Дівчина співала: "Іди, іди, дощику! Зварю тобі борщику…", і Софійці раптом пішов мороз поза плечі. Вечеряли удвох: свекруха та стара кульгава баба. Катерина сказала, що чекатиме Семена. Дощ то вщухав, то знову набирав сили. Здалеку почулося гуркотіння грому. За вікном стояла суха шовковиця. Бабуся казала, що це погано, бо може влучити грім. Нарешті повернулись Семен і його батько. Молодий купив Катерині блакитну стрічку!!! І враз сліпуче сяйво блискавки впало на суху шовковицю за вікном, шугонуло об віконну раму й пронизало всю кімнату! Все почало горіти. Годинник на стіні вибивав дванадцяту.
Софійка побігла кликати на поміч. До хати вже бігли сусіди, щось гукали, несли відра з водою. Та усі мешканці будинку були вже мертві.
Раптом Софійка збагнула, чому ця садиба видавалась такою знайомою: це її власний двір! Тільки тепер замість хати – п'ятиповерхівка! На місці спаленої кімнати – квартира, де справляються загадкові нічні гульбощі. А над нею – Софійчина.
53. Розслідування триває
Софійка зрозуміла, що настав час, коли небо з землею зійшлося: блискавка! Ось воно, старцеве пророкування!
Софійка розпитала бабу Валю про їхній будинок. Виявилось, що колись тут було пустирище, бо колись там згоріли люди. А через років двадцять розчистили те все й почали ставити цей будинок. Софійка вирішила зарадити пожежі.
54. Хто така червоноголова?
Софійка пішла до Вадима по фото Катерини, де вона була молодша. Софійкадізналася у Вадимової баби, що очі Гордієві Кулаківському проколола баба Олена. Перед цим вона лазила до льоху та вивихнула ногу. Зло зганяла на цьому фото. Толик не спав тоді, бо гриміло дуже. Малим був, років зо п'ять. Але добре врізалось у пам'ять, як баба примовляли: "А бодай тебе осліпило, що через твою захланність такі муки терплю!". Можливо тоді Олена прокляла Катерину.
Софійка вирішила вирушити в Оленин час і не допустити, щоб вона проколола фото. Але фото Олени не було. Було фото Катерини на паспорт і фото діда Анатолія.
Баба Вадима сказала хлопцеві, що Софійка краща за ту його червоноголову. Софійка плакала після цих слів, невже у Вадима є дівчина? Виявилось, що це Ірка Завадчук, бо була покрашена в червоний колір.
55. Крадіжка
Сашко і Софійка взяли пилку і мотузку. Сашко, як завжди, був готовий заради Софійки на все. І куди завгодно. Навіть до шафи.
Сашко і Софійка опинилися в часі, коли повела Семена до себе додому. Проте Софійка й Сашко з Чорнобілкою на руках пішли до Семенової хати. Поки ніхто не бачив, узялися підпилювати стовбур шовковиці. Раптом з'явився Семенів батько, його відволікла Чорнобілка.
Шовковиця поволі, зі скрипом, падала додолу.
56. Скільки коштує життя?
Наступні дні минали в тривозі. Софійка чекала, коли вдруге зійдеться небо з землею. Софійка з Сашком перевдяглися у жебраків і попросилися до хати Семена переночувати. Тепер вечеряли вчотирьох. Катерина таки чекала Семена. Дощ то вщухав, то знову періщив. Удалині загуркотіло. Софійка напружено стежила за настінним годинником. Коли повернулись чоловіки, Софійка сказала, що знає того старця, котрий порадив колись приготувати обід за здоров'я Катерини. І сказала, що старець сказав, що сьогодні може статись біда, і радив пересидіти лиху годину в ямі. Усі сховалися у яму. Гроза пройшла, все було добре.
57. Нічні чудасії
Сашко і Софійка зустріли сліпого старця. Він сказав, що діти зробили все, що належало. Тепер життя поверне інакше. Катерина й Семен, хоча й не матимуть дітей, житимуть з батьками й бабою в тій хаті ще довго, щасливо і помруть своєю смертю. Софійка ще хотіла знати, чи зніметься прокляття, але старець зник.
58. Щасливі зміни
Якось Софійка зустрілася з Вадимом. Його дід Анатолій написав лист, що мав провал у пам'яті: жив, займався бізнесом, але йому зовсім вибило, що є баба і Вадим. Тепер він повертається до баби.
59. До старого парку
У кімнаті на Софійку чекала записка, прикріплена на камінчику. Сашко запрошував на побачення в старий парк.
Виходячи з під'їзду, Софійка побачила, що мешканці нижньої квартири повернулися з Москви і тепер носили речі з таксі. Виявляється, баба Валя написала їм, щоб шукали нову доглядачку. А вони раптом вирішили повернутися.
Погулявши парком, Софійка дійшла до оселі Валентинового сина. Валентин із сином звідкись поверталися. Виявилось, що Валентин уже жив тут, зі сім'єю, але ще вирішив провідати дочку Іру в Києві і допомогти грошима.
Уже мало не коло самого будинку мусила ховатись у кущі. Біля рогу стояв худенький хлопчик із прив'ялим букетиком польових квітів. Знудьговано колупав носком святкового босоніжка пилюку й раз по раз діловито поглядав то на руку, де в людей буває годинник і де в нього нічого не було, то на Софійчин балкон. Уже пів на восьму, а він і досі… От що робити з цим Сашком?! Софійка не підійшла до нього і пішла додому з протилежного боку.
Наступного ранку подзвонив Вадим. Він повідомив, що вернулися батьки: випадково здибались і вирішили помиритись.
60. Ще одна таємниця шафи
Софійка раділа, що у Вадима все налагоджується, із кожним днем він стає ближчим, усе більше вартим Софійчиного кохання.
Одного разу шафа закинула Софійку у майбутнє. Вона вчиться у Києво-Могилянці. У Вишнополі є ресторанчик "Русалонька". Зайшла туди. У дзеркалі побачила себе: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра, красуня! У ресторані зустріла дорослого Вадима, він просить Софію за стіл, замовляє багато страв, має гроші і гарну машину. До нього дзвонить Ірка Завадчук, адже він тепер з нею. Вадим бреше їй, що він на роботі і не приїде. Що ж, прокляття прокляттям, а характер характером.
Раптом Вадим показав Софійці власника ресторану, яким виявився… Сашко. Сашко сказав Софійці: "Я знав, що колись ти повернешся! Я чув, що пишеш для дітей: перечитав у журналах всі твої казки… Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, моєю… Русалонькою!".
У найцікавішу хвилину Софійка повернулась додому і сиділа у шафі.
61. Обнадійливий ранок
Вадим подзвонив і повідомив, що татів брат (той, що вважався загиблим наркоманом) повернувся додому. Баба Вадима запрошувала Софійку на вечерю в честь об'єднання родини. Софійка відмовилась.
А під балконом її кликав Сашко і питав, як пройшла ніч, бо була повня. Але ніч пройшла дуже тихо. А по вулиці йшов Валентин, очевидно, щойно повернувся з Києва. З ним була його київська Іринка.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.