Володимир Рутківський — Джури-характерники (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 6 з 8

По правому березі пішли збирати уходників черкаські хлопці, а по лівому – Грицик.

Як він і гадав, подорожувати уздовж Дніпра було не так уже й небезпечно. Замість козаків, що подалися з Вирвизубом у пониззя Дніпра, прийшли нові козаки, які також мріють залити татарам сала за шкуру.

Грицик згадував Швайкуі їхнє життя у Криму, а тоді заснув. Прокинувся від кінського іржання: на його Лиска напали Свирид і Охрім – два Тишкевичевих друга, що колись грабували у плавнях мирних здобичників. Лиска все-таки спутали. І Грицика теж схопили.

Грицик проклинав себе за роззявкуватість. А тоді сказав, щоб не продавали його у Крим, бо він віддасть їм свій скарб – горщик із золотом та сріблом. Грицик поплив з чоловіками у місце перебування Санькового сома. Сом уже давно вслухався у майже забутий плюскіт. Йому бачилася гарна качка. І він виплив з глибини. Жахно скрикнув Охрім, ще жахніше вереснув Свирид, відсахуючись від страховидла. Хитнулися облавки – і човен наповнився водою. І поки Охрім зі Свиридом з навіженим пирханням бабралися в воді, у Грицикових руках опинився Свиридів ніж…

За кілька хвилин він вибрався на берег. Грицик скочив на Лиска, прихопив за поводи розбишацькі коні і щодуху погнав до переволочинської переправи. Треба було поспішати, бо от-от мали надійти останні ватаги.

ДОРОГА ДО КРИМУ

Швайка підслухав у степу розмову татарських пастухів. Він довідався, що татари шукають вовкулаку, отже, Санько з Грициком не лише відволікли увагу татар, а й учинили щось незвичне. Тому Швайці було так легко проскочити прикордонні роз'їзди та засади. Швайка повертався до Криму не з боку Дніпра, а ніби від Дону. Нехай ті, хто все ще стежить за ним, думають що він, Селім Карачобан, має, як і раніше, якийсь стосунок до великої Ногайської орди. Чи бодай до її розбишак-кайсаків.

Швайка зустрів по дорозі товстого муллу на ім'я Оркан, котрого нещодавно запримітив серед гостей одного з улюбленців Менглі-Гірея. Мулла теж впізнав Карачобана, але не наважувався питати, звідки він їде. Мулла був балакучим і розповів, що Менглі-Гірей благословив похід на уруських нечестивців-гяурів. Серце Швайки гупнуло і покотилося вниз. От маєш: ледь-ледь не проґавив таку подію!

Коли татари трохи віддалилися, Швайка похапцем написав на шматку полотна кілька слів і послав записку Барвінком до Вирвизуба.

Про повернення Барвінка не треба було турбуватися: вовк уже давно привчений вертатися до їхньої бахчисарайської будови. А там старший над будівельниками Мелік, він же Гаврило Кощавий з Васютинців, знає, як бути далі.

Швайка смикнув за поводи і подався наздоганяти своїх супутників. Мулла Оркан говорив, що ходять чутки, що незабаром вийде закон, за яким полонені уруси, які приймуть іслам, отримають землю і волю. Хто не хоче прийняти іслам – стає рабом, але через шість років стає вільним, йому дадуть землю, але із забороною повертатися додому. А хто все ж хоче втекти – того братимуть на галери.

А ще Швайка дізнався, що хан вирішив не чекати, доки литовський князь чи якийсь інший володар звинуватить його в підступності через той лист, що у Саїда-мурзи украв Швайка. Хан першим вирішив напасти!

Швайка і Оркан заїхали у місто Чонгар. Чоловіки розпрощалися. Оркан сказав, що, можливо, вони зустрінуться в Джурчи, бо на днях туди приженуть багато ясиру.

НЕВІЛЬНИЦЬКИЙ РИНОК

У Бахчисараї Швайка мав багато справ. Каменяр Мелік, він же Гаврило Кощавий з Васютинців, сказав Швайці, що розширив будівництво Швайкового будинку і риє таємний хід аж до яру. А стіни потовщить і додасть бійниць, бо мало що може трапитись. Гаврила Швайка викупив з рабства, тому він зараз відробляв на будівництві. Чоловік дуже хотів додому і зрадів, коли Швайка сказав, що вже є козаки, які готові відбити татар. Швайка збирався до Джурчи, а Гаврилові наказав зустріти Барвінка.

У Джурчи уруські невільники, яких ще готували відправляти до Кафи, Ґьозльова, Керчі, Бахчисарая, коштували чи не втричі дешевше. Тому всі, хто не любив розтринькувати гроші, по живий товар вибиралися саме в Джурчи.

Карачобан з Басман-беком приїхали на невільничий ринок. Звідусіль долинали приглушені стогони і плачі. До жердин були припнуті замучені діти, жінки, чоловіки

Зненацька Швайці здалося, ніби його хтось покликав. Власне, назвав не його, Карачобанове, ймення, а ім'я Швайки. Це було так несподівано, що Пилип обернувся. Він побачив пана Зарембу серед невільників. Басман-ага помітив, що Карачобан і Заремба довго дивилися один на одного. Татарин махнув рукою, і його нукери оточили Швайку і Зарембу. Тоді пан признався, що перед ними сам вивідник Швайка. Басман-бек схопив Швайку. Швайка мовчав. Лише презирлива посмішка зринула на мить на його обличчі.

БІЙ НА ПЕРЕПРАВІ

Вирвизуб з козаками, Грицик, Санько і Демко, якого Ждана відпустила з плавнів до козаків, виїхали на розвідку. Татари поводилися якось незвично. По троє чи по п'ятеро вигулькували вони з-за древніх курганів, гасали перед очима козаків. Але як тільки Колотнеча з хлопцями наблизились до них, вони розлетілися в усі боки.

