Вона кружляла навколо есмінця з шаленого швидкістю, все зменшуючи коло. То була торпеда спіральної дії. Трофімов дав команду підводним снарядам стріляти по торпеді. Один снаряд влучив у торпеду.
Підводний човен, почувши вибух, певний був, що торпеда влучила в ціль. Міноносець наближався до підводного човна, пірат почав швидко занурюватись. Капітан-лейтенант наказав пустити глибинні бомби за борт.
З корабля викидають у море снаряди, спеціально призначені проти підводних човнів. Скоро доноситься гул, розриваються бомби.
Потім знов скинули глибинні бомби. Трофімов відчував певність у своєму успіхові. Не міг підводний пірат врятуватися від цієї зливи бомб.
Знову над ними з'явився літак. "Розвідувач риби" сів на воду.
Льотчикам викинули трос, вони закріпили ним свою машину, а потім по довгому трапу з плавучим містком піднялись на палубу есмінця. Постукуючи дерев'янкою, Бариль зійшов на командирський місток і відрапортував про пригоди, що сталися. Трофімов запитав, де ж юнга і дівчинка. Бариль вважав, що якщо не загинули, то потрапили у полон піратів знову.
Наставав ранок. Бариля розбудили, бо командир корабля, побоюючись, щоб хвилі не розбили літак, наказав підняти його на палубу.
Ранком есмінець пройшов по морю. Ніде жодних слідів ні пароплава, ні підводного човна не знайшли. Обидва лежали на глибині сто двадцять метрів, як це показав ехолот у штурманській рубці "Буревісника".
Есмінець повернувся до Лебединого острова. На командирському містку стояв капітан-лейтенант Трофімов і задумливо дивився в далечінь. Коли б хтось зазирнув йому в вічі, то прочитав би в них вираз глибокого смутку і жалю.
Частина 3
І. Сестра-жалібниця
Люда втратила уявлення про час на підводному човні. До неї довго не приходила, вона сиділа сама. Коли почулась стрільба і шум, Люду забрав Анч і наказав перев'язати та доглядати свого помічника, який мав страшні рвані рани (його поранили звірі на "Антопулосі"). Пораненим виявився матрос, через якого Марко передавав листа.
Люда відчула, як човен ховається під воду, а перед тим він стріляв з гармат. Командир то лаявся, то радів. На горі відбувалася битва. Човен кидало в боки, зникла електрика. Люда впала на підлогу.
З підслуханих розмов Люда довідалась, що коридори між центральним постом та іншими приміщеннями затоплено, що попсовані вертикальні стерна, не одкриваються клапани балонів із стиснутим повітрям, яке звичайно витискає воду з цистерн, і через те човен може лише повзти по ґрунту. Човен лежав на сто тридцять метрів під водою. Запас енергії в акумуляторах залишився мінімальний.
Човен поволі повз по грунту. Поранений лежав мовчки, зрідка просив пити. До Люди долинали слова командира човна. В торпедному відділі не працював регенератор, призначений для очищення повітря. Щоб люди не викинулись на торпедах, командир звелів відключити їх від електрики. У цьому відділі люди були приречені на смерть.
Човен спинився, бо сіли акумулятори. Старший офіцер запропонував два виходи: перший – викинути аварійний буйок на поверхню моря, з надією, що його помітять радянські пароплави і пришлють їм водолазну партію; другий – затопити бойову рубку і крізь неї одному або двом чоловікам викинутись на поверхню у водолазних масках з маленьким балоном повітря. В своєму розпорядженні пірати мали дві таких маски. Ті, що викинуться, повинні вжити заходів до врятування екіпажу підводного човна.
Старший офіцер і Анч мали викинутися. Командир був злий, бо зникли важливі документи. В центральному посту тріснув револьверний постріл, і хтось важко впав на палубу. Падаючи, зсунувся по східцях у каюту, де були Люда й поранений. Перед ними лежав труп старшого офіцера. За напіввідчиненими дверима почувся новий постріл, і там знову хтось упав. Капітан говорив до Анча, що разом вони доберуться до своєї надводної бази на кліперботі.
Анч прийшов попрощатися з помічником, сказав Люді, що Марка і Ясю з'їли краби. Анч і командир готувалися викидатися з човна.
Помічник Анча сказав Люді, що їхні інтереси тепер спільні. Світло зовсім погасло.
II. Анчоус
На шхуні "Колумб" Андрій намагався одвернути своїх товаришів – шкіпера та моториста – від сумних думок. Він розповідав про рибу, рибалок, які смажили чоуси. Стах любив виправляти його і казати "анчоуси", але тепер мовчав. Тут Левко поправив Андрія і додав, що Марко вмів гарно смажити анчоуси.
Раптом шкіпер побачив ліворуч від шхуни велику шлюпку. В ній стояли дві постаті, і одна з них розмахувала ніби прапором. На лавах у шлюпці стояли хлопець і дівчинка. Андрій, нарешті, пізнав їх. То були Марко Завірюха і Яся Знайда. Діти зійшли на шхуну. І Марко, і Яся виглядали дуже стомленими, одежа на них була пошматована. У Марка на голові й на руці позапікалась кров на ранах. Проте обоє дивилися бадьоро й радісно.
Марко розповідав про минулі пригоди. Коротко переказавши про все по порядку, закінчив на тому, як вони врятувалися з охопленого вогнем потопаючого пароплава. Коли "Антопулос" поринув під воду, то їх шлюпку тільки легко гойднуло. Після того вони опинилися в темряві. У шлюпці знайшли воду, але там не було нічого їстівного.
III. Ще одна зустріч
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Після останніх безсонних ночей Марко і Яся швидко заснули. Її на руках віднесли в рубку. Перед тим Марко витягнув пакет з документами.
Хоча "Колумб" мав іти в Лузани, але тепер шкіпер вирішив змінити курс і зайти на Лебединий острів, щоб одвезти туди Марка і Ясю та сповістити про підводний човен і Люду.
Ввечері вже були близько Лебединого острова, та раптом Стах Очерет помітив човен з двома людьми. Шхуна розвернулася. Шкіпер дивувався, хто б то міг бути, так далеко від берега на маленькому гребному човнику. Двоє людей у кліперботі, помітивши, що шхуна йде до них, завеслували назустріч. Один був з довгою чорною бородою, другий – голений, лише з смужкою рудої щетини під носом. На голові в першого був чорний кашкет, що нагадував матроську форменку, а в другого – темно-коричневий м'який шкіряний шолом. Перший нагадував моряка, а другий – льотчика. Анч заговорив, Левкові здався знайомим цей голос. Стах сказав, що сьогодні вже підібрали двох – хлопця і дівчинку, зараз вони сплять. Команда "Колумба" думала, що ці двоє з гідроплана.
Раптом обидва незнайомці сунули руки в кишені й вихопили револьвери. Пролунали два постріли. Шкіпер захитався і впав горілиць, а стерновий, зігнувши коліна, повалився обличчям на палубу і, падаючи, збив у море відро, що лежало край правого борту. Левко виплигнув з свого місця і кинувся на вбивць. Його зупинили. Було безглуздо битися одному беззбройному проти двох з револьверами. В цю хвилину в дверях рубки з'явився Марко, а за ним Яся. Нападники перемовились кількома словами, зайняли зручнішу для себе позицію в центрі шхуни, а захопленим наказали стати рядком край борту. Руки запропонували покласти долонями за голову.
Пірати особливо ненависно та здивовано розглядали Марка і Ясю. "Колумб" мав доставити шпигунів у відкрите море.
Анч зайшов у рубку і почав там нишпорити та оглядати, мабуть, шукаючи зброї. Незабаром почувся його радісний вигук. Він вийшов на палубу, тримаючи в руці синій пакет, якого командир підводного човна не міг знайти у себе в каюті.
Левко сказав, що працюватиме з мотористом, тільки, якщо дозволять оглянути поранених товаришів. Тут Яся, рвучко хитнувшись назад, полетіла в воду, падаючи головою. Майже одночасно розітнулися два постріли. Дівчинка зникла під водою. Рудий пірат вичікував, коли вона вирине, щоб тоді пристрілити. Дівчинка встигла сховатися під воду, далі її не видно було.
Ясина голова на поверхню більше не з'являлась. Єдиний висновок, який можна було припустити і який загарбники зробили: дівчинку вбито або важко поранено, і вона потонула.
Більше вона їх не цікавила. Тепер Анч наказав мотористові стати до машини, а Маркові до стерна, але спочатку Левко кинувся до шкіпера і схилився над ним. Стах лежав у калюжі крові. Було пробито праву сторону грудей, тому Стах міг вижити. Марко оглянув Андрія. Стерновий теж лежав непорушно, мов колода. Марко довго оглядав його, поки, нарешті, знайшов тоненький струмок уже засихаючої крові за вухом. Очевидно, куля попала в голову й одразу вбила Андрія на смерть. Але, коли Марко положив руку на спину трупа, то відчув, ніби серце ще б'ється. Юнга сказав, що Андрій мертвий.
Моторист пустив мотор, а Марко, ставши до стерна, повернув шхуну на південь. Заходило сонце. Вдалині показався димок корабля. Ніхто на шхуні не знав, що то "Буревісник" повертається в Соколину бухту.
"Колумб" залишив місце, де так несподівано загинула Яся. І тільки наче пам'ять тієї події, в морі лишилось плавати відро догори дном, що скотилося за борт, коли падав Андрій Камбала.
IV. На південь
Анч і командир піратського човна врятувалися надзвичайно швидко. Їх за якусь хвилину викинуло на поверхню моря. Через зміну тиску вони відчули сильний дзвін у вухах, шум у голові, важко було дихати, але "підводний парашут" прожогом виносив їх угору, і з кожною секундою послаблювався зовнішній тиск. Парашутні маски значною мірою послабили його і тим захистили барабанні перетинки, бо інакше вони б полопались. Дуже короткочасне перебування під великим тиском врятувало їх від кесонної хвороби, коли кров скипається, гусне. Коли водолаз деякий час пробув на глибині понад сорок метрів і його зразу підняти на поверхню, в нього кров піде ротом, носом, вухами, полопаються барабанні перетинки, і все це закінчиться смертю. Піднімати треба повільно протягом кількох годин, або вмістивши в спеціальну декомпресаційну камеру, в якій штучно збільшують тиск, накачуючи туди повітря.
Анч у перший момент був знепритомнів. Рудий командир допоміг йому опритомніти. Коли, надувши кліпербот, вмостилися в ньому, то Анч перший розгледів на віддалі "Колумба". Анч і капітан не планували показуватися, але шхуна рушила до них. Так вони і опинилися на "Колумбі".
Шхуна йшла на південь повним ходом. Анч попередив, що при поганій роботі моторист самостійно з свого місця не зійде і взагалі ніколи вже не ходитиме. Командир-пірат не відходив від юнги.