Степан Вирвизуб знов почав за Правобережжя говорити, бо туди кримчаки набігають. І ніяк їх не перехопиш, бо від Дніпра до Карпат сторожу не розтягнеш. Вирвизуб сказав, що дід хоче тут квочкою сидіти. Від тих слів дідове обличчя стало наливатися кров'ю. Швайка їх зупинив. Дід настоював на своєму, бо тут на підмогу могли прийти Переяслав, Черкаси, Канів. Вирвизуб спитав, що бачить Санько. А він бачив, що треба спускатися у Дніпрове пониззя, але й бачив Швайку на палі, діда з стрілою в голові і Вирвизуба, якого смутні козаки несуть на плечах. Добре, що хоч Вирвизуб і дід Кібчик у тих видивах були набагато старші, ніж зараз. Санько сказав, що козаки плаватимуть і по Дніпру, і навіть по морю.
Швайка сказав, що з татарами покінчити у самому Криму. Дід здивувався, хто ж туди пустить військо козаків. Але Швайка сказав, що військо є. І коли повернеться з Переяслава, тоді й усе розкаже.
Швайка мав їхати в Переяслав. Дід попросив прихопити Демка Манюню і навідати по дорозі Воронівку.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
СУСІДИ
Швайка, Санько, Грицик, Левко Заярний, Кривопичко, Одуд, Демко Манюня їхали степом у Воронівку. Грицик разом з Барвінком виглядали татар, бо хлопцеві хотілося попрацювати шаблею,
Швайка їхав мовчазний і замислений. Він думав чи все добре у Криму. За Гуркана був спокійний. У своєму Ґьозльові він зібрав уже з півсотні гарних парубків, що підуть за ним у вогонь і в воду. Хоча його могли "розкусити" люди хана. А от Турсун, бахчисарайський лудильник, навпаки – надто вже обережний. У його ватазі тридцять воїв, це ще дуже мало. Швайка підрахував, що українського ясиру в Криму не менше, ніж самих татар. Ці люди могли повстати, але боялися. Та все ж справи повільно просувалися. Під рукою Швайки уже майже дві сотні сміливців, які ладні виступити хоч зараз. От тільки б не зірвалися вони раніше часу.
Раптом Грицик побачив татар. Швайка сказав, що це просто місцеві пастухи і гріх піднімати шаблі на своїх сусідів. Татар було зо два десятка. Заярний переміг одного татарина, а Грицик – ще одного, зовсім молодого, чимось схожого на нього самого. Потім Швайка витяг з-за пазухи чорну стрічку, перев'язав нею ліве око і насунув шапку на самісінькі брови. Швайка часто таке робив, коли не хотів, щоб запам'ятали його лице. Пилип почав розмову з найстаршим пастухом Абдуллою. Виявилось, що Швайка знає його: Абдуллі позаминулого літа козаки з Лугу повернули отару овець. Абдулла чув про Швайку і його славу, тому пастухи дивилися на козака майже з забобонним жахом. Швайка говорив, що хоче мирного сусідства. Він запросив татар на спільний обід і запропонував, щоб молоді козаки і татари наполювали дичини і позмагалися, хто найвправніший у цьому. Швайка глянув на Санька, який мав би відчути загрозу з татарського боку. Але все було гаразд.
Молодь полетіла в степ, а Швайка з Абдуллою говорили і спостерігали за хлопцями. Між ними був Хасан – небіж Абдулли, з яким бився Грицик. Абдулла говорив, що старі татари ще пам'ятають, як мирно сусідили діди-прадіди українців і татар. Але зараз Крим піддався під турецьку руку, все змінилося. Коли кримські сусіди виходять по ясир, то беруть і урусів (українців), і присульських чи ворсклянських татар.
Тим часом молоді мисливці почали повертатися. Останніми під'їхали Хасан з Грициком. Здобич була чимала. А Санько приніс чималого зайця. Хлопець сам приманив його своїми думками просто в руки. І татари цьому дуже дивувалися.
Хасан і Грицик встигли сподобатися одне одному. Хасанові сподобалися розповіді Грицика про пригоди в Криму, Очакові, Коцюбієві і навіть Акермані. Хасан мріяв стати уруським бродником. І щоб поруч був такий веселий товариш, як Грицик.
ЖЕНИХАННЯ
За ці п'ять років Воронівка не дуже змінилася. Вже два роки татари не потикалися до села. На місці воронівських попелищ подекуди почали виростати новенькі хати. Навіть бугай Грім, якого Грицик побачив за Воронівкою, був схожий на його вірного Петрика. Біля нього був білявий хлопчина з великими сумовитими очима. Хлопчика звали Телесик, його батьків вбили татари. Він просив Грицика взяти його до козаків.
У селі старостою був Василь Балейм, який вижив у січі з Саїд-мурзою, але для козакування був уже заслабий. Коли він вилікувався, Швайка познайомив Василя з переяславським старостою Лемешем і той згодився поставити Байлема старостою Воронівки.
Балейм розповів, що пан Кобильський десь пропав, але місяць тому приїхав новий пан – Заремба, якому ці землі не київський воєвода відписав, а буцімто чи не сам великий князь литовський чи король польський.
Балейм з Грициком і Швайкою приїхали на батьківську садибу Пилипа. Кам'яний льох, у якому колись не раз відлежувався Швайка, геть заріс жаливою. Швайка згадав бабуню з дідом, батьків. Згадав себе, покинутого серед степу. Потім до нього простяглися руки Рашитової матері, родом з його Воронівки… А от він уже парубок, і рушає в Крим. Ось він за морем у страшному герці. А далі – повернувся з-за моря до Криму з таким-сяким скарбом. Довго шукав справжніх батька-матір, та так і не знайшов. А коли новий кримський хан Менглі-Гірей почав ходити на Сулу по ясир, зробився українським вивідником…
До Переяслава Швайка поїхав сам. Заярного з Кривопичком та Одудом не відпустила рідня, а про Санькову матір і казати годі. А Грицик помагав Демкові Манюні знайти пару.
