Після обіду я ліг спати. Мені навіть наснилася Гребенючка, Кукурузо, який став губернатором острова Переекзаменовки, Книш і Бурмило.
Коли прокинувся, вдома не було нікого. На вулиці зустрів Гребенючку. Я виглядав сумним, і вона глянула на мене з щирим співчуттям, спитала, чому не виходжу на майданчик грати волейбол. Мені раптом дуже захотілося розказати їй і про острів, і про Книша з Бурмилом, і навіть про сон. Я допоміг їй набрати води з криниці. А коли вона вже йшла додому, попросив грошей на скиглика. Вдома взяв гроші в мами, віддав Гребенючці. Мати відпустила на ніч. Ще й харчів напакувала повнісіньку торбу.
І коли зайшло сонце, я вирушив.
Розділ 20
"Руки вгору!"
Кукурузо зрадів мені і їв скиглика. Коли стемніло, Кукурузо взяв свою рушницю і ми попливли на Високий острів. Ми планували кричати "Руки вгору!", зловити злочинців, яких я відведу до міліціонера, а Кукурузо залишиться на острові.
Довго ми сиділи в кущах на Високому острові, поки не виплив човен. Він плив прямо до берега. В човні грізна постать гребе веслом. Кукурузо клацнув курком і крикнув: "Руки вгору!". Я вереснув: "Дядя міліціонер, сюди!". Кукурудзо знову гукнув "Руки вгору!". Постать спитала: "Га?". З Кукурузових впала рук рушниця. А я, згадавши про ліхтарик, присвітив. Перед нами був дід Варава. Дід сказав, що шукав свого онука-дурника. Дід все зрозумів, коли не побачив вдома Явиної рушниці. Навіть у Піски до тітки Ганни сходив, шукаючи онука. Ми не чекали, що дід не лаятиметься.
Раптом дід сказав принишкнути, бо із стружки виплив човен. Він пристав до берега. З човна виліз Книш. В одній руці він тримав великий залізний лом, а в другій – відро й друшляк.
Книш забрів по коліна у воду озерця на острові й почав друшляком збирати щось. Дід вийшов з кущів. Від несподіванки Книш сів у воду. Дід наказав нам ловити Книша і везти в село. Той почав усе пояснювати: Книшиха хотіла торгувати глобулосом і відправила чоловіка красти. Тоді ми з Явою розповіли про акваланг і все, що знали. Книш сказав, що шукав у плавнях спирт, який тут німці колись лишили. Дід Варава, коли ми вже везли Книша, тихо сказав: "А той спирт партизани ще у сорок третьому виловили. Для госпіталю. Було б старожилів спитать, перед тим як у воду лізти".
Розділ Останній
Отак закінчилися пригоди Робінзона Кукурузо на безлюдному острові поблизу села Васюківки. Наступного дня приїхав професор Дудка і кореспондент газети. Професор виявився молодою вродливою жінкою, яка сказала, що глобулус – "прекрасний штамб хлорели". Фарадейович сяяв від щастя (до речі, в цей день виписали з лікарні його жінку). Юннати теж сяяли (кореспондент обіцяв написати про них у газеті). Потім Фарадейович при всіх подякував нам з Явою за врятування глобулусу.
* * *
А незабаром у клубі був товариський суд на Книшем. Ми з Явою були головними свідками. А після суду до нас підійшов Гришка Бардадим і похвалив нас. То був день нашої слави…Але ми чомусь не відчували тої шаленої радості, про яку мріялося. Ява сказав, що інші хлопці мають високі досягнення, а ми тільки підштаники на телевізійну антену вивішувать уміємо.
* * *
…І от уже позаду літо. Знову парта, знову уроки. Книші виїхали на Харківщину. Бурмило пити кинув, і браконьєрський реманент свій поламав і повикидав. Ява склав переекзаменовку і теж перейшов до шостого класу. Цілий серпень ми готувались вдвох. Не скажу, щоб це було дуже цікаво. Але хто сказав, що для друга треба робити тільки те, що цікаво? На переекзаменовку я пішов теж разом з Явою. І диктант ми писали удвох. Я написав гірше, ніж Ява. Він зробив тільки дві помилки, а я три. У книзі "Робінзон Крузо" Ява тримає адресу Вальки.
