Олександр Гаврош — Пригоди тричі славного розбійника Пинті (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 3 з 6

А тому дбайливо до штурму підготувалися. Усіх овець, які тепер для розбійників стали тягарем, Шпінька виміняв у знайомого корчмаря на трьох баских коней. Ведмежу нору позакидали гіллям. Козу Маню замкнули у зимівнику, доручивши сторожування Люциперу. А самі під вечір подалися в лісок поблизу Трьох Пеньків. Вони вже мали план і тепер тільки хотіли уточнити деталі. Розповідь Івася була дуже доречною.

Уранці з Трьох Пеньків виступала ціла валка війська. Вояки повільно почали підніматися вгору лісом, тримаючи напоготові рушниці та шаблі.

Пинтя спостерігав за цим видовищем з ліщинового гаю неподалік. Почекавши, поки військо цілком заглибиться в ліс, розбійники хутенько попрямували до сховку, де вже давно все стояло напоготові.

Через годину до двору пана Бебекала під'їхала карета. У ній сиділо двоє духовних осіб, що представилися отцями-бернардинцями з дарами зі Святої Землі. Гайдук розповів, що пана немає, тому отці пішли до пані.

Двоє ченців з'явилися перед Бебекалихою. З ними був Базиліо Шпінь, помічник панотця. А панотець Крістофер був на диво молодою людиною. Другого ченця звали Джованні. Шпінь говорив, що вони збирають пожертви на будівництво Божого храму у Палестині, а за пожертву дарують мощі великомученика Патріка. Коли Бекалиха дізналася, що треба пожертвувати тридцять дукатів, то завагалася, адже це було багато. Шпінь сказав, що пані Нагаєвська вже купила мощі, і це подіяло на господиню краще, ніж слова про жертовність для Святої Церкви.

Господиня пішла до сховку з грошима. Не встигла вона відрахувати тридцять дукатів, як відчула на своїх плечах чиюсь руку. Різко повернувшись, вона уткнулася носом у дуло пістоля, що його тримав Базиліо Шпінь. Від несподіванки і страху господині стало зле, і вона знепритомніла.

Поки Шпінька перекладав грошенята у мішок, хлопці зв'язали Бебекалиху і заткнули їй рота хустинкою. Далі завернули її у найдорожчий килим, який зняли зі стіни. На щастя, на подвір'ї нікого не було, окрім Івася, який стояв на чатах. "Отці" запакували килим з господинею до карети.

Вйокнувши на коней, Шпінька крикнув гайдукам, аби відчинили ворота. Один запитав, що це таке, показавши на край килима. Але Шпінька сказав, що це подарунок пані. Карета рвонула з місця. А гайдукові кинули монету, з чого він дуже зрадів.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

У кожного два пістолі, у кожного бартка,

То нич би їм не зробила така мала варта.

ЯК ПРО ПИНТЮ У ХУСТІ ДІЗНАЛИСЯ

Сумне і стомлене верталося шляхетське воїнство з облави. Два дні вони бродили кручами та ярами. Це був повний провал операції. На Чорній полонині не було виявлено розбійників і криївок. Не знайшли навіть отари овець. Бебекало запросив панство до себе на вино.

Пана здивувало, що його з гостями не зустрічає на ґанку дружина. У серці тенькнуло недобре передчуття. Дружини ніде не було. У спальні він здивовано зупинився. Зі стіни зник килим, який висів над їхнім спільним ложем. Тим часом у вітальні вже задоволено витягнули ноги на кріслах пан Нагаєвський, барон Чмирик та капітан Смоляк.

Бебекалу розповіли, що приїздили отці, і пані подарувала їм килим. Цей килим був дарунком тещі на весілля, до нього пані Єва навіть чоловікові забороняла торкатися. Тому пан дуже дивувався, як вона могла віддати його отцям.

