Іван Багмут — Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 3 з 6

Петрович сказав, що я сказився і треба мене вбити.

Я пішов по сліду незнайомця, який сидів за горбком і палив цигарку. Аж ось прийшов Петрович. Незнайомий називав Петренка Пуголовицем. Кат сказав, що його прізвище тепер не Хома Пуголовиця, а Петренко. Незнайомець мав прізвище Ракша. З їх розмови я довідався, що вони відвезли машину мануфактури "наліво", Петрович не віддав частину грошей Ракші, якого наступного дня заарештували. Петрович виправдовувався, що гроші в нього вкрали, і тепер він працює прибиральником. Мені здалось, що в словах мерзотника є логіка. Справді, навіщо йому працювати на такій чорній роботі, коли він мав купу грошей.

Ракша розповів, що сидів десять років і пригрозив. Пуголовиця сказав, що зробить усе, що він скаже. Ракша просив десяток центнерів коропчуків. Я думав, що Пуголовиця злякається, але його обличчя засяяло, він і собі хотів якийсь процент. Ракша запропонував двадцять процентів, Пуголовиця погодився і спитав, що робити. Ракша сказав йому стати на нічну варту. Ніхто не мав дізнатися, скільки риби зникло, бо і не знали, скільки риби перезимувало, можна було списати все на краснуху.

Вони домовились, що машина прийде увечері, а грабувати ставок почнуть десь о третій годині ночі, коли люди найміцніше сплять.

Тепер я знав, що Пуголовиця ніякий не Сидір Петрович, як кличе його професор, а Хома.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Браконьєри

Я вирішив добре виспатись, щоб не хотілося спати вночі. Примружив очі, водночас стежачи за Пуголовицею. Він був похмурий і задумливий, а коли хтось обзивався до нього, то злякано здригався.

Рибалки відпочивали навколо вогнища, над яким висіла велика цеберка із рибальською юшкою. Густий аромат юшки не дав мені заснути. Я підійшов до гурту і вибрав найдобрішу людину – директора. Я став тертися біля його коліна, ледь чутно наспівуючи пісеньку. Він зрозумів мене, витяг з цеберки півкоропчука і дав мені.

Наївшись, я заснув і прокинувся ввечері, коли рибалки вже пішли додому. Я думав, як повідомити охорону про злодійство. Злочин планується за кілометр від будки, де містяться вартові. Саме тут спало мені на думку все написати і дати листа директорові. Але я не вмів писати, і не було ні паперу, ні олівця.

Час збігав. Надворі темнішало. Коли геть смерклося, прийшли троє вартових, серед них і Пуголовиця з гвинтівкою. Один з охоронців вів на ремінці величезного пса. Вперше за все життя я глянув на цю потвору без ворожого почуття.

Охоронець з собакою залишився в будці, яка стояла в центрі ставкового господарства, а Пуголовиця і другий вартовий пішли в різні боки оглянути ставки. Пуголовиця подався в той бік, де господарство межувало з шляхом і де був ставок, з якого сьогодні вибрали частину риби. Я пішов назирці за своїм ворогом.

Пуголовиця був веселий, озираючись на всі боки, почав чекати. Скоро я побачив півторатонку, що спинилася кроків за сто від ставка. Ніч була темна, але коти прекрасно бачать вночі, і мені було видно Ракшу, що простував до нас. Ракша підійшов до Пуголовиці і сказав тихо, що,ідучи сюди, залишив жінці листа, в якому написав усе про Хому. Якщо Ракшу вб'ють або спіймають, жінка віддасть листа в міліцію. Пуголовиця враз осів і посірів. В цю мить почувся гавкіт собаки, що наближався. Ішов старший вартовий. Ракша наказав Хомі прийти сюди о першій годині.

Я ледве встигав за Пуголовицею, біжучи назустріч вартовому, і враз спинився, почувши голосне дихання собаки. Що робити, собака міг кинутися на мене. Я виліз на дерево. Пуголовиця запевнив старшого вартового, що машина проїхала далі, і той вагався, чи йти аж до шляху, чи не треба. Собака, що поривався був уперед, зненацька почув мене і став кидатись до деревця. Я злякано нявкнув. І охоронець подумав, що собака просто почув кота.

Вони пішли до будки, з я поплентався за ними, картаючи себе за свою нестриманість. У будці вартові затопили пічку, і я, переборовши страх перед собакою, шмигнув до гурту і сховався в куток.

Пуголовиця почав вечеряти. Він витяг смаженого коропа, огірок, хліб, потім злодійкувато озирнувся і дістав з-за пазухи пляшку. Всі троє випили по добрій порції.

Після вечері Пуголовиця і другий охоронець хотіли були прилягти, але старший послав їх в обхід, а сам вийшов з собакою надвір і сів біля будки. Я не міг вийти, бо собака лежав на порозі. Коли собака заснув, я вислизнув. Пуголовиця був уже далеченько. Я кинувся був доганяти його, але вирішив покликати сюди старшого вартового. Та охоронець спав. Спав і пес. Я глянув на годинник на руці вартового і здригнувся: було без чверті перша.

Раптом щаслива думка осяяла мене. Я кинувся на собаку, щосили вкусив його за хвіст і блискавично відстрибнув геть. Пес вихором зіскочив з місця, аж вирвав ремінець з рук вартового і помчав за мною. Я ледве встиг добігти до першого деревця і миттю злетів на самий вершечок. Собака, бачачи, що мене йому не взяти, повернув назад. Але тільки він зробив кілька кроків до будки, як я зліз з деревця і, нявкнувши на все горло, пустився бігти туди, де був Пуголовиця. Пес крутнувся і кинувся за мною. Я напружив усі сили і встиг стрибнути на друге деревце.