Демко дуже боявся отримати гарбуза. Уже другий день Грицик і Демко роз'їжджали воронівськими вулицями у пошуках Демкової нареченої. Демко признався, що в Канівцях є одна дівчина Ждана, яку він колись побачив, коли пан Кобильський узяв його до себе.
У Канівцях ніхто не цікавився, з чим приїхали хлопці. Біля річки Демко побачив невисоку натоптувату дівчину, яка співала пісню. Коли вершники під'їхали до неї, вона запитала, де ж був Демко стільки років. І пішла геть. Грицик вирішив бути настирливим. Пізно увечері він під'їхав до її хати і викрав дівчину, перекинувши через кінську спину. Кінь поніс їх на Воронівку. Спочатку Ждана не опиралася. Проте раптом запручалася, спинила коня, зіскочила і кинула Грицика в пилюку.
Демко чекав Грицика. І от нарешті з'явився кінь, але Грицик чомусь не сидів на ньому, а лежав упоперек, наче лантух. А в сідлі сиділа Ждана. Вона підійшла впритул до Демка і войовниче взялася руками в боки. Дівчина сварилася, бо її викрали. Грицик пояснив, що Демко кохає її, але не насмілюється признатися. Але дівчина назвала Демка невмиваним, ще й запах поганий від нього почула. А це пахнув копчений лящ, бо Демко з дідом коптили їх для продажу в Черкасах. Коли Ждана дізналася це, то сказала, що такою рибою можна хіба людей труїти. Тож дівчина повела хлопців до себе додому і показала їм копченого ляща, від якого у хлопців слина покотилася. Демко з Грициком з'їли цілого.
Ждана сказала, що поїде з хлопцями у плавні і там навчить усіх, як коптити рибу, а не переводити марно. Її мама була проти, але дівчина сказала, що Демко і Грицик її охоронятимуть.
ВАСИЛЬ ЛЕМІШ
Переяславський староста Василь Леміш приймав Швайку. Вони сиділи в садку. Швайка добре пам'ятає, як люто рубався Леміш позаминулого року під час переправи кримського загону через Сулу під Лубнами.
Швайка розповідав останні новини про татар, Крим, Менглі-Гірея. Леміш дав Пилипові гроші на будівництво хати в Бахчисараї, бо що більший буде будинок Карачобана, то більше Басман-бек його поважатиме і довірятиме. А ще Леміш дав гроші, щоб Пилип викупив людей лубенського старости, бо їх захопили татари.
Швайка сказав, що планує лишитися в Криму, бо хоче підняти повстання. За рік повстанців має набратися до тисячі. А ще чекає доки Вирвизуб з товариством перебереться на пониззя Дніпра, щоб заступити дорогу татарам на правий берег.
Леміш радів, але сказав сильно не покладатися на Вирвизуба, бо той має мало людей. Швайка попросив Лемеша дати людей. Староста погодився. А тоді запитав, хто ж замінить тепер Швайку, коли він буде в Криму. І Швайка відповів, що його сімнадцятилітній джура Грицик.
Раптом приїхав вершник і сказав, що Лемеша негайно викликає пан Заремба. Староста пояснив Швайці, що Заремба – велика цяця, бо має дарчу від самого великого князя литовського. А Леміш перед ним, як порожнє місце, бо правує лише від імені воєводи київського. Василь Леміш брав з собою охорону, коли їхав до пана. А цього разу ще й Швайку запросив. Староста жалівся, що хоче вже у плавні. Але Швайка говорив, що він потрібний тут.
У пана побачили побитого чоловіка – Грицька Грабенчука, котрий минулого року козакував аж біля Хортиці, а тепер був кропивнянський староста. Його побили за те, що відмовився виконувати накази Заремби, бо хотів виконувати накази лише переяславського старости.
Швайка зрозумів, що Лемешу не подобається знущання над Грабенчуком. Але зараз Лемешу не можна себе видавати, бо він єдина ниточка козаків з їхньою землею. Швайка виїхав наперед і сказав, що він вивідник у татарському степу, і в тому, що панські землі не такі розграбовані, є й його заслуга. А також заслуга Грабенчука. Але пан сказав Швайці не пхати свого носа в не свої справи. і наказав знову бити Грабенчука. Швайка витяг шаблю і став поруч з Грабенчуком. Один зі слуг Заремби раптом сказав, що Швайка – відомий вар'ят, який збиткувався над Кобильським.
Леміш і його охорона потягли руки до зброї. Пилип подумав, що не варто Василеві виказувати себе чи ставати на прю з представником самого короля. Він ще не раз знадобиться, коли татари здумають прийти в ці землі… Не роздумуючи, Швайка смикнув поводи і Вітрик поніс його геть. Заремба скрикнув зловити його.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
ГРИЦИКІВ ЗАДУМ
Санько з Грициком покривали очеретом дах хати тітки Мокрини. Демко готував їм куліш і згадував Ждану. Грицик побачив, що їде Швайка. Пилип приїхав у двір і розповів хлопцям, що пан Заремба ще гірший від Кобильського. Демко сказав, що треба зробити так, щоб того пана чорти забрали. Грицик придумав, що Хасан може допомогти. Спочатку Швайка й слухати не хотів про те, що задумали хлопці. А тоді з безвиході махнув рукою.
За якусь годину Швайка з Демком уже їхали в татарський степ, а Грицик з Саньком – до Заремби.
Охорона пана не зловила Швайку.