Вирвизуб зрозумів, що татари щось замислили, тому вирішив триматися ближче до своїх островів. І дійсно, ввечері не менше тисячі татар напали на острови. Наблизившись до очеретів, засипали їх хмарою стріл, а тоді, розсипавшись, помчали уподовж плавнів. Вирвизуб сказав, що татари певно хочуть, щоб козаки готувалися до оборони і нікуди не йшли. А самі завтра зранку почнуть переправу десь біля Тягинки.

Вирвизуб таки мав рацію. Основні сили татар вигулькнули на світанку біля Дніпра трохи нижче від звивистої і бистрої річки Тягинки. Їх було близько шести тисяч. Розсипавшись широким віялом, спішені татари заходилися квапливо рубати найближчі очерети і в'язати з них невеликі плоти і пускалися вплав через Дніпро. Так вони робили здавен, готуючись на розбійницьку виправу.

По боках не озиралися. Не було ще жодного випадку, аби хтось завадив їхній переправі. Проте цього разу трапилося несподіване. Щойно передні татари дісталися протилежного берега, над урвищем невідомо звідки з'явилися зо дві сотні кінних козаків і в татарів майже впритул посипалися дошкульні козацькі стріли. Безпомічні татари десятками ішли на дно. Решта – верталися. Проте біля виходу з горловин на них знову впритул ударили нещадні козацькі стріли. За якусь хвилину вихід перекрили купи конаючих коней і вершників.

Татари подерлися по крутосхилах, що нависали над горловинами, і кидалися на козаків збоку. Але ті були напоготові і теж зустрічали їх шаблями та короткими списами-сулицями. Демкова довбня не залишала за собою нікого живого. Татари, що вижили, були розділені по різних берегах і тікали.

Вирвизуб вирішив їх не доганяти, бо татари вже вив'язали два великих плоти. І коли накинутись на ворогів, вони вже втікати не будуть, а теж стрілятимуть. І не тільки з плотів, а й з берега. А їх було значно більше, ніж козаків.

Але татари додому не поспішали, навіть повернулися назад і ось уже другий день тирлуються над обома берегами Дніпра. Схоже, вони щось замислили. Але що?

Ввечері Санькові перед очима чомусь увесь час поставав Швайка на татарській палі і звідтіля ганив своїх мучителів страшними словами. До того ж прибіг Барвінок з жалюгідним виглядом, зовсім замучений. Барвінок жалібно скавулів, прохально метляв хвостом і увесь час по вертався мордою до свого сліду. Він ухопив зубами Вирвизуба за рукав і потяг за собою.

Разом з Грициком і Саньком поїхали на допомогу Швайці ще з півтора десятка козаків. Усі одягнули татарську одіж.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

СТРАТА

Швайка стояв на дерев'яному помості. Його обличчя нагадувало суцільний синець, одежа була пошматована, а закривавлена голова раз по раз безсило схилялася на груди. Його мали посадити на палю.

Перед помостом переминалося на конях зо два десятки мурз та беків. За ними виднілося півтори сотні дужих нукерів. Далі товпилося, шуміло і ходором ходило море тюрбанів. Осторонь від натовпу стояли зі зв'язаними руками кілька сотень невільників. Басман-бек звелів пригнати їх з невільничого ринку. До натовпу глядачів затесалися також Санько, Грицик і їхні товариші. Цілу ніч вони безупинно гнали коней. Вів козаків Барвінок. Він мчав так, ніби це були останні перегони в його житті.

Встигли в останню мить і опинилися так близько, що могли бачити все, що діється біля помосту. Про звільнення Швайки годі було й мріяти. Грицик мимоволі натяг свого малахая аж на очі, аби Басман-бек, випадково озирнувшись, не впізнав його завчасно. Санько заходився навіювати Басман-бекові, що смерть від кінського хвоста для Швайки страшніша, ніж смерть на палі. Півтора десятка напружених поглядів втупилися в Басман-бека.

А Швайка з висоти помосту вдивлявся в море голів, що погойдувалося перед ним. Швайка побачив Гуркана, Дениса – старшого ватага козловських невільників, Демида Вереса, Гаврила Кощавого – першого свого помічника у Бахчисараї. Швайці перехопило дух. Що вони затіяли, навіщо прибилися сюди? Чи не збираються, не доведи Господи, накласти головами заради його порятунку? Ні, цього допустити не можна! Нараз Швайка почув іржання Вітрика. Так, це був його Вітрик – вірний товариш, що не раз вирятовував його у найтяжчі хвилини.

І тут невідь-звідкіля вродилися Санько з Грициком. Швайка ледь погамував стогін, що ладен був вихопитися з грудей. Навіщо ще й вони прибилися сюди аж з-над Дніпра? Невже теж гадають, що можна вирвати його з пазурів Басман-бекових катів? Швайка хотів подати їм якийсь застережний знак. Нехай швидше вибираються звідси хлопці. Але вони всі дивилися на Басман-бека.

І тоді Швайка з зусиллям підвів голову і вигукнув, щоб всі дивилися, як має загинути козак! А Басман-бека назвав шаклом. І пообіцяв, що скоро курячі голови татар впадуть під козацькими шаблями.

Нараз Басман-бек сказав, що цього проклятого гяура треба прив'язати до хвостів двох диких жеребців і пустити в степ.

Натовп збуджено загомонів. Двоє дужих нукерів схопили Швайку попід руки і потягли його аж за шатра, в степ. Згодом Басман-бек думав, що це займе час, а йому ж треба швидше привести свої сотні на допомогу тим, кому зараз кляті козаки не дають перейти Дніпро.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Володимира Рутківського скорочено: