Вона залишилась в кухні і стала шукати де б сховатися і потрапила у потайну кімнату (була за дверцями серванту).
Вона пройшла туди, це був звичайний кабінет з товстими стінами, ще одними замкненими дверима. На столі вона знайшла телефон і зв'язалася з Северином. Наталка розповіла про все, що з ними сталося, що загадка не про Олеський замок... В кабінет зайшов чоловік, це був директор музею, а таємна кімната — то його кабінет. Директор зрозумів, що це дівчинка яку розшукують у замку, і сповістив, що сталося непорозуміння, картина на місці, а батьків її відпустили.
Її відвели до стурбованих батьків, які не могли знайти дочку. Перед ними вибачилися співробітники музею. Наталка дізналася, що то Антипко наслав гіпноз на музейну бабусю, яка і зчинила галас.
Руснаки не знали куди їхати далі, і вирішили піти до ресторану, де і розмірковували над загадкою. У них було лише кілька варіантів — або це фортеця в Тустані, або в Кам'янці-Подільському. Вони зіставили всі факти, і врешті вирішили їхати в Кам'янець!
Розділ 10, у якому з Машкою стаються небезпечні дорожньо-транспортні пригоди
Машка летіла, як ластівка, лиш колеса шелестіли по асфальту. Наталка підбадьорилась, адже був тільки полудень, і вона ще могла виграти в Антипка свій заклад. Головне — тримати удар, як казав Северин.
За Зборовом почався дощ. За Тернополем прояснилося, а над дорогою стала веселка. Вони вирішили проїхати під веселкою, адже є прикмета: "хто пройде під веселкою, буде щасливий". Вони обігнали знайому вантажівку, яку ще по дорозі з Києва обганяли кілька разів. Вантажівка везла чорно-рябого бугая!
Вони їхали, зробивши зупинку, щоб купити калача. Вони їхали, перелічуючи річки, села, Наталка сміялася з кумедних назв.
Але згадавши, скільки козаків тут полягло, вона відчула легкий щем. Наталка знала, що їй потрібно врятувати шаблю.
Але на узбіччі стояли дві автівки, біля них були мордовороти в чорних масках і... Антипко. Впоперек дороги лежала чимала колода. Розвертатися було пізно, і хтозна чим би все закінчилося, якби не водій знайомої вантажівки. Він обігнав Машку і зачепив колесами колоду, яка вгатила автомобіль мордоворотів простісінько в лобове скло, сипнувши осколками!
Вантажівка стрімко віддалялася. Тато щосили натис на газ. З другого авта вискочили чоловік у чорному костюмі й екстравагантна дама з пекельно-червоним волоссям — то були старий чорт і чортова, себто Антипкова, мати. Обоє несамовито лементували. Наталочка аж підскакувала на сидінні і корчила глузливі гримаси, а її мама робила вигляд, що нічого не помічає. Вантажівку вони догнали за кількома поворотами.
Руснаки подякували водію вантажівки, він звернув до села, а вони поїхали до Камянця. Раптом вони побачили погоню... за ними мчав чорний джип. Машка мчала, аж захлинався мотор, проте чорний джип невблаганно наближався... На одному з поворотів Машка злетіла з дороги і Руснаки опинились ... в кроні розлогої верби. Але злізти вони не могли, намагались навіть не рухатися... Зверху з дороги над ними сміялися Антипко з батьками. Наталочка відвернулася, намагаючись не дивитися на його мармизу.
Руснаки чекали, поки прибудуть рятувальники. Але хто ж їх викличе? З дороги їх машину не видно, ставало все тривожніше.
Мама почала співати і, як не дивно, пісня розганяла тривогу. Наталочка знала, що якби тут був Сереврин, то він би знайшов вихід, але вона не знає, що чинити. Раптом її осяяло, вона взяла мамине дзеркальце... і почала пускати сонячних зайчиків.
Тато з мамою переспівали всі, які знали, пісні. Сонце сховалося за хмару, тоді на дорозі з'явився підйомний кран.
Рятувальники зняли спочатку Руснаків з верби, а потім і Машку (у якої було лише кілька вм'ятин). Виявляється їх врятували лише винахідливості Наталки, пастухи помітили її сигнали.
Молодий міліціонер від пригод цього дня був в шоці, одну автівку розтрощила колода, а їх машина залетіла не дерево, а ще одну автівку ущент розбив бугай. Руснаки зрозуміли, що бугай розтрощив машину батьків Антипка, і Наталка мало не застрибала з утіхи.
Міліціонер все ж виписав тату штраф за перевищення швидкості. Наталка завдячувала їх везінню "веселці", під якою вони їхали, адже якби не верба, то вони могли б і розбитися.
Потихеньку Руснаки рушили. Наталка сподівалася, що вони ще встигнуть врятувати шаблю, тим паче, що Антипко поки не шкодитиме.
Розділ 11, у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванки
В Кам'янець-Подільський Руснаки прибули, коли музей вже закрили, і тому точно дізнатися чи правильна відгадка на Антипкову загадку не могли. Вони зайшли повечеряти в ресторанчик коло Турецького мосту, звідти було видно фортецю і Наталка намагалась знайти оздоби, які могли би дати підказку.