Пан вирішив перевірити тайник з грошима. Там була лиш записка. Бебекало заволав. У записці було написано: "Паню чекає те саме, що й Янка Причмеленого. Пинтя". У тайнику стояла ще чорна дерев'яна шкатулка з вирізьбленим хрестом. Вона була наповнена сірою меленою речовиною. Тільки замість мощів святих там були натуральні кізяки. Капітан вирішив випустити Причмеленого, через якого можна вийти на Пинтю.

Вже наступного дня з темниці було відпущено не лише Янка Причмеленого, але й нанашку Зубаню і встановлено за ними постійний таємний нагляд. Третього дня над селом Три Пеньки вівчарі виявили зв'язану в килимі пані Бебекало. Від пережитого вона місяць не могла говорити. Страшно захворів і сам Бебекало, на деякий час ставши неймовірно добрим до своїх людей.

В усіх церквах було оголошено, що за розбійника Пинтю чи відомості про місце його перебування дадуть 150 золотих дукатів.

Так ясновельможне панство само поширило славу про Пинтю. До Пинті почали звідусіль іти люди. Йшли, ясна річ, і люди капітана Смоляка. Пинтя про се відав, а тому майже нікого не брав до себе у товариство, остерігаючись зради.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Штири ножі і револьвер за чересом ношу,

Дають мені пани гроші, коли в них попрошу.

ЯК ПИНТЯ ПАНА НАГАЄВСЬКОГО КОЛИСАВ

Довгих три роки минуло, відтоді як Пинтя провчив Бебекала. Після того як на опришка влаштували справжнє полювання, він з побратимами перебрався на румунську сторону і здійснив там чимало подвигів. А як уже й там почали його вистежувати, перейшов у польські гори. Залив сала за шкуру не одному панчукові в Косові, Коломиї та Надвірній. Вже й польська шляхта розлючена рискає його слідом, як хорти.

Пинтя вирішив вертатися на Чорну полонину. Качулка і Шпінька теж хотіли повернутися. З ними ще був Доманич, у якого забрали єдиного сина до війська шість років тому, а жінка з горя захворіла і померла. Доманич мав таке прізвисько, бо казав часто "А дома – нич". Був ще вродливий і статечний хлопець з благородними рисами – "Графинчик", бо й справді був графським сином. Коли розбійники захопили їхній палац на Поділлі, граф з дружиною при обороні загинули. Дитину опришки забрали до лісу і просили за неї від родичів викупу. Але ті поскупилися. Розбійникам жаль стало хлопця, і він зажив з ними у ватазі. Був там молодий Гатала. Він прибився до розбійників недавно. Пес Люципер теж досі був з опришками.

А вже за два дні вони обживали Чорну полонину та ведмежу нору. Надвечір вирішили спуститися на розвідини у третє село – Песю Лабу. З собою Пинтя взяв лише Шпіньку та Качулку.

У корчмі "Маруся" було людно й накурено, коли до неї зайшло троє чужосільських. Вони попросили жида принести мамалиґи зі шкварками. Мотя Лейбус зрозумів, що це значні люди і дав від себе безкоштовну кварту горілки. І тихо сказав, що вони завжди можуть на нього покластися.

Опришки почули розмову чоловіків у корчмі. Пинтя довідався, що пан Нагаєвський придумав собі забавку: аби його по обіді колисати у саду, щоби ліпше спав на свіжому повітрі. То село тепер по черзі відбуває-сю панщину. І завжди така колисанка закінчується побоями. Пинтя запитав одного чоловіка, чи можна йому поколисати пана. Чоловік згодився.

Юзеф Нагаєвський мав ліжко-колисанку, яке вішалося між двома яблунями у саду. Якщо пан прокинеться серед сну – значить, погано колишуть. Тож додому колисальники йшли з розмальованими спинами.

