Десять городів тобі дам, тридев'ять кладів золота". Пішов я по сліду. По всіх городах був, у Туреччині всі усюди виходив, усі царства облазив – ніде не видно голубої куниці. А князь каже: "Мені тільки Галю Козачок, бо іншої куниці й даром не хочу". Пішов я, значить, вдруге. У ваш двір слід мене привів, у вашій хаті голуба куниця сховалась. І кажу я вам: віддайте за нашого князя та вашу голубу куницю!".
Галя так знітилась, що не знала, що й діяти. Жарт це чи серйозно? Ах, яка там серйозність, звичайно, жарт. Але чому при матері? "То що ж ти відповіси, голуба кунице?" – звернулася до неї мати. Запитувала серйозно, навіть суворо. Але Галя бачила в глибині її променистих очей, що пірнули в сітку зморшок, нестримний сміх. Галя сказала Федькові облишити витівки. "Гарні мені витівки! – аж обурився Федько. – Буду я заради жартів купляти в сільмазі білу хлібину за двадцять дві копійки, коли є й за шістнадцять". Виручила Галю мама: "Народна мудрість говорить: поспішиш – людей насмішиш". І попросила часу подумати: десять років.
Виряджаючи свата, Соломія Кіндратівна в сінях щось насипала йому в кишеню.
"Вітька+Галя"
Вітька і Федько стояли під явором, похнюпивши голови. Федько намагався втішити друга: Наполеонові точно було гірше, коли під Ватерлоо битву програв, а Байду взагалі турки за ребро чіпляли. Але історія була поганим бальзамом для Вітьки. Він був радий, що не дали гарбуза, а лише гарбузового насіння насипали у кишеню Федька.
Федькові здавалося, що гарбузового насіння для того насипали, щоб полузати і гарненько подумати. Сват з молодим лузали й думали. Десять років – час величенький, але що вдієш. Треба зачекати. Справжня любов все життя чекає. Раптом Федько витягнув ножик і видряпав на яворі "Вітька + Галя". Хай знають усі!
Гарячий пісок – ліки універсальні
І сниться Вітьці Горобцю дивний сон. Біжить куниця – голубі іскри розсипає, а він – за нею. А голубі іскри так і сиплються, і куниця аж спалахує дивним голубим сяйвом. На десятий день здоганяє голубу куницю. Ось-ось схопить її... І тільки руки простягнув, а тут хтось як крикне: "Куди ж ти ото руками?! Іч, який швидкий!". А позаду пихтить Федько і хникає, що закохався, але не знає у кого.
...Уві сні Вітька так голосно кричав і так безладно розмахував руками, що зовсім сполошив матір, яка подумала, що в сина гарячка.
А ліки у матері були універсальні: гарячий пісок. Нагріла його швиденько, в торбинку засипала – і синові на живіт поклала, по доброті своїй не відаючи, що синові ще десять років бігти степами, бігти ярами, бігти лісами за голубою-голубою куницею.
Чи здожене він колись голубу куницю? Поживемо – побачимо.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.