Наталочці охопив розпач, а поруч ще й співали українських народних пісень. Всі були засмучені, що завтра доведеться повертатися в Київ з порожніми руками...
У Наталки ще залишилась остання надія, але мама просила не мучити себе. Але мама не підозрювала, що від завтра її люба донечка мусить стати брехухою.
Чоловіки за сусіднім столиком почали співати про Сагайдачного, і тато зрозумів, що загадка була саме про Хотин. Вони швидко помчали туди...
Наталка теж зіставивши факти зрозуміла, що навіть привид підказував, щоб вони їхали в Хотин!
Машка неслася з шаленою швидкістю і вони швидко доїхали до Хотинської фортеці, на стінах якої були узори. Тепер привидові підказки, і слова загадки були зрозумілі.
Фортеця німувала, нікого навкруг не було. Невже вони спізнилися? Наталочка знову відчула гіркоту і вирішила ще почекати.
Руснаки поблукали горбами навколо фортеці, і раптом побачили автомобіль, і стару тарантайку. З першої автівки вийшов накачаний парубійко. З тарадайки виліз худий чоловік, який тримав, щось довгасте. Вони потисли руки.
Руснаки пішли до них. Та поки Руснаки підходили, з міста вискочило таксі, і з нього витрусилися старий чорт, чортиця й Антипко, що кульгав дужче, ніж звичайно.
Антипко вважав, що Руснаки програли, адже вони не змогли би отримати шаблю без грошей. Досі Руснаки не переймалися, як їм одержати шаблю. Головне було її знайти.
Грошей на шаблю в них не вистачить, але вони мусили щось робити. Спочатку тато намагався переконати віддати шаблю, але його спроба була марною. Антипко був задоволений.
Тоді в атаку пішла мама. Її промова про старовину, про історичну пам'ять вразила продавця і він був готовий віддати шаблю... За належну ціну.
Але покупець натякнув, що його ціна буде вище. У Наталочки виникла підозра, що чорти впливають на миршавого й дебелого, тому ті непоступливі. Раптом перед Руснаками з'явився привид-патріот. Наталка почала лякати їх, казала, що привид буде переслідувати, їх доки шабля не опиниться в безпечному місці. А привид схвально закивав головою.
Покупець вже хотів тікати, але чортиця його зупинила. Миршавий також трішки розгубився, але старий чорт шепнув йому щось підбадьорливе, і він оговтався.
Вони в один голос запевняли, що то обман зору, бо привидів не буває... привид отетерів. Тоді різко крутнувся і щез. Антипко тріумфував. Наталочка похнюпилася. Красномовство Русаків вичерпалось... Але тут з'явився автобус, і з нього висипали... львівські пластуни! Северин і Василько розгадали загадку і приїхали.
Наталка розповіла, що вони не можуть домовитися, бо заважають чорти. Северин сказав покупцю, що має привабливу пропозицію, але зажадав побачити шаблю.
Продавець, щоб довести справжність шаблі розгорнув полотнину. Це була справжня козацька шабля. Усі дивилися на шаблю, як заворожені. Тільки з чортами коїлося щось незрозуміле, і вони швидко повтікали з хотинської гори.
Северин запропонував повернути шаблю, і тоді його друзі розмістять в газетах статтю про героя, який повернув шаблю, і звісно винагороду від держави він отримує. А якщо він відмовиться, то в газетах буде стаття про його аморальний вчинок, який призвів до знищення славетної козацької реліквії задля власної вигоди. А до справи підключаться правоохоронні органи.
Поки дебелий і миршавий думали як бути сталося щось цілком неймовірне. Над фортецею з'явилися привиди. Попереду виступав знайомий Наталоччин привид, за ним пливли мужні, хоча й напівпрозорі козаки, полеглі в Хотинській битві, і бронзовий гетьман на горі радо вітав своє славне товариство. Далі ступали хотинські повстанці, розстріляні в фортеці, жінки й чоловіки, незліченні страдники і борці за волю. Вони насувалися, суворі й невблаганні, облягаючи гору. Не тямлячись від переляку, дебелий покупець тікав.
Миршавий також знітився й зіщулився, і подав шаблю Наталоччиній матері.
Тато по-лицарськи став на коліно й поцілував холодну сталь. В цій час до них під'їхав автобус "Київ-Чернівці" і з'явився пан Богдан, який теж вирішив долучитися до врятування шаблі. За ним з автобуса вийшли пасажири, щоб подивитись як рятують історичну реліквію.
Всі раділи врятуванню шаблі, а Наталка найперше подякувала Машці, яка допомогла їм виграти шалені перегони.
Северин прийняв Наталку до пластунів, тепер у неї була пластунська нашивка.
Епілог
У київській опері відкривався сезон — виставою "Запорожець за Дунаєм". Наталочка з батьками і львівські пластуни займали майже цілий ряд. З директорської ложі часом визирав знайомий привид.
Машки не було, але й вона дістала винагороду: її заново пофарбували, звичайно ж, у червоний колір "корида", бо він гарний, життєрадісний і добре помітний на вербах.
На сцені були артисти, у руках одного була та сама козацька шабля. Вистава йшла прекрасно! Вона щосили плескала в долоні, навколо вигукували: "Браво! Бравісимо!" Співак вийшов на поклін на авансцену, і шабля в його правиці сяяла, як сонце.