Під час уроку ми вирішили випробувати механічний пристрій для розстібування ґудзиків. Кррекк! – раптом дзвінко на весь клас клацає пружина і б'є знизу Стьопу Карафольку, що сидить перед нами. Карафолька скрикує. Над нами чути гнівний голос Галини Сидорівни: "Завгородній і Рень, вийдіть з класу!".
Частина друга
розказана знову-таки Павлушею Завгороднім
Незнайомець з тринадцятої квартири,
або
Злодії шукають потерпілого
Розділ 1
"Е", – сказали ми з Явою
У нас сьогодні прем'єра у сільському клубі, який заповнений глядачами. Між ними – дід Варава, дід Салимон, завклубом Андрій Кекало, тітка Ганна, баба Маруся, Грицько Чучеренко, тато, мама. Ми з Явою хвилювалися найбільше, адже заварили цю кашу. Ява восени придумав організувати театр. Ми уявляли себе відомими театральними діячами Немировичем-Данченком і Станіславським. Галина Сидорівна обрала нас старостами драматичного гуртка і доручила вибрати учасників.
Ставили ми "Ревізора" Гоголя. Ми з Явою хотіли найголовніші ролі. Але головну роль, Хлестакова, Галина Сидорівна віддала Колі Кагарлицькому. Нам з Явою випали ролі Добчинського і Бобчинського. Ролі не зовсім головні, але саме вони вигадали, що Хлестаков – ревізор.
Почались репетиції. У нас з Явою не було сумніву, що ми дуже талановиті. Навіть дід Салимон говорив про нас: "От артисти!". Але на репетиціях ми зрозуміли, що одне – говорити слова, які ти сам придумав, і зовсім інше – говорити слова не свої, грати роль. Добре, що Гоголь не дав Бобчинському і Добчинському багато слів. Карафолька, Кагарлицький і Гребенючка зубрили свої ролі, а ми з Явою бігали у свої справах. Ролей ми не вчили: Ява надіявся на суфлера Кузьму Барила, який вмів гарно підказувати у школі.
Прем'єри чекало все село. Якби у вечір вистави якийсь злодій забрів у наше село, він міг би спокійнісінько виносити все з хат, в яких не лишилося живої душі. Навіть стосемилітня баба Триндичка, яка вже тридцять років не виходила з двору, і то причалапала на виставу.
Вистава почалася. На сцені вже Стьопа Карафолька. Згодом і я разом з Явою вискочив на сцену. Ми з Явою сказали вже перші фрази і раптом у мене з голови вилетіло все. Я тільки сказав: "Е…". Ми з другом тричі екнули. У залі вибухнув регіт. Всі думали, що так і треба. Кузьма із суфлерської будки підказував, що мені говорити. Вже й городничий Карафолька підказує, і поштмейстер Сашко Гузь. Навіть хтось з публіки почав підказувати. Та я не міг зібрати тих слів докупи, рвонувся з місця і кинувся геть зі сцени. Опинився за селом над річкою. Я впав на траву і качався, стогнав, землю гриз від ганьби, сорому, горя. Поряд з собою неочікувано побачив Яву. Тільки тепер ми зрозуміли, що наробили.
А все почалося з Києва...
Розділ 2
Випадок у метро. "Космонавт". Конфлікт з київською міліцією
Ми приїхали до Києва на цілий місяць у гості до мого дядька і тітки. Відразу ж побігли на Хрещатик. Там Ява вирішив, що стане міліціонером, бо побачив, як міліціонер одним рухом примусив якогось дядька не переходити вулицю в недозволеному місці.