Так ми пробігли з Нордом вже добру половину шляху. Я сидів на деревці, віддихуючись, готуючись до чергової перебіжки, коли пес, замість того, щоб повернутись до будки, як він робив це щоразу, раптом насторожив вуха і прислухався. Я зітхнув на повні груди: "Нарешті".

Пуголовиця стояв з гвинтівкою на березі, а Ракша з своїм напарником тягли волок. Вони побачили Норда, коли той виринув з темряви. Норд метнувся до злодіїв і загавкав все дужче, готовий стрибнути в воду. Ракша і той, що з ним, кинули волок і по воді дременули до автомашини. Пуголовиця злякано тупцював на місці, бо теж боявся собаки.

Лемент старшого вартового наближався, Норд ось-ось готовий був кинутися на Ракшу, і Пуголовиця схопив за ремінець і потяг собаку до себе, а злодії вискочили на берег і побігли до машини.

Коли машина загула, Пуголовиця відпустив собаку і зчинив крик. А за півгодини біля ставка було вже повно народу: директор, охорона, робітники. Слухали Пуголовицю, який брехав, що захищав ставки. Усі захоплювались Пуголовицею, хвалили його, а на мене ніхто не звертав уваги. Мені стало вельми гірко на душі. Хвалили Норда, хвалили старшого вартового, тільки не мене. Я зітхнув і згадав Письменника, у якого колись жив. Цей Письменник писав гарні речі, які подобались читачам, але в доповідях, у пресі, в статтях критиків його майже ніколи не згадували.

Директор господарства, почувши в повітрі густий аромат спирту, делікатно запропонував вартовим відпочити і поставив біля ставків інших охоронців.

Новий ворог!

Після такої важкої ночі я довго спав, і коли прокинувся, було вже біля дванадцятої. Пуголовиця і Ракша були поки що знешкоджені, можна було взятися до інших справ. Найбільше мене турбувала низька культура місцевих котів. І я надумав прочитати їм цикл лекцій. Я вирішив почати з літературної теми, а саме: "Образ кота в художній літературі". В другій лекції мені хотілося дати хоча б загальне уявлення про наше рибне господарство.

Раптом я почув мишей. Знайшов нору і зловив чотирьох мишок. Тоді я склав їх трупи рядочком, а сам пішов у кухню і поснідав рибою, яку мені залишили директор і професор.

Потім я зліз на дах і зустрів знайомого котика і, сказавши, щоб він оголосив усім про мою сьогоднішню лекцію, зстрибнув на землю і пішов оглянути двір. Я побачив Ракшин волок, що сушився біля комори, і задоволено посміхнувся. Потім зайшов до комори і почав ловити мишей. Наполювавшися донесхочу, я вийшов надвір і побачив Пуголовицю, який з брезентовою торбиною простував до лабораторії. Раптом я помітив, що в торбині щось ворушиться. Виявилося, що Пуголовиця приніс хвору рибу лаборантці на аналіз, а потім дістав ще здорових рибин і подарував від себе, хоча риба була крадена. Пуголовиця пішов, а лаборантка заходилась не робити аналізи, а смажити рибу.

Я виступаю як лектор. Релігійний кіт

Зібралося не менше як п'ятнадцять котів і кішок, не рахуючи кошенят. Увагу привертали два коти: один, з яким я вже якось зустрічався на даху, – старий, товстий, з жовтим, недовірливим поглядом, зиркав на мене явно вороже; другий – теж товстий і теж немолодий, але, на противагу першому, якийсь улесливий; дивився він на мене підкреслено байдуже, зате, коли переводив очі на свого сусіду – старого кота, погляд його враз ставав таким солодким, що аж нудило.

На обличчях молодого покоління і жінок я читав захват. Серед усіх присутніх я був єдиний чорний кіт. Я ще раз окинув оком аудиторію і помітив худе, з закислими очима кошеня, яке, проте, дивилося на мене скептично. Підборіддя в кошеняти було вимазане в сажу, а вуса підстрижені. Котик, що сповіщав про мою лекцію, помітивши, на кого я дивлюся, весело підморгнув мені і шепнув на вухо, що це їхній стиляга.

Я почав лекцію про художні твори, в яких йдеться про котів. Почав з "Кота у чоботях", пафос твору у тому, що кіт виступає тут як позитивний тип. Казку створили люди, звідси випливає, що людина любить котів. У казці про "Кота і півня", де кіт не лише рятує півня, а й носить дідові на роботу сніданок і обід, кіт – трудівник. І так в усіх творах. Люди нас люблять, складають про нас казки і пісні, пишуть оповідання і вірші. А чи ми достойні ми того образу, який створив народ? Всі знають, що з родини котів вийшов цар звірів – лев, вийшли тигри: не кіт з родини левів чи тигрів, а тигри і леви з родини котів! Я помітив, що на обличчях багатьом присутніх, особливо молоді, засвітилося почуття власної гідності.

Я розповів, що зловив у коморі мишей. І цим дорікнув котам, які їх не ловили. Старий кіт сказав, що я жеру коропів і маю сили ловити мишей, а вони всі сидять лиш на хлібі. Зчинився галас, і я відчув, що більшість слухачів не підтримує старого кота. Тут старий кіт – Ничипір, стрибнув на мене. З кожною хвилиною ми скаженіли. Кусали та дряпали один одного з енергією, гідною кращого застосування. Молодь вигуками підтримувала мене, і тільки товстий підлабузник – Ничипіра. Я переміг. Зализуючи рани, Ничипір сів на своє місце.

Котик, що сповіщав про лекцію, підняв лапку і запитав мене про мої героїчні дії минулої ночі.

1 2 3 4 5 6