Перед зливою хлопці розв'ючили Явтуха і скарб сховали в палатку до Григорія Савича.
Та ось піднялася ця веремія з перенесенням на нове місце. Тимофій кинувся до Явтуха, перекинув йому через хребет обидва кошики і все намагався зробити так, щоб кошик із золотом, як і вдень, висів з лівого боку. План у нього був такий: коли рушать палатки, він одстане і зробить, що надумав.
Найбільше Тимофій думав про золотий портсигар. Щоправда, досі він ще не навчився як слід курити. Тимофій, ковзаючись по мокрій траві, ішов позад осла, підштовхуючи його руками. Тимофій обійшов Явтуха зліва. Від хвилювання йому й дух забило. Руки почали трястися, так що насилу підняв їх, щоб дотягтися до кошика. І дотягся. І торбину намацав. Але на цьому все й закінчилося. Над головою торохнув грім, блискавка засліпила Тимофія.
А тепер час розповісти про дядька Гарасимчука, який пригощав сигаретами Костя і Сашка. Попрощавшись з Сашком і Костем, він пішов слідом за хлопцями. Його вабили скарби минулих епох. Як тінь, скритно рушив за приятелями. Саме дядько і справився з дрохвичем, коли хлопців не було. Він так наївся, що приліг у холодочку подрімати і проспав решту дня й цілу ніч. Зранку він наткнувся на новопшеничанську експедицію і побачив, як Пилип і Хома викопали на дні авіаційної вирви золотий скарб. Дядько Гарасимчук потай наблизився до експедиції і вже не спускав з неї очей. Він все бачив і чув. Коли пішов дощ, лиходійське щастя усміхнулося старому шукачеві. Ось Тимофій похапцем виніс з палатки кошики і перекинув їх через спину Явтухові. Далі створилася така картина: попереду йде Явтух; трохи збоку за Явтухом крадеться Тимофій, чекаючи нагоди, щоб застромити руку у кошика; за Тимофієм чалапає навшпиньки Гарасимчук; цей приміряєтеся, як відштовхнути Тимофія і зробити те, чого не встигне Тимофій.
Гарасимчук не знав, що за ним іде Білан. Дивно і страшно стало старому шукачеві скарбів. Так у нього нічого і не вийшло. І совість навіть прокинулася.
Вовкодав ішов, не спускаючи очей з Явтуха і з кошиків. І ось він помітив, як Тимофій, котрий увесь час підпихав Явтуха, враз прудко проскочив вперед і простяг руку до кошика і почав порпатися. З такими у Білана був свій спосіб боротьби: він хапав їх за вуха, пригинав до землі, а коли вони ставали рачки, одводив до старшого чабана.
Блиснула блискавка. Коли ж вона зникла, Тимофій побачив біля себе Білана. Вовкодав передніми лапами сперся йому на плече, засунув Тимофієве вухо собі в рот і почав помаленьку спускатися вниз. Зуби в Білана були неначе залізні. Де ж тут викрутитися!
Білан не зважав. Прихилив Тимофія до землі, і коли той, щоб не впасти, сперся руками в дорогу, смикнув його за вухо, точнісінько так, як смикав Явтуха, виводячи з чужої пшениці.
Розділ 27
Всі інші члени експедиції про це нічого не знали. Встановили палатки і у спеціальній печі, яку зробив Куприк, намагалися запалили вогонь. Намагалися навіть терти сухі палички. Та раптом Оля занепокоїлася: немає Тимофія. В обидвох палатках його не було. А потім усі побачили вовкодава і Тимофія. Білан за вухо виводив Тимофія з якоїсь шкоди, Тимофій чалапав на чотирьох ногах, як і Білан.
Всі так і заклякли. Помітивши людей, вовкодав випустив Тимофія і одійшов убік, Тимофій підвівся і одразу взявся мацати вухо. Хома перший здогадався, що Тимофій захотів золота.
