Він зібрав речі і пішов. Брат і сестра перестали з ним спілкуватися. Лише пізніше він зустрів матір на могилі батька. Вона сказала йому, що хвора, хоча виглядала жінка добре. А. пообіцяв зайти, але так і не зайшов.
У лікарні ж письменник навідував матір щодня. Після того, як її виписали, він вперше повернувся до батьківського дому. Через місяць маму знову забрали. Через знайомих А. дізнався, що жити їй залишилося небагато. Він почав шукати вихід. Знайшов лікаря, що займався нетрадиційної медициною. Але мати була у тяжкому стані: при розсмоктуванні пухлини, токсини, що виділяються, вражають весь організм. Їй приписали сувору дієту. Скоро пухлина була вбита, але ж токсини залишилися. Мати дуже схудла. Її виснажене обличчя ставало для А. все дорожчим. Вони ще так багато не сказали один одному. Його брат не турбувався. Він звик бути щасливим. Тому він часто скиглив, жалівся на долю. Він був відстороненим, уникав розмов, не з’являвся біля матері. Вона не розуміла, що трапилося з ним. Сестра теж картала долю. Біля матері залишився лише А. Він робив їй перев’язки, піклувався про неї. Вона сказала, що йому варто було стати лікарем. Вона розуміла, що Ірі, її дочці, все вже давно байдуже. Вона одружилася з чоловіком, проти якого була матір. Зараз сестра брехала, що вона розійшлася з чоловіком. Але вона часто розмовляла по телефону з кимось, кого називала "сонечком".
Мати все ще намагалася все контролювати. Вона вже не підводилася з ліжка. Хвора пригадувала своє дитинство. Друга пухлина теж почала зникати, всі були у гарному настрої. Але лікування почали надто пізно. Виявилося, що брат А. все знав. Але через заборону матері, нічого йому не розповів. Все ж у них з’явилася надія. Потім матері стало гірше. Вона не їла, не приймали ліків, ледве говорила. На третій день вона померла. Сестра у сусідній кімнаті розмовляла з "сонечком", вона була щаслива. Мама лежала на ліжку така ж прекрасна, як і завжди. Приїхали люди з моргу, щоб забрати її. А. стояв під дощем і дивився на автобус, у якому була його мати.
Тієї ночі він не спав. Він розмірковував над тим, що таке щастя. Йому приходили на думку друзі, успіх, гроші кохання. Але він розумів, що все це минає. письменник збагнув, що у своєму житті він не був щасливим. Та раптом він згадав той день, коли все-таки відчув справжнє щастя. Це був день, коли мати принесла йому іграшковий синій автомобіль. І батько, і мати, і бабуся тоді були поруч з ним, А. думав, що так повинно бути завжди, що попереду на них чекає все найкраще.
Раптом А. винирнув зі спогадів. Потрібно було працювати.
Кінець.