Крейдяник став прощатися з хлопцями. Хлопці подякували милому коротуну, який так вчасно прийшов їм на допомогу.
Розділ 6
Хлопці оглянулися навколо. Вони опинились на пагорбі, з підніжжя якого і почалися їхні пригоди. Друзі побачили табличку з написом: "Рівень 2". Сашко і Петрик стали думати, що ж їм робити далі. Федько крутився біля них, жалібно поскиглюючи, бо хотів їсти. Хлопці прилягли відпочити, а Федько почав співати: "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю-у-у-у-у-у-у…".
Професор, дуже здивований, підійшов до Федька і легенько торкнувся до нього рукою. Вірус зненацька замовк і одразу захропів. Хлопці подивились один на одного. Виявилось, що Федько наївся шматків кори, якою лікував прибульця з Інтернету Крейдяник.
Професор і собі з цікавістю спробував шматочок тієї самої кори! У Біленького покотилася слина. Він теж почав їсти кору, яка за смаком нагадувала "Дрогобицьку" ковбасу. Життя нараз здалося прекрасним і веселим! У голові легенько зашуміло, і захотілося зробити щось не таке, як завжди. Хлопці так наїлися кори, що почали витанцьовувати. Вони махали руками, підстрибували, падали і реготали до знемоги. А потім заснули.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 7
Біленький прокинувся у якомусь темному льоху, на стінах висіли ланцюги і канати. Сашко побачив біля себе високого здорованя, що намірявся штрикнути його вістрям шпаги. На ньому був брудний та обдертий одяг, борода була заплетена у смішні кіски, у вусі висіла велика жовта сережка.
Біленький був прив'язаний мотузкою. Бородатий сказав, що зараз з хлопцями розмовлятиме сам Великий Джек! Пірат пішов до виходу, залишивши бранця лежати на підлозі. Недалеко лежав зв'язаний Петрик, який солодко посапував, а у великій деревяній клітці на бочці лежав Федько.
Петрик нарешті прокинувся і оглянувся. Хлопці думали, що робити. Тут прокинувся Вірус. Він намагався просунути рильце між пруттям клітки, ображено сопів і смикав дверцята, сподіваючись їх відчинити.
Біля входу до в'язниці почувся гомін розмови, бряжчання та голосний сміх, що перемежовувався якимись незрозумілими скриками. До печери вдерлись четверо здорованів-піратів. Слідом за здорованями тупотів хтось невисокий, схожий здалеку на хлопчака, і ніс на плечі великого папугу. До нього закричав Вірус: "Тікай, хлопчику!". Здорованям стало смішно, вони розреготалися, бо саме цей коротун-карлик був Великим Джеком. На відміну від інших, на ньому все було чисте та охайне. На правому плечі в нього сиділа зелена папуга солідного розміру.
Папугу звали Гертруда. Карлик запитав її, що робити зі здорованями, які розсміялися зі слів Віруса. "Вішати і стріляти, ядро до ніг та в воду!!!" — заверещала папуга. Але карлик вирішив їх просто помучити. Процесія вийшла з печери, а Гертруда підлетіла до Професора, всілась йому на груди та боляче дзьобнула в ніс. Біленький назвав папугу обскубаною куркою. За такі слова Гертруда розпростерла крила, загрозливо поглянула на хлопця, злетіла і спікірувала на Сашка. Хлопчик інстинктивно підняв зв'язані ноги і сильно штовхнув ними пташку. Та кілька разів перекинулася в повітрі, вдарилася об стіну та впала на бочку, на якій стояла клітка з Федьком. Приголомшений Федько сів, готуючись прийняти люту смерть від хижого пташиного дзьоба.
Розділ 8
Але папузі сподобався Федько. Вона якось миттєво підібралась, по-жіночому швидко поправила розкуйовджене пір'я і вп'ялася поглядом у прибульця. Хоч Федько казав, що він страшний вірус, Папуга говорила, що він зовсім не страшний, а навіть симпатичний, називала його маленьким бегемотиком. Вона наче зашарілася, хоч під пір'ям цього і неможливо було побачити. Папуга говорила ласкавим, тихим голосом, не кидалася ні на кого і ніби навіть пострункішала.
Петрик підморгував Федькові, щоб той скористався нагодою втекти. А коли папуга згадала про їжу, Федько застогнав. На очах у Гертруди з'явилися сльози. Вона відчинила замок клітки. Вірус вийшов, і Гертруда почала його годувати. А Федько аж лиснів від щастя. Не звертаючи уваги на голодних друзів, він мовчки змітав усе, до чого міг дотягнутися, і лише легенько постогнував.
А коли Сашко відкрив рота, щоб і для них попросити щось поїсти, папуга підлетіла та боляче схопила його за вухо. Біленький зойкнув і вирішив відкласти свої бажання на потім. Він заплющив очі та став думати про приємне. В його уяві все та ж Марічка Петренко радісно усміхалася, махала йому руками та запрошувала провести її додому…
Вірус запитав папугу, де ж десерт. Його не було у печері, тому папуга вилетіла на вулицю. Хлопці сказали Вірусу розв'язувати їх. Федько перерізав шаблюкою мотузку Сашка. Уже разом з Біленьким вони звільнили Професора. Хлопці кинулися до їжі та аж замуркотіли від насолоди. Швидко втамувавши голод, вони нарешті згадали, що їх залишили без охорони лише на кілька хвилин. Професор придумав зловити Гертруду.