Раз з'явився Пинтя і сказав панові, що він з третього села прийшов замість свого хворого родака Петра. Пинтя почав колисати. Через кілька хвилин Нагаєвський хропів. Григір ще трохи почекав, а далі двічі свиснув. Відразу через паркан до саду перескочили Іван Качулка, старий Доманич та Графинчик. Пинтя схопився за колисанку і гойднув так, що пан гепнувся на траву. Раптом його схопило вісім дужих рук. До рота забили кляп, руки скрутили за спиною, та й ну лупцювати як глуху зозулю. Добре намолотивши руками і ногами, збивши пана Нагаєвського в порох, опришки через відчинене вікно влізли до панських покоїв і поховалися. А Графинчик наказав заходити гайдукам по одному. Через п'ять хвилин усі гайдуки були пов'язані і лежали у спальні на підлозі біля свого пана.

Пинтя з Графинчиком вийшов у двір, а старий Доманич побіг за ворота. Невдовзі під'їхала карета, якою керував Шпінька. Малий Гатала про всяк випадок наглядав за дорогою на коні за кілька кілометрів від садиби.

Пинтя сказав дворовим людям, щоб брали собі те, що кожному до вподоби. Але тільки раз і тільки сьогодні.

Пинтя вдягнув одяг пана Нагаєвського, якого до блуду висіло у шафах. Графинчика Пинтя представив небожем пана. Тому люди повірили словам Пинті і Графинчика, який сказав, що його дядько вирішив іти в монастир. Усі люди відразу побігли до стайні, до хліва, до майстерень, до комор та пивниць. На селі як прочули про невимовну щедрість Нагаєвського, то побігли у маєток, як на пожежу.

Через годину подвір'я повністю спорожніло. Пинтя сказав Нагаєвському не карати людей, бо опришки відвідають пана вдруге. Тоді замкнув спальню на ключ і запхав його до кишені. А служниці наказав не чіпати пана, бо він сам вийде, коли захоче.

Потім розбійники посідали в карету, забравши з собою срібний посуд, прикраси та трохи харчів і одягу, і поїхали.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Пили хлопці та гуляли при дубовім столі,

Топірчики бренькотіли, блищали пістолі.

ЯК ПИНТЯ ТОВАРИСТВО ЗНАХОДИВ

Тепер всюди тільки й говорили про пригоду в маєтку пана Нагаєвського. Панство почало озброюватися та обростати гайдуками та вояками.

Тим часом розбійники третій день відпочивали після успішної вилазки у Песій Лабі. Пинтя ж вирішив пройтися давніми місцями. Біля ялиці-яснолиці він зупинився. Шкіряного кисета Андрія Мухи на ній не було. Отже, він уже помер. А на грушці-мудрушці цвіла гілочка. Опришки посхоплювалися, щоб першими виявити непрошених гостей. Гостем виявився циган Мішко. Він дуже просив взяти його до товариства, бо має семеро дрібних дітей, а годувати нічим. Циган хотів добути грошей. Пинтя не дуже хотів цигана у гурт, але Шпінька сказав, що цигана вигідно мати, бо на нього ніхто не подумає, що він опришок.

Отаман вирішив спочатку влаштувати циганові випробування. Першим було викрадення вола у Моті Лейбуса, який саме йшов стежиною. Циган вчепив дзвоник на дереві. Мотю зацікавив дзвоник, а Мішко тим часом вкрав вола. Другим випробуванням було те, що Пинтя дізнався, чи циган не панський вивідувач. Мішка притиснули до дерева і кинули у нього сокиру, яка вп'ялася в дерево, усього на палець від голови відітнувши волосся, зібране у хвіст і прибите кілочком. Циган трусився і мало не плакав. А третє випробування – витримати у долоні вуглину, щоб опришки знали, що циган їх під муками не продасть. Мішко витримав і це випробування.

Тепер циган став одним з опришків.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

Ой, вівчарю молоденький, вернися додому,

Бо повісять тебе пани на буці сухому.

ЯК ПИНТЯ У ХУСТІ ТОРГУВАВ

Ясновельможний цісар Леопольд видав наказ, за яким Пинтю належало схопити і судити цісарським судом.

1 2 3 4 5 6

Інші твори Олександра Гавроша скорочено: