Їх побачили тубільці.
Раптом якийсь голос наказав тим хлопцям і дикобразу підійти ближче. Дивно, але голос здавався хлопцям знайомим. І хлопці повернулись до небезпеки обличчям. У них вп'ялися голками сотні очей. Тубільці з цікавістю, але дещо насторожено поглядали на невідомих їм людей та дикобраза. На великій каменюці сидів, напевно, вождь племені. Сонце світило з-за його спини, тому розгледіти щось достеменно було неможливо. Але цим вождем виявився… Вірус Федько!
Розділ 12
Тубільці розступилися, пропускаючи хлопців та Гаматі. Федько скотився на землю та кинувся до друзів. Його пика сяяла, шапка смішно трусилась і шелестіла листям, хвостик легенько посіпувався, і весь він виявляв величезну радість від зустрічі. Вірус повернувся до пігмеїв, помахав руками, ніби розганяючи комах, і військо слухняно почало розходитися.
Потім він схопив хлопців за руки та потягнув до найбільшого куреня, що стояв прямо біля купи каміння. Дикобраз, раз по раз оглядаючись, потрюхикав за ними. Прямо по центру куреня стояло велике ліжко з балдахіном. Біля нього на підлозі лежали очеретяні циновки.
Вірус розповів, що його тоді схопили, принесли сюди, а якийсь дідок подивився на нього і сказав: "Маюмба!". Відтоді Федько став вождем. Його помили, нагодували, усе показали. Тих двох крокодилів Вірус назвав Сірком і Бровком.
Згадавши, скільки часу в них і рісочки в роті не було, хлопці жадібно накинулися на їжу. Гаматі жував помаленьку та розважливо. В джунглях йому поживи не бракувало. Та й вважав він себе набагато розумнішим і мудрішим за своїх нових друзів, а тому й поводився відповідно!
Пообідавши, друзі вийшли на вулицю. За ними повагом викотився Федько. Ніхто не звертав на прибульців ніякої уваги, поки вони гуляли селищем. Але тільки-но друзі наблизились до джунглів, їх не випустили.
Вже сутеніло. Хлопці хотіли спати. Один з пігмеїв, той, що вкрав одяг у Петрика, показав хлопцям наскельні малюнки. На одному була постать, схожа на Віруса, якій поклонялися. А на наступному малюнку четверо малорослих вояків несли зв'язаного Вірусового родича до озера, з якого стирчала голова невідомої, схожої на великого динозавра, потвори. Хлопці не розглянули всіх малюнків, бо пішли спати. Вірус пішов до своїх "королівських палат".
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 13
Першим прокинувся Сашко і вийшов на вулицю. Але з корінного населення не було ні душі! Навіть крокодилів не було. Він підійшов до Федькового куреня. Віруса не було. Сашко почав хвилюватися. Він пішов і розбудив Петрика. Сашко розповів про свою ранкову прогулянку. Усе це було досить підозріло. Тут біля входу почулось якесь шарудіння, й до куреня просунулась розкуйовджена чорна голова. Це був їхній вчорашній знайомий у Петриковому одязі. На ньому лишилася тільки хлопчикова сорочка. А штани він віддав Петрикові. Курдупель схопив Професора за руку та кудись потягнув. Хлопці побігли за тубільцем.
На відкритій ділянці перед озером на кам'яній плиті лежав зв'язаний Вірус. Навколо нього німо витанцьовували в дивному танці чи не всі жителі селища. Рильце у Віруса було чимось замотане, тож він не міг видати ні звуку. Усі пігмеї на секунду завмерли. Їхні голови повернулись до озера, і вони застигли в чеканні чогось невідомого та невидимого. Враз з їхніх горлянок вирвався стоголосий крик. Тубільці почали репетувати, зчинився справжній гармидер. З озера вистромилася велика плеската голова. Пащека водяного чудовиська була широко відкрита, показуючи великі жовті зуби. Тубільці кричали: "Маюмба!". Віруса понесли ближче до води.
Маюмба, висунувши довгу шию, потягнувся до берега. Тубільці з острахом піднесли до нього Віруса. Потвора роззявила пащеку ще ширше, тихенько рикнула (мабуть, від задоволення) та акуратно схопила Федька зубами. Потім розвернулась і почала плавно занурюватись у воду.
Розділ 14
І тут раптом з неба налетіла папуга Гертруда, кинулась на чудовисько, намагаючись вихопити Віруса. Але Маюмба, показавши хорошу реакцію, відсмикнув голову. Гертруда знову полетіла на ворога і гострим дзьобом вцілила прямо в маленьке око. Від болю чудовисько в ту ж секунду випустило Віруса з пащі і закричало. Гертруда дзьобнула Маюмбу в друге око. Той повалив декілька дерев, що росли ближче до води.
Маленькі чорні чоловічки втекли. Першим оговтався Біленький. Він кинувся до берега, схопив на руки Віруса. Гаматі та Професор рвонули до Біленького. Дикобраз добіг першим. Одним змахом медальйона, що теліпався в нього на шиї, він розрізав пута на Вірусових кінцівках та швидким рухом зірвав зав'язки з його мордочки. Федько все ще не міг оговтатися після пережитого переляку.
Гертруда кинулась до Віруса. Але на її шляху став войовничий Гаматі. Птаха розправила крила. Гаматі почекав, поки вона наблизиться, трохи відступив убік, нібито легенько схопив її за лапу і в падінні потягнув за собою. Секунда – і Гертруда зі скрученими крилами лежала на землі з дикобразом на спині, а той в'язав її шворкою незамінного медальйона.