Потім ми пішли у метро. Ява побачив старшину Паляничка. Я теж хотів подивитися. Поперед нас стояв на ескалаторі дядько з кошиками, з клумаками, ще й з ночовками в руках. За кілька метрів нижче дядька стояла струнка дівчина з височенною зачіскою. А нижче дівчини їхав міліціонер, дуже з спини схожий на старшину Паляничка, з яким ми познайомилися торік. Опасистий дядько загородив собою майже весь прохід. Яві вдалося прослизнути повз нього. А я ненароком зачепив цинкові ночовки, які гримонули на ескалатор і ковзнули вниз. Вони вдарили по ногах дівчину, вона гепнулась у ночовки, які, тепер уже з пасажиром, загримотіли по ескалатору. Дівчина їхала без крику і збила міліціонера. Ночви проїхали через увесь зал і спинились.
Міліціонер був ніякий не Паляничко. Добре, що він не побачив нас, винуватців цієї пригоди. Ми швидко втекли.
Ява захотів розшукати наших київських знайомих Ігоря, Сашка. Але я здогадувався, що він хоче побачити Вальку. Минулого разу, коли була у нас пригодницька історія з Книшем і Бурмилом, познайомилися ми випадково з київськими юннатами. І була серед них Валька, худа, цибата і, на мій погляд, зовсім неінтересна. (Ганя Гребенючка з нашого класу в тисячу разів краща). Валька залишила Яві свою адресу, щоб ми написали, чим закінчиться наша історія з Книшем і Бурмилом. Ява не писав, бо боявся наробити помилок.
Розділ 3
Ява поспішає на побачення. Вухо
Ми вже знайшли потрібний будинок і квартиру, яка виявилась у флігелі. Ява пригладив рукою чуба і подзвонив у дзвінок. І тут виринула з темряви чиясь величезна постать і здоровеннецькою рукою схопила Яву за вухо. Дядько кричав на весь під'їзд, що це ми хуліганимо і дзвонимо у двері, а потім тікаємо. Ми почули, що двері Вальки відчиняються. Ява відчайдушно рвонувся і ми побігли. Ява боявся, щоб Валька не бачила, як його тягнуть за вухо. На вулиці Ява плакав, вухо напухло, збільшилося вдвоє.
Ми пішли в кінотеатр, а потім Явине вухо захотіло чогось холодного. У нас були свої гроші, які ми збирали пів року. І майже всі ми витратили на морозиво і газовану воду з сиропом. Я мало не плакав, коли розраховувався. Потім ми пішли на чортове колесо. З нього побачили Труханів острів, пляж, парашутну вишку, з якої я надумався стрибнути, бо мріяв стати льотчиком.
Розділ 4
Пляж. Каруселя. Утопленик. Незнайомець з тринадцятої квартири
Парашутна вишка була дуже високою. Добре, що вона не працювала. Поряд з вишкою була каруселя з крісельцями на ланцюгах. Вишкребли ми останні копійки і покаталися.
Ява запропонував скупатися. Та на пляжі було стільки людей, що і до води не втрапиш. То було схоже на якийсь велетенський базар. Ми мріяли когось врятувати і стати героями. І у "Вечірньому Києві" на другий день заголовок: "Юні герої з Васюківки".
Поряд з нами розмовляли двоє дядечків. Один, невисокий, кругловидий, стояв по коліна у воді. Другий стояв на піску біля самісінької води. Він був уже одягнений і говорив, що спішить на радіо, а днями заскочить до кругловидого (будинок пям'ятає, квартира 13). Зі слів дядьків ми дізналися, що кругловидий – актор, який грав царя. Кругловидий артист збирався пірнути, але раптом спинився і дав нам свого годинника, якого забув зняти. Ми мали покласти годинник на його сірі штани. Я взяв годинник, а артист поплив. Раптом почувся крик: "Утонув! Утонув!.. Утопленика витягли!". Ми з Явою аж підскочили. І кинулися туди, куди вже бігли люди. Ми ледве пробралися і побачили, як утопленику робили штучне дихання.