, в якому бабуся викладала вищу математику. Щойно Ольга Павлівна з Танею увійшли до будівлі університету, як опинилися поміж сотень хлопців і дівчат. Усі вони кудись поспішали, про щось одночасно говорили, галасували, пили каву з пластикових стаканчиків, гортали поспішно підручники. Таня схопилася за бабусину сумку, щоб не загубитися, а бабуся Оля поважно йшла посеред всього цього натовпу і, здавалося, хвилі бурливого океану розступалися перед нею самі собою.
Нарешті вони дійшли до потрібної їм аудиторії. Там уже на бабусю чекала група її студентів. Бабуся почала приймати іспит, а Таня сиділа і спостерігала. Нарешті іспит завершився, і Таня з бабусею пішли пити чай з бутербродами до кімнати, де збиралися викладачі перепочити між своїми парами. У бабусі було заплановано ще кілька іспитів, тому Таня вирішила побути ще з дідусем.
Дідусь Женя займався фотографією і викладав цю непросту науку для студентів, майбутніх кінематографістів, і навіть мав власну невеличку фотостудію. Саме туди він і запросив Таню після відвідин бабусиного університету.
Таня звикала до затемненого тихого приміщення студії. Дідусь фотографував онуку і розповідав, що фотографією цікавився ще її прадід Грицько, який за часів війни фотографував своє рідне місто Київ. Дідусь показав фотографії діда Грицька. В альбомі було багато фото воєнного Міста. Тут траплялися знайомі, але зовсім уже інші вулиці і площі, заводи, ринки, музеї, улаштовані під госпіталі, підірваний Хрещатик… В Тані серце стислося від цих кадрів з понівеченими будинками, театрами, церквами.
Дідусь говорив, що Місто відбудувалося завдяки людям. Бо головне в кожному місті – це люди. А люди тут хороші. Таня вражено застигла над альбомом. Якось вона вже чула такі слова! Дівчинка спитала, хто це сказав дідусеві. Він всміхнувся і сказав, що у них є спільні друзі, бо він теж колись був маленьким і також умів чути й бачити трохи більше за дорослих. Але хай це буде їхньою таємницею. Таня погодилась.
Розділ десятий
МІСТОрія однієї… і ще однієї дружби
А вже наступного дня Місто сказало дівчинці, що хоче, щоб дівчинка надовго запам'ятала цей день. Місто перенесло Таню в її улюблену цукерню. Невпевнено роззирнувшись, Таня присіла за один зі столиків. Раптом перед Танею з'явилися тарілочка з величеньким куснем запашного фруктового торта, кілька блюдечок з тістечками і суничним морозивом, склянка молочного коктейлю та ще й ціла коробка шоколадних медальйонів у кольоровій фользі. Дівчинка поласувала усім, а згодом опинилася у аквапарку. Дівчинка досхочу плюскалася, ляскала і бовталася у воді.
Не встигла Таня й оком кліпнути, як аквапарк щез, а сама вона, суха, одягнена і навіть зачесана, опинилася посеред величезного іграшкового магазину. Усі іграшки тягнулися до Тані і благали взяти їх. Таня зітхнула і подумала про Кікі, свою найкращу ляльку з чудовим білявим волоссям, з якою вона вже трохи соромилася бавитися і тому останнім часом ховала її у шафі.
Таня не знала, що брати. Але Місто просило щось вибрати, бо це їхня прощальна прогулянка. Тут, мабуть, варто ненадовго відволіктися і повернутися до того, що сталося з нашими героями напередодні.
…Отож увечері все почалося для Тані розмовою з дідусем, а завершилося сімейною нарадою, яку влаштував тато. Він зібрав усіх, навіть дідусь і бабуся прийшли. Тато оголосив, що Таня їде на заслужений відпочинок на море до кінця літа.
Таня не змогла стримувати сльози і кулею вилетіла з-за столу до своєї кімнати. Коли дівчинка виплакалася, то сказала , що їй не можна давати ніяку путівку, тому що… І Таня все розповіла. Все-все. І про старовинний будинок, і про екскаватор, і про машину з тортами, і про подорож на телестудію, і про Десятинну церкву, і про товстих начальників, і про зйомки в кіно, і про маленьку дівчинку, в якої не було ні мами, ні тата, і про багато інших пригод у Місті.
Всі уважно слухали, охали, швидко перезиралися, але мовчали. Нарешті Таня замовкла теж. Тато сказав, що вона – молодець.
Це був чудовий вечір. Вся родина Хорошунів мала надзвичайно піднесений настрій. Щоправда, тато з мамою все ж таки мали серйозну розмову на кухні про неймовірну дружбу їхньої дочки з… містом.
Тільки дідусь Женя нічого не сказав. Але вже пізно ввечері, перед тим, як іти додому, він підійшов до Тані і мовчки погладив її по голові. Як би там не було, але їхня і тільки їхня таємниця лишилася нерозкритою…
І от тепер Таня стояла у своєму дворі, прощаючись з Містом перед довгою розлукою до осені.
Таня повернула голову й побачила Марка Захарченка. Всі інші діти кудись розбіглися, і він грався з м'ячем на майданчику сам-один. Місто пропонувало брати з собою Марка. Таня покликала його і заторохтіла.
У той же час десь далеко дзвінким гудком засигналила машина, інша відгукнулася, і вони надовго засперечалися посеред вулиці, немов дві лайливі торговки. В кущах акації затьохкало молоде пташеня, але злякалося власного голосу і замовкло. Сусідка Валентина вийшла з під'їзду із сапкою в руці, немов справжня селянка, та попрямувала до вуличного квітника. Голос веселої радіоведучої з чийогось вікна сповістив, що в місті настала одинадцята година дня. Саме тоді в місті відбувалося стільки всього цікавого. Особливо для тих його мешканців, які уміли побачити й почути хоч трішечки, зовсім трішечки більше за інших.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.