Папуга щось зневажливо кричала, намагалася вирватись, але марно.
Вірус за цей час трошки прийшов до тями, побачив Гертруду і сховався за Петрикову спину. Хлопці сказали Гаматі кидати папугу і тікати з ними. Але дикобраз сказав: "Не можу я йти з вами, зірвало мені даха! Подобається Гаматі смілива цяя птаха!". Сашко згадав, що й сам закоханий в Марічку, тож попрощався з дикобразом. До них приєднався Професор, який намагався своїми руками охопити обох одразу. А знизу, між ногами, вже протискувався Вірус, який і собі хотів долучитися до гурту. Гаматі відвернувся, ховаючи в очах біль від розставання, та пішов до Гертруди.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 15
Хлопцям з Вірусом знову заступив дорогу Великий Джек зі своїми чотирма помічниками. Зустріч ця не віщувала друзям нічого доброго, і вони це добре розуміли.
Один із піратів став наближатися до трійці. Шаблею він зробив різкий випад. Шаблюка зачепила руку Біленького, і з неї потекла червона цівка. Великі краплі крові падали на землю і розпливалися рудою плямою. Інші пірати оточили друзів і почали стискати коло. Відбиватися було марно, тож хлопці, завжди готові до жорстокої боротьби, тепер геть занепали духом.
Враз нападники вражено зупинились і позадкували. Хлопці оглянулись і побачили над собою велику чорну хмару, яка щосекунди роздувалася. Голосом Віруса вона сказала: "Зараз я покажу, як моїх друзів кривдити! Та я вам усі мізки відформатую! Дорогу в кібер-простір забудете!".
Але пірати досить швидко оговтались і знову пішли в атаку. Друзі заплющили очі та подумки попрощалися з життям. Однак за секунду пролунав страшний вибух. Приголомшених хлопців підняло в повітря, кілька разів перевернуло і кинуло на землю…
* * *
…Біленький розплющив очі у своїй кімнаті! Він побачив Професора, який теж починав приходити до тями. На екрані комп'ютера миготів напис: THE END. Петрик зірвався з підлоги і зарепетував: "Ура!". Обдивившись навкруги, Біленький не побачив Федька. Сашко зрозумів, що це Вірус ціною свого життя врятував їх від піратів. Вірус, який усього боявся, весь час тремтів і скиглив! Радість у хлопців кудись щезла, на очі набігали сльози.
Та раптом у хлопців за спинами заговорив Вірус, який дуже хотів їсти. Хлопці знову раділи.
Розділ 1
Саме так, це дійсно перший розділ.
І це зовсім не помилка, а витівка вже відомого вам віруса, який переніс сюди початок наступної книжки. Вам доведеться змиритися з цим і довідатись про нові пригоди Сашка, Петрика та Федька.
Сашко Біленький набурмосено сидів за комп'ютером. Адже тепер його дражнитимуть "Анти-анти-вірусом", ще й Галина Петрівна з класу вигнала! А Марічка Петренко сміялась з нього! На ліжку сидів Вірус і казав, що ні в чому не винен.
А Сашко всоте пригадав те, що відбулося сьогодні у школі…
…Це був нічим не примітний ранок. Після пережитих разом із Петриком та Федьком пригод Біленький ішов до школи з радістю. Хлопець збирав у рюкзак книжки та зошити. Вірус уже теж прокинувся і вилежувався на ліжку. Він думав, що робитиме цілий день без Сашка.
По Сашка зайшов Петрик. У школі однокласник сказав, що замість математики буде факультатив з інформатики! А вчительку інформатики Галину Петрівну любили всі без винятку. Вона була молоденька – тільки після інституту, ніколи не підвищувала голос і нормально сприймала витівки школярів.
У клас зайшла Галина Петрівна. Школярі радісно привітали її і приготувалися слухати. Вчителька почала розказувати про шкоду вірусів для комп'ютерів. І вже почала: "Віруси-це…". "…прекрасні створіння! Вони дуже ніжні і турботливі!" — почулося від парти, за якою сиділи Біленький з Професором. Почервонівши як рак і нічого не розуміючи, Сашко глянув на друга, але той тільки кліпав здивованими очима. Галина Петрівна осудливо подивилася на Сашка, помовчала кілька секунд та повела далі. "Віруси – це шкідливі програми, які можуть знищити або пошкодити інформацію на ваших жорстких дисках. Для того, щоб цьому запобігти…". " …необхідно ставитися до них лагідно, вчасно годувати та влаштовувати змістовне дозвілля!" — лунало від парти Сашка. Хлопець розумів, що в його рюкзаку сидить Федько. Вчителька почала нервуватись.
Час від часу хтось із однокласників обертався до Сашка і єхидно посміхався, показуючи якісь незрозумілі знаки. Навіть Петрик відсунувся від нього на край парти. "…антивірусні програми, розроблені для того, щоб…" — говорила вчителька. "…вбити все прогресивне! Все, що несе людям радість і цікаві пригоди! ГЕТЬ АНТИВІРУСИ! ХАЙ ЖИВУТЬ ВІРУСИ!" — несподівано заверещало з-під парти, аж увесь клас здригнувся.
Ну, тут уже не витримала навіть Галина Петрівна! Вона мовчки підійшла до Біленького, взяла його за руку, допомогла повісити на спину рюкзак та підвела до виходу. Усі учні без винятку (навіть Петрик) голосно зареготали. А однокласник Монтицький сказав, коли виводили Сашка: "Позбулися анти-анти-віруса!".
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.[