Злодій почав виправдовуватися, що Явтуха підганяв, а Білан, мабуть, подумав, що чужий. Григорій Савич зробив те, чого ніколи не робив раніше: простяг руку і поклав її на голову Тимофієві, що стояв перед ним мокрий, в грязюці і тремтів від недавніх жахів. Рука Григорія Савича була тепла, велика.
Невідомо, як складеться життя Тимофія, але скільки б не проминуло років, а цієї хвилини він не забуде ніколи. Та Хома сказав, що раніше хлопці скарб переховали з кошика в клумачок до Куприка, і Григорій Савич знає про це. Від цього повідомлення Тимофій аж присів, зробився якимсь маленьким. Йому так стало жаль себе, що він аж заплакав.
За годину експедиція ввійшла в село Рудне.
Розділ 28
Всі гарненько повмощувалися в теплій хаті Мишка. Мишко був одноліток хлопців, в хаті ще була стара Мишкова баба.
Зранку Мишко не дуже хотів помогти бабі по господарству. А Куприк допоміг бабі злізти з печі, приніс води, нарубав дров.
Через півгодини, коли всі попрокидалися, в хаті все закипіло: дівчатка прибирали по всіх кутках, самі чепурилися і нетерпляче чекали Григорія Савича, котрий пішов у сільраду здавати знайдений скарб.
Біля хати баба думала, що добре б мати таких дітей, як Куприк, Оля й Люся. Прийшла поштарка і розповіла, що у Новопшеничному змагалися дві куховарки: баба Галущиха і випускниця кулінарного технікуму Ієреміада. Ніхто нікого не переміг.
Оля змінила своє ставлення до Ієреміади. Мабуть, вона справді любить Григорія Савича, бо чого б ганялася за ним по дорогах і призначала побачення в Білій Криниці.
Повернувся із сільради Григорій Савич.
Тим часом на вулиці з'явився мотоцикл новопшеничанського тракториста Петра, він привіз Ієреміаду. Вона переполошено дивилася на Олю, на Люсю, була як полотнина, очі заплакані, губи тремтіли й сіпалися. Що ж сталося? Про це треба розпитати у дядька Гарасимчука.
Того пам'ятного вечора, сяк-так добившись на попутній машині до Білої Криниці, він зайшов у ресторан і напився. А потім розповів, що якийсь учитель вивів дітей на екскурсію, і біля Кам'яної гори вони знайшли золотий скарб. З радощів крик зчинили. А там якісь троє проходили поблизу і підслухали. Вирішили змінити господаря тієї знахідки. Накинулись на вчителя. Поки на побоїще наспіли люди, то двоє уже конали. Третьому пощастило втекти. Міліції наїхало. Ось яку історію того вечора почув шофер Юрко Панібудьласка.
Новопшеничанський голова терпляче вислухав Юрка і насварив за пияцтво. Але трактористові Петрові наказав поїхати у Рудню і все перевірити. Ієреміада поїхала з Петром, бо переживала за Григорія Савича.
Після цього сцена зустрічі Ієреміади з Григорієм Савичем втратила для хлопців всякий інтерес. Хлопці вже ходили біля мотоцикла. І Петро навіть прокатав їх. Зробивши тур на край села і назад, мотоцикл спинився біля воріт.
Всі посідали за стіл. Оля та Ієреміада порозумілися.
Від Рудного три переходи до Білої Криниці. Там і закінчувався маршрут, бо далі знайома дорога вела у Новопшеничне. Три дні походу, три ночівлі і – дома.
У Мишкової баби в палісаднику росло багато квітів. Пилип хотів вирвати квітів і подарувати Люсі. Але нагоди не траплялося. Куприк запасався кормом для Явтуха. Тимофій мовчки сидів під огорожею.
Оце й кінець. Було б гарно зустрітися років через п'ять-шість і поглянути, що сталося з хлопцями.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.