Коли папуга вернулася, Федько нерухомо лежав на підлозі. Папуга кинулася до нього, розгубивши по дорозі банани. Як тільки Гертруда присіла біля Федька, хлопці миттю затягнули петлю, що оповила її лапу та швиденько обкрутили птаху мотузкою. Посадили її у клітку і полегшено зітхнули. Біленький схопив шпагу, а Професор – невеличку бочечку та велику коробку довжелезних сірників, і хлопці кинулись тікати. Але на виході стояв уже Великий Джек і четверо здорованів,.
Всі застигли на місці і чекали, хто зробить перший крок. Сашко підняв свою шпагу і націлив вістря на найближчого пірата. Той поблажливо посміхнувся, дивлячись на маленького хлопчика, який насмілився йому погрожувати.
Гертруда репетувала. Джек побачив свою улюбленицю й кинувся витягати її з клітки. Але дорогою він послизнувся на банані і впав. Усі чотири пірати кинулись піднімати Великого Джека, повторили його помилку та мальовничо розтягнулися на землі. Біленький кинув шпагу, різко схопив Федька на руки та кинувся до виходу. Професор затримався ще на хвильку, почаклував над бочечкою, і всю печеру враз поглинув густий сивий дим. Друзі помчали щодуху. На галявині вони побачили напис: "Рівень 3".
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 9
Петрик розповів, що у тій бочці був порох, але чомусь не вибухнув, а задимів. Але й це було добре. Друзі зробили імпровізовану постіль і лягли спати.
Першим прокинувся Професор, від холоду. Здригаючись від холоду, хлопець скочив з лежанки і заходився робити фізкультурні вправи, щоб хоч якось розігнати кров. Професор уже бадьоріше обдивився навкруги і був приголомшений побаченою красою. Виявилось, що вночі вони прибігли до озера. Підійшовши до берега, Петрик опустив руку в воду і з подивом відчув, що вона тепла-тепла. Хлопець став хлюпатися в воді. Та коли вийшов з води, одягу не було. Якось не дуже хотілось бігати берегом голяка. Хлопчик нарвав жмут очерету, змайстрував подобу спідниці, обкрутив її навколо талії і пішов будити товаришів. Але раптом побачив маленького чоловічка із геть чорною шкірою та великим списом у руці. На чоловічку був одяг Петрика.
Петрик чимдуж побіг до друзів і розповів, що бачив. Але Сашко і Федько лиш посміялися з його спідниці, а чоловічка ніде не було.
Хлопці пішли до озера, взяли Віруса на руки і почали купатися. Друзі грали у "водяного квачика", ганяли один за одним, бризкались і зовсім забули про всі небезпеки. Згодом Сашко віддав Професору свого камзола, що так пасував до його нової спіднички.
Та раптом Вірус перелякався чогось. Хлопці обернулися і побачили юрбу невідомих чорних створінь. Вони майже всі були в таких самих спідницях, як у Петрика. Кожен із них тримав у руці або сокиру з кам'яним рубалом, або списа з таким самим наконечником. Серед тубільців виділявся один, на якому був одяг Професора.
Пігмеї почали насувати на хлопців. Хлопці закрили очі, щоб не бачити цього страшного видовища. Врятувати їх зараз могло тільки чудо! Коли хлопці розплющили очі, побачили, що Віруса і пігмеїв немає.
Розділ 10
Хлопці стояли, похнюплено опустивши голови: їхній друг у великій небезпеці! По слідах тих людей хлопці рушили прибережною смугою.
Друзі йшли вже досить довго. Ліс змінився на джунглі. Раптом друзі побачили істоту, дуже схожу на дикобраза, але більше половини голок на її спині були відсутні. Невідомий був схожий на облізлого кота. На голову диво-звіра був надітий листок бананової пальми, що нагадував кепку. Праве вухо прикрашало велике кільце. На шиї хилитався медальйон, грубо вирізаний зі шматка темного металу. Виявилось, що це місцевий "крутелик". Звір був забіякуватим. Тварину звали Гаматі. Він був дикобразом, що читає реп. Дикобраз пообіцяв допомогти друзям. Дуже сумнівним помічником здавався хлопцям цей облізлий звір. Але дві голови добре, а три можуть зробити справжній переворот! І Професор коротко переказав Гаматі історію викрадення Віруса.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 11
З добрим провідником дорога здалася хлопцям набагато легшою. Час від часу той, зашпортавшись, видавав приблизно таке: "Що то за дурень цих ям накопав!? Гаматі мало туди не впав! Нехай той парніша мені попадеться! Втікати із джунглів йому доведеться!". Або підбадьорював хлопців, що вже хиталися від знемоги: "Гей ви, слабаки! Мало каші їли? Джунглі – не парк, тут потрібна сила!". Через кущі й ліани, що заважали йти, дикобраз сунув, як бронетранспортер. Після нього залишалася широка вторована стежка.
Хлопці дійшли до великої галявини. На ній було розкидано багато невеликих пірамідок-куренів, з деяких із них тягнувся легенький димок. У дальньому кінці лежали горою величезні каменюки, і саме біля них скупчилась юрба вже добре знайомих пігмеїв. Вони щось кричали і, як можна було розгледіти, потрясали своєю зброєю.
Продираючись крізь кущі та ліани, хлопці й Гаматі майже впритул підійшли до місця збору тубільців. Та раптом за хлопцями з'явився крокодил. З іншого боку йшов старший брат крокодила. Плазуни не спускали з друзів очей. Але Гаматі кинувся бити крокодилів. Хлопці й Гаматі і не помітили, як вийшли на галявину.