Анатолій Дімаров — Друга планета (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 5 з 5

І поглядали в небо: чи не повзуть чорні хмари? Бо тоді нам кінець. Злива миттю наповнить ущелину бурхливим потоком. Внизу скупчилися оранги з охорони храму. Добре, що вони озброєні лише ритуальними луками, а то ми були б давно уже знищені.

Коли передовий загін з лютим виттям кинувся вслід за нами, ми саме подолали величезну брилу. Оранги майже наздогнали нас. І тут Ван-Ген придумав зрушити деревину, на якій трималася брила і каміння. Ван-Ген розхитував і розхитував привалену камінням деревину. Оранги уже стріляли. Раптом величезні брили з страшним гуркотом понеслися вниз. Весь загін орангів був миттю зім'ятий, збитий із ніг, стертий тим нещадним потоком.

А тепер ми стоїмо під стіною й не знаємо, що робити далі. Врешті Ван-Ген надумав взяти капроновий шнур і видертися жолобом.

Жолоб здіймається догори, як величезна розрізана навпіл труба, і в ньому не видно жодного виступу, жодної тріщини, за яку можна було б учепитися.

Ван-Генов почав лізти, а внизу вибухнув крик: оранги побачили Ван-Гена в трубі і знову пірнули в ущелину. Нам вдалося скинути на них ще одного валуна. Оранги так і порснули донизу. Втікали, збиваючи один одного з ніг.

А Ван-Ген здирався все вище й вище. Обережно й повільно, мов равлик, всім тілом утискуючись в скелю. Ось постать Ван-Гена зникла зовсім. Якийсь час не було нічого чутно, потім долинув шурхіт: згори сріблястою ниткою швидко спускався капроновий шнур. Потім ми усі вибралися наверх. Ван-Ген відрізав трохи шнура, обв'язав валун, а другий кінець закріпив за інший валун, що міцно вріс у глину. Коли почали лізти оранги, ми скинули на них валуни.

"Більше вони сюди не полізуть!" — сказав Ван-Ген.

Далі ми піднімалися в гори. Три дні, з ранку до вечора. Дерлися на скелі, долали ущелини, і Ван-Ген завжди був попереду. Двічі нас застукувала гроза. Ночували, де доведеться: падали прямо на кам'яний грунт і відразу ж засинали. Ми страшенно схудли, а одяг подерся на шмаття.

Потім ми спускалися, теж три доби. І спускатися було іще важче. До того ж ми голодували, з'їли все м'ясо, лишилося тільки трохи сушених фруктів: татко видавав щоранку по жмені.

Коли гори врешті скінчилися, ми всі ледь трималися на ногах. Стояли на узвишші й жадібно дивилися донизу. Там лежала горбиста рівнина. Висока трава, одинокі дерева, численні табуни дичини. Ми вполювали дичини, і те м'ясо здалося нам найсмачнішим у світі.

Невдовзі нас розшукав гелікоптер, і ми полетіли до мами.

Рейсовий корабель Венера — Земля стартував через місяць. За цей час на Венері сталися великі зміни: зникла держава орангів. Венеріани вирішили лікувати орангів. Підтвердилася і причина їхнього звиродніння. Штучний ген інтелекту, який поставив орангів на один щабель з людиною, виявився нетривким, і в орангах прокинулися звірині нахили. Були спішно споруджені величезні шпиталі, а потім у повітря піднялися армади гелікоптерів з балонами, наповненими газом. Газ цей не вбивав, а лише присипляв. Так орангів знешкодили і поступово перевезли у шпиталі, де на них чекала ціла армія лікарів. А отих бідолашних напівістот-напівроботів вирішили лишити доживати на місці.

Іще мені дуже жалко було розставатися з Жоркою. Я ж із ним так подружився!

Наш корабель розвивав усе більшу швидкість, і Венера поступово віддалялася. Я дивився на неї і думав, що віднині у мене є не одна, а дві рідні планети: Земля і Венера!

Я прилечу ще до тебе, Венеро!

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

1 2 3 4 5

Інші твори Анатолія Дімарова скорочено:


Дивіться також: